Такого висновку дійшли у своєму дослідженні американські та британські археологи та антропологи.
Рід Homo з’явився приблизно 2,5-3 мільйони років тому. А Homo sapiens – близько 300 000 років тому. Це був тривалий період еволюції, на яку впливала ціла низка факторів. Нещодавно науковці назвали той чинник, який, на їхню думку, істотно вплинув на появу людини розумної, що живе на Землі донині.
Людина значно відрізняється від більшої частини тваринного світу. Хоча ми часто пояснюємо своє виживання і прогрес високим когнітивним інтелектом, нове дослідження показало, що наша справжня еволюційна перевага може полягати в інтелекті емоційному.
Науковці називають емоційним інтелектом здатність розуміти власні емоції, керувати ними та ефективно взаємодіяти з почуттями інших людей.
Про що повідомили вчені?
Автори дослідження заявили, що саме наша здатність співпереживати та взаємодіяти одне з одним вивела наш вид на шлях процвітання, створення різноманітних культур та домінування у світі.
Усі тварини мають свою екологічну нішу, що дає їм можливість виживати в певному середовищі. Гепард, наприклад, з його вибуховою швидкістю займає нішу хижака, який переслідує здобич удень відкритою саваною.
Натомість спеціалізація людини полягає в умінні керувати складними соціальними відносинами. Багато приматів добре справляються з цим, але саме Homo sapiens найчастіше називають «вершиною соціального пізнання», зазначила команда у звітній статті.
За словами дослідників, соціальне пізнання відіграло вирішальну роль у біокультурній еволюції нашого виду. Воно дало нам можливість вибудовувати складні взаємини всередині груп за допомогою, зокрема, співпраці та обміну ідеями, пише IFLScience.
І що особливо важливо, ми достатньо соціально розвинені, щоб поширювати ці зв’язки за межі кола близьких родичів, поєднуючи племена, клани, торговельні мережі та цивілізації.
Автори дослідження стверджують, що для цього потрібна емоційна самосвідомість. Вона допомагала первісним людям брати на себе довгострокові зобов’язання щодо забезпечення добробуту, переносити розчарування, планувати колективні справи, йти на жертви та довіряти іншим.
«У контексті еволюції людини ми стверджуємо, що прогресивна здатність регулювати емоції була значним досягненням, що є ключовим моментом для вивчення емоційного пізнання на основі матеріальних та поведінкових даних плейстоцену», – зауважила команда.
Дослідники нагадали, що свідчення емоційного сприйняття та емпатії можна побачити в археологічних знахідках. Під час розкопок археологи нерідко виявляли останки інвалідів і людей похилого віку, які не могли б вижити поодинці. Наприклад, неандерталець на ім’я Шанідар I прожив кілька десятиліть з тяжкими травмами, через які в нього атрофувалась рука та розвинулась часткова сліпота. Аби він жив довго, інші члени групи повинні були співчувати його стану та постійно дбати про нього протягом багатьох років.
Багатовікові похоронні звичаї – ще один приклад. Свідомі ритуальні розміщення померлих учені спостерігали в різних куточках світу. Усі вони – від могил неандертальців до дивовижних поховань представників Homo naledi у глибинах печерних систем Південної Африки – свідчать про те, що навіть дуже давніми родичами людини керували співпереживання та різні інші прояви емоційного інтелекту.
У поширених (і вельми хибних) інтерпретаціях дарвінізму співчуття та чуйність подекуди розглядались як слабкість, якої людина має позбавлятися в безжалісному, конкурентному світі, де виживають найсильніші. Але нове дослідження – ще один доказ того, що сила людства ніколи не полягала виключно в його безжалісності. Цю силу цементували глибокі емоції та наша надзвичайна здатність трансформувати свої почуття у співпрацю.
Результати дослідження опублікувало видання Journal of Archaeological Science.
