Жанна д’Арк – це приклад національної героїні як одержимої перемогою над ворогом патріотки, що поєднувала цноту, харизму і непохитну віру у власне божественне покликання з військовою ефективністю у критичний момент державної історії. Полум’яна доля неписьменної молодої селянки, яка за два роки власного короткого життя зламала хід Столітньої війни, не мала прецедентів не лише у похмурому Середньовіччі. У 17 років дівчина в чоловічому вбранні повела армію на звільнення своєї країни від англійського панування, а в 19 була страчена за сфабрикованим обвинуваченням у єресі з подальшою реабілітацією і церковною канонізацією. Трагічний вирок заживо спаленій у 1431 році невинній жертві політичних інтриг і релігійного фанатизму зробив з неї цікавий історико-культурний образ на стику духовності та містики.
Символ Франції
Насамперед, Жанна д’Арк – це успішний і довготривалий бренд, сформований з народного шанування, релігійного містицизму та політичного піару. На її феномен багато століть працює відповідно вибудувана біографія: Жанна д’Арк як реальна людина та популярний художній образ ще за життя стала потужним пропагандистським інструментом для об’єднання Франції у важкому історичному контексті – під час Столітньої війни. Поява такої постаті у 1429 році відбулася на тлі загальної зневіри та розбрату.
Третина французьких земель на той час контролювалася англійцями. У розореній і розколотій країні герцог Бургундії виступав на боці противника. Французька армія втрачала останні сили. Спадкоємець престолу за договором був позбавлений права на корону і переховувався у місті Шимон на півдні Франції. Королем мав стати англійський монарх Генріх VI, що означало кінець незалежної Франції. Щоб повністю підпорядкувати чужі землі, англійцям потрібно було захопити Орлеан.
Місто, що уславило Жанну д’Арк, вже ледве трималося, коли на політичній арені з’явилася діва, яка обіцяла перемогу Франції і за рік стала найвідомішим французьким полководцем. Вона не розробляла хитромудрих військових операцій, але була тим локомотивом, що рухав армію вперед. Зрештою, загрозу в ній побачили і вороги-англійці, і зрадники-співвітчизники: загибелі популярної героїні сприяла бездіяльність французького короля Карла VII, який нічого не зробив для її порятунку.
Моральним символом та прикладом для наслідування стали жертовність і героїчний опір стійкої француженки ворогові. Титул «Орлеанська Діва» асоціювався з порятованим нею містом і біблійською непорочною чистотою. А ключовими елементами у створенні містичного іміджу людини, яка стала символом віри та боротьби, були «голоси»: Жанна д’Арк запевняла, нібито отримувала вказівки від архангела Михаїла і святих Катерини та Маргарити, що надавало її діям божественного обґрунтування.
Про природу тих «голосів» тривають дискусії (що то було – психологічні особливості, містичні бачення чи політична гра), як точаться суперечки і щодо біографії Жанни д’Арк. Зокрема, питання починаються з її походження. Історичні «піар-технологи» робили її то жебрачкою, то незаконнонародженою принцесою, а насправді дійсності не відповідало ані те, ані інше. Поява такої постаті слугувала коронації дофіна Карла і відповідала інтересам Франції як політичний інструмент для консолідації нації.
За допомогою Жанни д’Арк Карл VII з прихильниками зміг підняти бойовий дух французів і легітимізувати свою владу. Перетворення внаслідок публічного спалення народної героїні на мученицю і безневинну жертву ворогів Франції посилило національну ідею. Після проголошення Жанни д’Арк святою покровителькою Франції ця історична особа стала втіленням народної єдності і патріотизму. Жанна д’Арк – це національний символ, міфологізований відповідно до особливостей епохи.
Мученицька, трагічна, рання смерть Жанни д’Арк, реабілітаційний процес у 1456 році і канонізація Католицькою церквою 1920 року закріпили за нею статус святої з таємничим ореолом, що приваблює і надихає. Популярність цієї особи в літературі, музиці, кіно та поп-культурі забезпечується архетипом «сильної жінки», яка кидає виклик суспільним нормам, мобілізує і заряджає вірою в диво. Люди сприймають історію Жанни д’Арк як приклад легендарного життя, гідного художньої інтерпретації.
Передбачена місія
Народилася Жанна д’Арк в селищі Домремі 6 січня 1412 року. Вона походила з небідної селянської родини Жака д’Арка й Ізабель Ромі: батькам належало 50 акрів землі, тобто близько 20 гектарів, і очільник сім’ї не лише вів власне господарство, а й був головою сільської сторожової служби та збирав податки. Перебуваючи на території, лояльній французькій короні, родина жила в оточенні бургундських земель і періодично зазнавала нападів. У дитинстві Жанна стала свідком спалення свого села.
Можливо, дитячий стрес і спричинив перше видіння у 12-річної дівчинки: 1424 року вона побачила в полі постаті архангела Михаїла і святих Катерини та Маргарити, які наказали їй вигнати з французької землі англійців і привести до трону у Реймсі дофіна Карла. Жанна згадувала, як плакала, коли небесні постаті зникли: таке сильне вони справили на неї враження. Через чотири роки 16-річна юнка попросила родича провести її до сусіднього замку, де звернулася до командира гарнізону з незвичним проханням.
До графа Робера де Бодрікора незвана гостя прийшла по дозвіл… відвідати королівський двір. Отримавши саркастичну відмову, вперта дівчина не скорилася. З’явившись перед Бодрікором вдруге на початку наступного 1429 року, д’Арк у колі «групи підтримки» зробила передбачення про зміну становища навколо Орлеана. До слів «ясновидиці» дослухалися, коли її попередження підтвердилися фронтовими вістями, про які ніхто не міг знати наперед. Дівчині надали супровід до резиденції дофіна Карла VII.
Перетинати ворожу бургундську територію Жанна вирішила у наданому рідним дядечком чоловічому вбранні. Приватній аудієнції з майбутнім королем передували двотижневі перевірки особистості дівчини. І почалися вони з визнання двох повитух, що перед ними – дійсно діва. Справивши належне враження на господаря королівського двору, Жанна д’Арк попросила дозволу у тещі Карла Йоланди Арагонської, яка тоді фінансувала підмогу Орлеану, поїхати воювати у складі загону підкріплення.
Рішучій дівчині подарували коня, меч і дозволили носити лицарські обладунки. Жанна ефектно рухалася попереду війська зі стягом у руці. Хоча прижиттєві зображення незвичної воїтельки не збереглися, в історичних документах залишилися свідоцтва, який вигляд насправді мала Жанна д’Арк. З посиланням на придворних очевидців Філіп Бергамський стверджував, що вона була чорнявою, стриженою «під горщик» і з великою родимою плямою за правим вухом. Зброєносець Жан д’Олон зазначав міцне здоров’я д’Арк.
Попри невисокий зріст (157–159 см), тонку талію і тихий голос, упевнена у собі кароока комбатантка не була слабкою. Тендітна юна вершниця у лицарському спорядженні витримувала складнощі військового життя на рівні з чоловіками, у яких через свою скромність і моральність викликала повагу та симпатію. За словами соратника Жиля де Ре, ніхто і ніколи не бачив, щоб Жанна вбила ворога мечем. Перед битвами вона причащалася, а після боїв молилася за загиблих, спонукаючи чинити так і інших воїнів.
Священник Жан Паскерель підтверджував, що Жанна д’Арк щотижня постилася: у п’ятницю вона здебільшого не їла і не пила. Біля неї не було ані лайки, ані сварки. Люди, які вірили у стародавнє пророцтво, очікували, що діва врятує Францію, яку загубить жінка. Рятівницю Жанну протиставляли «шаленій королеві» Ізабеллі Баварській – дружині та регенту божевільного короля Карла VI, що 1420 року підписала у Труа ганебний договір, за яким англійський король мав стати правителем Франції.
«Леді» і «джентльмени»
Отже, для тих, хто повірив в особливу роль Жанни д’Арк, перемога під Орлеаном мала стати перевіркою істинності її заяв. Однак відомо, що після прибуття 29 квітня 1429 року до Орлеана 17-річна дівчина стикнулася зі спротивом королівського двору. Очільник герцогів Орлеанських Жан де Дюнуа не допускав її до військових нарад і не повідомляв про плани атак на ворога, а участь у сутичках д’Арк брала попри заборону, через що міра її керування військом залишається предметом історичних суперечок.
У подальшому, на судовому процесі, воїтелька стверджувала, що «надавала перевагу стягу, а не мечу», і це зізнання вмотивовує певних дослідників вважати її лише прапороносицею, що мала підтримувати бойовий дух війська. Але саме під її некваліфікованим супроводом (Жанна, яка не знала літер, не навчалася навіть азам військового мистецтва) французи здобули низку звитяг, що змінили хід війни. Коли супротивник покидав позиції без бою, історики іронізували, що «англійські джентльмени не воюють з леді».
Під Орлеаном Жанна д’Арк наважилася на блискавичний наступ, відкинувши обережну стратегію, властиву попереднім кампаніям. Під командуванням Орлеанської Діви місто було звільнене від тривалої облоги за тиждень. Щоб підняти знесилених солдат на штурм головної позиції англійців, Жанна приставила сходи до укріплення і вигукнула: «Хто мене любить – за мною!». Вона не покинула бою, навіть коли в її ключицю влучила ворожа стріла. Фортецю Ле-Турель французи захопили за день.
Наступного бою не відбулося – Жанна д’Арк намагалася не воювати в неділю, й англійці за власним бажанням відступили. Після зняття облоги від Жанни д’Арк очікували спроб відвоювання Парижа чи наступу в Нормандії. Важливі міста на шляху війська так само перейшли на французький бік без опору. Завдяки переможній тактиці воїтельки, влітку 1429 року відбулася коронація французького короля. Штурм Парижа відклався через мирні перемовини королівського двору з бургундцями.
Політичні помилки після коронації не дали змогу відстояти столицю. Гальмування з наступом призвело до укріплення позицій ворога. Отримавши 8 вересня поранення ноги стрілою арбалета, Жанна д’Арк до кінця дня продовжувала керувати військами, що боролися за Париж, але на ранок надійшов королівський наказ про відступ. Попри ту невдачу, менш ніж за рік участі у військовій кампанії Жанна д’Арк після чергової перемоги у жовтні 1429 року перетворилася з селянки на дворянку.
Щоправда, скористатися заслуженим шляхетним статусом дівчина не встигла. Під час атаки ворожого табору 23 травня 1430 року збиту з коня стрілою Жанну було захоплено в полон бургундцями, які продали її за 10 тисяч крон англійцям. Коронований, завдяки звитягам Жанни д’Арк, Карл VII викупити бранку не захотів. Жанна самостійно зробила кілька безуспішних спроб втечі, стрибнувши навіть з 21-метрової вежі. Надалі англійська влада розправилася зі своїм ворогом руками церкви.
Керувати інквізиційним процесом у Руані, де Жанну звинуватили в єресі та чаклунстві, було назначено проанглійського єпископа П’єра Кошона, який, згідно з церковними законами, не мав на це юрисдикції. Процес супроводжувався численними процедурними порушеннями. Підсудній дивом вдавалося обходити схоластичні пастки, але протоколи судових засідань було змінено на її шкоду. Метою звинувачення Жанни д’Арк у єресі було заперечення легітимності французького короля.
Смерть Жанни Дарк
Політичне судилище, що закінчилося стратою через спалення на багатті у 1431 році, ґрунтувалося на бездоказовому визнанні підсудної відьмою (суд упереджено розглядав «голоси», якими керувалася Жанна, явищем диявольської природи). Щоб отримати потрібні зізнання, суддя вдався до залякування й обману: показавши підсудній підготовлене вогнище для її спалення, д’Арк запропонували підписати документ про покору церкві та зречення від єресі. Але узгоджений текст підмінили іншим.
Під зреченням від усіх «помилкових суджень» (дванадцятьма статтями обвинувачення) Жанна поставила підпис-хрест, хоча підготовлені писарем до перемир’я листи до населення свого часу підписувала власним іменем Johanne. Зобов’язавшись носити жіноче вбрання, через кілька днів д’Арк знову вдягла чоловічий одяг, що підлягало покаранню на страту як повторна єресь. «Відступниця» пояснила це захистом від зґвалтування – у в’язниці та на війні вона не почувалася у безпеці.
Історики не дізналися з матеріалів суду, що саме спричинило смертельне рішення: можливо, сукню Жанни викрали чи відібрали, щоб не залишити їй вибору. А ще є версія, що на д’Арк посягав у неволі якийсь непроханий гість – важливий англійський лорд (нібито вона скаржилася про це на судовому процесі). Але цнота і віра в Бога залишилися з Жанною до кінця, який настав 30 травня 1431 року. Коли полум’я багаття на площі Старого Ринку в Руані охопило її тіло, вона кричала: «Ісусе!».
Спалена заживо «єретичка, віровідступниця, ідолопоклонниця» (такий напис був на паперовій митрі, в якій 19-річну Жанну повели на вогнище) наостанок попросила дати їй хрест. Смерть Жанни д’Арк не допомогла оговтатися від нанесеного нею удару англійцям. Через чотири роки Франція і Бургундія примирилися, уклавши договір проти Англії. Як і мало бути, всі війни закінчуються миром – навіть Столітня. Вічне протистояння між французами й англійцями зупинило визволення Парижу, Нормандії і Бордо.
Після війни, на вимогу короля Карла VII, був започаткований процес юридичної реабілітації Жанни д’Арк. Вирок їй визнали недійсним, звинувачення спростували, а саму жертву політичної розправи оголосили мученицею. Після канонізації Жанни д’Арк як святої статуя Орлеанської Діви стоїть наразі мало не в кожній католицькій церкві Франції. Офіційним зображенням національної героїні є той вигляд, за який її колись стратили: у чоловічому костюмі та з мечем у руці.
Жанна д’Арк: цікаві факти
- Ім’я «Жанна д’Арк» є пізнішим умовним позначенням, адже за життя вона не мала такої форми імені й могла б не зрозуміти звернення. Апостроф і «д’Арк» з’явилися значно пізніше через плутанину з походженням її батька та відсутність сталої орфографії у XV столітті.
- Сучасні неврологи припускають, що «голоси» Жанни д’Арк могли бути проявом ідіопатичної парціальної епілепсії зі слуховими галюцинаціями, які часто посилюються гучними звуками, зокрема дзвонами. Інші історики не виключають і версію шизофренії.
- Сучасники згадували Жанну як запальну й вимогливу: вона кричала на лицарів за лайку, азартні ігри та пропуски меси. Також вона карала солдатів за мародерство й суворо дорікала командирам за нерішучість у боях.
- На початку слідства перелік звинувачень проти Жанни складався з 70 пунктів і містив навіть закиди у чаклунстві. З часом більшість із них визнали безпідставними, і в остаточному варіанті залишилося лише дванадцять пунктів.
- Після її страти кілька жінок видавали себе за Жанну, і навіть її брати підтримували одну самозванку задля вигоди.
- Одним із соратників Жанни д’Арк був маршал Жиль де Монморансі-Лаваль, барон де Ре – її охоронець і воєначальник, освічений аристократ, алхімік і власник величезної бібліотеки. За легендами, у своєму замку він приніс в жертву Сатані від 150 до 800 дітей і вбив кількох своїх жінок, які втручалися в його справи. Зрештою барона схопили, звинуватили в чаклунстві, вбивствах і єресі та спалили на вогнищі, а його моторошна історія лягла в основу казки Шарля Перро «Синя Борода».