Науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Лейденського університету (Нідерланди) та Кельнського університету (Німеччина) заново датували імпровізовані помешкання, створені в останній льодовиковий період жителями місцини, в якій нині розташоване українське село Межиріч. Це село Канівського району Черкаської області розташоване в 110 км на південний захід від Києва. Воно є всесвітньо відомим завдяки виявленій 60 років тому стоянці палеолітичних мисливців на мамонтів.
Згідно з новим дослідженням, близько 18 000 років тому тутешнє населення захищалось від надзвичайно суворого клімату в житлах, що були збудовані з кісток мамонтів.
«Ці гігантські житла демонструють, як спільноти процвітали в екстремальних умовах, перетворюючи останки гігантських тварин на захисні споруди», – зазначили археологи.
Нові можливості датування
Ці житла вчені розкопали ще в 1966-1974 роках. Тоді археологи виявили розташовані незвичним чином останки мамонтів. Усе вказувало на те, що кістки цих вимерлих тварин використовувались як будівельний матеріал, завдяки якому помешкання давніх людей були краще захищені від лютих морозів льодовикового періоду.
Проте дослідники точно не знали, коли саме і як довго використовувалися ці кістяні житла. Старе датування охоплювало досить широкий часовий період, що тривав приблизно від 19 000 до 12 000 років тому.
Але тепер завдяки вдосконаленим технологіям радіовуглецевого датування науковці уточнили час, який їх цікавив.
Про що дізналися вчені?
Спочатку археологи повторно вивчили це місце, зокрема останки приблизно дюжини дрібних тварин, знайдених поруч із житлами мисливців на мамонтів. І отримали вельми цікаві результати
Виявляється, найбільшій тутешній споруді льодовикового періоду – від 18 323 до 17 839 років. Про це дослідники повідомили на платформі Open Research Europe. Ці дати збігаються з періодом, що слідує відразу за останнім льодовиковим максимумом (26 500-19 000 років тому) – найхолоднішою частиною останнього льодовикового періоду.
Команда повідомила, що житло могло використовуватися близько 429 років. Це вказує на те, що «укриття були скоріше практичними рішеннями для виживання, аніж постійними помешканнями», припустила команда.
«Черепи мамонтів та великі довгі кістки, що вертикально вкопані в землю, утворюють свого роду цоколь або «фундамент», – розповів виданню Live Science співавтор дослідження Павло Шидловський, професор археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Частина укриття, ймовірно, була вкрита дерев’яним каркасом та шкурами дрібних тварин або, можливо, корою берези. Крім того, на даху «були розміщені ікла та великі плоскі кістки, які виконували функцію обтяжувачів та захищали від вітру», додав професор Шидловський.
Він також повідомив, що в кожному помешканні жили 5-7 осіб. Усередині споруд мешканці займались різними видами діяльності, приміром, обробляли кремінь та шкури тварин.
