Ніла Іваненко 
Лише нещодавно відомий кембриджський історик уперше відкрив їх та прочитав. Ці 104 епістолярні послання 1757-1758 років призначалися морякам, які служили на борту французького військового корабля «Галатея» під час Семирічної війни. Листи не дійшли до своїх адресатів. Запечатані червоним воском, вони понад два з половиною століття зберігалися на архівних полицях.
Рено Мор’є, професор європейської історії та науковий співробітник Пембрук-коледжу в Кембриджі, наткнувся в Національному архіві Великої Британії на коробку з трьома стопками листів, коли збирав матеріали для чергового дослідження. А коли професор Мор’є отримав дозвіл на читання кореспонденції, він не приховував захвату. Адже бути першим читачем таких раритетних особистих листів – це унікальний досвід. За словами науковця, натрапити на них – це все одно, що «знайти скриньку зі скарбами».
Як листи французьким морякам опинилися в Лондоні?
1758 року, під час Семирічної війни, корабель з листами для «Галатеї» захопили британці. Команду ув’язнили, а листи, які так і не дійшли до адресатів, конфіскували та передали Адміралтейству Британської королівської родини в Лондоні.
Тоді британські чиновники відкрили два листи та проглянули їх зміст, аби перевірити, чи містять вони секретну інформацію. Але коли у посланнях виявили лише сімейні теми, всю партію відправили на зберігання, пише CNN.
Тепер листи врешті були прочитані. Їх зміст є рідкісним історичним джерелом відомостей про різні верстви тогочасного суспільства, вважає Рено Мор’є. Він зазначив, що ці листи присвячені універсальному людському досвіду. «Вони показують, як ми справляємося із серйозними життєвими проблемами, коли нас відокремлюють від близьких події, що їх не можемо контролювати, такі як пандемія чи війни». У таких випадках люди прагнуть залишатися на зв’язку, аби заспокоювати рідних людей та підтримувати їх.
А що в листах?
«Ці листи руйнують старомодне уявлення про те, що війна – це виключно чоловіки», – сказав професор. Коли чоловіки були на війні, жінки керували домашнім господарством та приймали важливі рішення.
Рено Мор’є місяцями читав листи з численними орфографічними помилками, написані корявими почерками. Він ідентифікував кожного зі 181 члена екіпажу корабля та встановив, що листи призначалися приблизно чверті команди.
Близько 59 відсотків листів були підписані жінками, переважно дружинами, подругами, сестрами або матерями. Здебільшого вони підтримували моряків ніжними словами.
«Я могла б писати тобі всю ніч… Я твоя навіки вірна дружина… На добраніч, мій дорогий друже. Північ. Думаю, мені час відпочити», – це слова такої собі Марі Дюбоск. Цей лист вона адресувала своєму чоловікові Луї Шамбрелану, першому лейтенанту корабля. Він так і не отримав послання і більше ніколи не бачив своєї дружини. Марі померла 1759 року, ще до звільнення чоловіка з полону. Шамбрелан повернувся до Франції та знову одружився 1761 року.
Професор Мор’є був особливо зачарований однією родинною драмою. Вона була викладена у двох листах: від матері, 61-річної Маргарити, – молодому моряку Ніколя Кенелю, а також від його нареченої, яка опинилася «між двох вогнів».
Мати, зокрема, дорікала синові, що нареченій він пише частіше, ніж їй, і що ніколи не згадує свого батька. Мовляв, це її дуже ранить. Насправді йшлося про вітчима, який посів місце першого чоловіка Маргарити після його смерті. А тим часом наречена Кенеля – Маріанна – виступила на захист своєї майбутньої свекрухи та розповіла про її настрій. «Чорна хмара розсіялася, лист, який отримала від вас ваша мати, полегшив атмосферу», – написала Маріанна.
Як прокоментував прочитане професор Мор’є, «син явно не любить і не визнає вітчима своїм батьком». Це складні, але дуже знайомі сімейні суперечності, констатував дослідник.
Рено Мор’є припускає, що за часів написання цих листів поняття приватного та суспільного не були розділені повністю, як тепер. Тоді можна було писати навіть про інтимні речі, не думаючи про те, чи читатимуть це інші.
Одним із прикладів був лист Анни Ле Серф до її чоловіка, унтерофіцера корабля. «Мені не терпиться оволодіти тобою», – написала вона, що могло означати «обійматися» або «займатися коханням».
Як резюмував професор Мор’є, отримання доступу до епістолярних творів жінок тих далеких часів є винятковим явищем. Це дає можливість дізнатися про їхні емоції, страх, тривогу, гнів, ревнощі, а також віру. Зрозуміти, яку роль вони грали у веденні господарства, коли чоловіка, сина чи брата не було вдома.
Результати дослідження опублікував журнал Annales. Histoire, Sciences Sociales.
Для довідки. Семирічна війна 1756-1763 років була масштабним воєнним конфліктом, що охопив Європу, Північну Америку, країни Карибського басейну, Індію та Філіппіни. У цій війні зіткнулися інтереси найбільших колоніальних імперій: Великої Британії, Франції, Португалії та Іспанії.
Фото: The National Archives/Renaud Morieux
