Марина Семілєтова 
«Мислитель» Огюста Родена – мабуть, найбільш впізнавана скульптура у світі. Чоловік, що завмер, сидячи та спершись підборіддям на руку, став символом глибоких роздумів та інтелекту. Людство звикло бачити в цій позі тріумф розуму, хоча митець взагалі-то ліпив Данте над пеклом. Детальніше про історію цього шедевра та його творця можна прочитати у статті «Огюст Роден: крізь сльози емоцій». Але науковці стверджують, що Homo sapiens – єдині примати на планеті, які мають виразне підборіддя.
Єдині серед приматів
Еволюційне дерево людини демонструє доволі однозначну картину. Наші найближчі родичі – шимпанзе – не мають виступаючої нижньої частини обличчя. Її не було і в інших людиноподібних мавп. Ба більше, навіть вимерлі родичі Homo sapiens – неандертальці та денисивці – не демонстрували такої анатомічної риси. Виходить, що підборіддя – відносно нова ознака нашого виду.
Наявність підборіддя – це результат природного відбору?
Здається логічним припустити, що ця ділянка нижньої щелепи з’явилася для захисту обличчя або зміцнення контуру. Проте така версія спирається на поширене спрощення, що всі риси організму обов’язково є результатом прямого природного добору. Професорка антропології Університету Буффало (США) Норін фон Крамон-Таубадель пояснює, що підборіддя, найімовірніше, не було об’єктом прямого еволюційного відбору: воно сформувалося переважно випадково як побічний продукт змін інших частин черепа. Разом із колегами науковиця опублікувала дослідження в журналі PLOS One, де нижня частина обличчя розглядається як приклад еволюційного «спандреля».
Що таке еволюційний спандрель?
Термін «спандрель» запозичений з архітектури. Це трикутний простір між аркою та її обрамленням – зона, що виникає неминуче через конструкцію, а не як окрема задумана деталь, повідомляє видання Popular Science.
У 1979 році палеонтологи Стівен Джей Гулд та Річард Левонтін перенесли це поняття в еволюційну біологію. Вони запропонували ідею, що деякі анатомічні риси:
- виникають як побічний результат змін інших структур;
- не є прямою адаптацією;
- можуть згодом набути функції, але спершу не були «заплановані» природним добором.
Підборіддя, згідно з цією логікою, – саме така структура.
Нульова гіпотеза замість «адаптивної казки»
Більшість попередніх теорій намагалися пояснити цю рису через адаптацію до мовлення, жування або захисту. Однак команда фон Крамон-Таубадель підійшла до питання інакше – через так звану нульову гіпотезу.
Дослідники порівняли анатомію черепів людей і людиноподібних мавп, щоб з’ясувати, чи справді виступ підборіддя є результатом окремого відбору. Висновок виявився неочікуваним: риси в цій зоні краще пояснюються як наслідок змін форми обличчя та щелеп загалом, а не як самостійна адаптація.
Чи підборіддя взагалі потрібне?
Те, що підборіддя розвинулося в комплексі з усім черепом, не свідчить, що воно абсолютно марне. Ця анатомічна деталь може:
- частково зміцнювати нижню щелепу;
- допомагати розподіляти навантаження під час жування;
- відігравати роль у формуванні контурів обличчя та підказувати вченим, як можуть змінитися обличчя та підборіддя майбутніх поколінь під впливом сучасного способу життя.
Втім, очевидно, розвиток Homo sapiens не «рухався» завдяки підборіддю. Ми просто отримали його як побічний ефект глибших структурних змін черепа.
І це важливий урок еволюції: не кожна унікальна риса є результатом боротьби за виживання. Іноді природа не конструює – вона перебудовує. А підборіддя виявляється не героєм історії, а її випадковим свідком.
Фото: pixabay.com
