Інна Тихонова 
Що потрібно знати про новаторку, яка носила на шиї замість ювелірної прикраси капсулу-талісман із власноруч здобутим радієм, 12 років працювала без засобів захисту з іонізуючим випромінюванням, народила в цей час двох донечок (третя не вижила) і вкоротила свої роки незахищеним контактом із небезпечними елементами? Можливо, деяке уявлення про цей життєвий шлях дасть наказ засновниці наукової династії тим, хто побачить у її долі приклад для наслідування: «Бажаю жінкам щасливої реалізації в сім’ї та справах, що їм цікаві. Мене захоплювало дослідження світу, але немає потреби в такому протиприродному житті, як моє».
Очевидне неймовірне
Ми говоримо про першого в історії науковця, удостоєного Нобелівської премії двічі: це єдиний випадок нагородження однієї людини за досягнення у двох природничих науках – фізиці та хімії. Про першу жінку – Нобелівську лауреатку, а також матір доньки, яка отримала Нобелівську премію. Першу жінку–викладачку університету: професорку Паризької Сорбонни. Першу жінку–членкиню Французької медичної академії та 106 наукових товариств. Творчиню «Радієвих інститутів» у Парижі та Варшаві. Власницю двох десятків почесних наукових ступенів та медалей Лондонського королівського товариства, Королівського товариства мистецтв Великобританії, Національної академії наук Італії, Інституту Франкліна (США). Багаторічну учасницю міжнародних фізичних конгресів та постійну представницю комісії з інтелектуального співробітництва Ліги Націй. Ми говоримо про унікальну дослідницю, яка проклала шлях до медичної радіології. Про першовідкривачку радію і полонію – нових хімічних елементів, що зажадали від експериментаторки особистих жертв заради прогресу людства.
На зорі ХХ століття така кар’єра була для жінки недосяжною. Як змогла домогтися визнання ця унікальна особистість, котра представляє власний інтерес для дослідників?
Ранні втрати
Марія Склодовська виросла у Варшаві (народилася 7 листопада 1867 року) і до 16 років здобула найкращу освіту, доступну на той час для польських дівчат: закінчила школу. Їй пощастило з’явитися на світ в учительській родині – директора чоловічої гімназії Владислава Склодовського (випускник Санкт-Петербурзького університету писав вірші, перекладав із шести мов, а школярам викладав математику, хімію та фізику) і керівниці школи для дівчат Броніслави Богуської. Але про знання своїх дочок матері піклуватися не довелося: вона залишила роботу, захворівши на сухоти, і додала клопоту батькові, на руках якого опинилися хвора дружина та п’ятеро дітей.
Владислав Склодовський і дочки (зліва) Марія, Броніслава та Гелена, 1890 р.
Становище ускладнила втрата грошей у зв’язку з банкрутством родича, у чий бізнес очільник сімейства необачно вклався, і зниженням по службі через антидержавні настрої, в яких його було звинувачено 1873 року. Довелося відкрити будинок для постояльців і надавати їм житло, їжу та навчання. Це принесло у дім заразу: двоє дітей захворіли на тиф, що забрав життя старшої доньки Зофії. А того року, коли молодша Марія мала піти до школи, померла від туберкульозу мати.
Інстинкт виживання
Ранні втрати змусили дітей швидко подорослішати: усі четверо вирізнялися працьовитістю та самостійністю, закінчивши школу із золотими медалями. Але якщо брат Юзеф міг продовжити навчання на медичному факультеті, то дівчат до Варшавського університету не брали. Марії довелося підпільно навчатись у нелегальному «летючому університеті» (жіночі курси постійно змінювали місце проведення лекцій).
Оплачувати навчання, допомагати сестрам та батькові Склодовська була змушена з платні репетитора та гувернантки. Працювала в маєтках заможних людей, доглядала п’ятьох дітей і водночас викладала грамоту молодшим вихованцям. Чотири роки Марія навчала польської мови селянських дітлахів, а ночами займалася самоосвітою. Як пізніше вона зазначить, «допитливість – це інстинкт виживання».
Дівчина вчилася всьому, що пропонувала їй життя: складати вірші, бігати на ковзанах, веслувати у човні, триматися у сідлі (вона з юності їздила верхи на коні і керувала екіпажем). Згодом Склодовська стане фанаткою велосипедних подорожей та гірських сходжень (для кінних прогулянок, їзди на велосипеді та скелелазіння у Татрах Марія одягне штани), а також першою з жінок отримає для керування автівкою права водія.
Побачити Париж та…
Коли сестра Броніслава одружилася з польським лікарем-емігрантом і запросила Марію до них у Париж, після річного роздуму Склодовська зважилася на переїзд, але вже через півроку перебралася від сестри до окремої кімнати, яку винайняла поблизу Сорбонни. Лише це цікавило Марію в Латинському кварталі і заради такої мети вона готова була жити в холодній мансарді, де за ніч у глечику замерзала вода, гріти чай на спиртовому пальнику і абияк харчуватися. Невлаштований побут для захопленої студентки не мав жодного значення. Навіть знепритомнівши від голоду, вона відчувала себе щасливою, бо мала можливість займатися тим, про що мріяла.
Марія (ліворуч) і сестра Броніслава, прибл. 1886
Марія вступила до Паризького університету. На відміну від поляків, французи приймали на навчання дівчат. Щоправда, серед 9000 студентів їх було лише 210 осіб. Жінок брали переважно на медицину. Математику, хімію та фізику, обрані Склодовською, у 1891 році вивчали лише 23 дівчини з 1825 студентів факультету природничих наук. А до диплома дійшли лише дві випускниці, включаючи Марію Склодовську. Заробляючи репетиторством, студентка, що мала найбільші успіхи у вивченні наук, закінчила навчання першою з однокурсників, показавши другий результат серед усіх студентів. Цікаво, що наступним грантом за відмінне навчання вона за своєю ініціативою повертала суму попереднього, щоб фонд міг підтримати ще когось із старанних студентів.
Подарунок долі
Зустріч із П’єром Кюрі Марія Склодовська назве у своїх спогадах «даром небес». На початку 1894 року керівник лабораторії при Муніципальній школі промислової фізики та хімії виділив сіроокій білявці, яка йому сподобалася жіночою миловидністю і науковою зосередженістю, стіл для дослідів. А згодом новий знайомий став її другом, колегою та чоловіком.
Виходець із сім’ї медиків став бакалавром Сорбонни вже у 16 років. У 18 років він відкрив разом із братом п’єзоелектричний ефект і продовжував дослідження феросплавів, з якими експериментувала і Склодовська. Спочатку Марія вивчала магнітні властивості металів, тому швидко знайшла спільні теми зі старшим на сім років колегою, який цікавився магнетизмом.
П’єр Кюрі та Марія Склодовська, 1895 р.
П’єр навчив Марію роботі з апаратом, що дозволяв вивчати згодом випромінювання елементів. Слідом за позбавленим романтизму подарунком – власною статтею «Про симетрії у фізичних явищах» – 35-річний Кюрі задумався про симетрію та тяжіння у їхніх долях. Він зробив 28-річній Марі пропозицію. За його словами, це було єдине рішення, в якому він не сумнівався.
Марію підкуповувала готовність француза вивчити польську мову та переїхати на її батьківщину. Вона дорожила почуттям захищеності, котре їй вселяв цей спокійний і впевнений у собі чоловік із юнацькою посмішкою, що викликала довіру. Після відмови їй у місці роботи Ягеллонським університетом (у Кракові жінку-викладачку не взяли на жодну кафедру) Склодовська прийняла пропозицію про заміжжя.
Дочки-матері
Влітку 1895 року П’єр і Марія розписалися в передмісті Парижа за місцем проживання батьків нареченого. Реєстрація шлюбу пройшла без гостей, вінчання, фати та каблучок. Наречена була у темно-синьому костюмі, в якому потім працювала у лабораторії. У весільну подорож до Іль-де-Франсу молоді вирушили на велосипедах, куплених собі як весільний подарунок.
Через два роки народилася їхня дочка Ірен. Пологи приймав свекор – доктор на пенсії Ежен Кюрі. Пізніше через наукову зайнятість батьків дідусь взяв на себе й турботи про виховання онуки. Ірен продовжила батьківську справу з синтезу речовин і так само стала відомою дослідницею у галузі фізики та хімії.
У майбутньому вона відкриє разом із чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі штучну радіоактивність, за що обидва отримають, як і її батьки, Нобелівську премію. Професоркою Паризького університету стане і донька Ірен – Елен (теж фізик-ядерник), біохіміком у Національному центрі наукових досліджень – син П’єр: онуки Склодовської-Кюрі.
Марія і П’єр Кюрі з дочкою Ірен, приблизно 1902 р.
Наступна вагітність Марії закінчилася у серпні 1903 року народженням на п’ятому місяці нежиттєздатної дівчинки. Виною трагедії могли стати як постійні дози радіації (майбутня мати робила небезпечні дослідження навіть удома), так і виснажлива велосипедна подорож, здійснена в невідповідний час.
Друга дочка Ева народилася 1904 року, коли її батько П’єр Кюрі був уже професором фізики в Сорбонні, а мати Марія Склодовська-Кюрі завідувала лабораторією свого чоловіка. Молодшою дочкою займалися гувернантки, і вона стала журналісткою, піаністкою, головою ЮНІСЕФ у Греції та біографом власної матері. На відміну від старшої сестри, яка працювала з радіоактивними матеріалами і померла у 58 років, віддалена від лабораторних умов молодша дочка Склодовської-Кюрі прожила 102 роки.
Дарунок людству
Природою радіаційного випромінювання займався так само П’єр, а Марія зацікавилася цим питанням після дослідження уранових з’єднань французьким фізиком Анрі Беккерелем, який встановив факт проникнення променів за їхньою здатністю засвічувати фотоплівку (Нобелівську премію отримають усі три дослідники). Впродовж експериментів Склодовська-Кюрі припустила наявність у речовині, отриманій із уранової смоли, невстановленої домішки, яка посилює ефект. Відкритий нею неописаний метал науковиця назвала на честь рідної країни полонієм (від назви латиною Polonia – Ред.). Крім відкриття явищ радіоактивності, заслуга видатної польки – у хімічному виділенні та визначенні атомної маси радію та полонію.
На початку роботи з вивчення радіоактивності Склодовська та Кюрі не знали про небезпеку радіації. Науковці виділяли найдорожчий метал в умовах стайні. З 1898 по 1902 роки подружжя переробило в непровітрюваному сараї з дахом, що протікав, вісім тон уранової сировини. На виділення 1902 року 0,1 грама хлориду радію їм знадобилося чотири роки. Марія писала, що наявність коштів та належного обладнання дозволили б упоратися зі складною роботою за рік.
Водночас науковці вирішили відмовитися від патентування відкриття радію, передавши його в користування людству безоплатно. Натомість вартість грама речовини на той час становила $100 000. Більш коштовного металу на початку XX століття у світі не було.
Ворожа матерія
У 1904 році вартість грама речовини зросла у Франції до 750 000 франків. Перетворенню радію на ринковий продукт, що став вироблятися у промисловому масштабі, сприяло відкриття радіотерапії. Лікувати за допомогою медичної радіології шкірні хвороби та рак Марія і П’єр запропонували, вивчивши вплив радіації на власні живі тканини. «Епідерма, зруйнована дією радію, перетворюється на здорову шкіру», – записала Склодовська-Кюрі у щоденнику. Через постійний контакт із радіоактивними зразками руки у подружжя вкрилися виразками. Але навіть цей факт науковці використали на благо прогресу: у медичній практиці. Ось такою несподіваною виявилася історія відкриття радію.
«Відкриття не виходить із мозку вченого готовим, це плід великої попередньої праці та низки невдач, – писала Склодовська-Кюрі. – Життя лабораторного дослідника мало нагадує спокійну ідилію, як дехто собі уявляє. Це роки зосередженого пошуку та багато сумнівів, коли борешся з відчаєм, світом і собою. Тоді сама матерія видається ворожою».
У той час як П’єр під час досліджень мучився болями, що їх сприймали лікарі за ревматизм або неврастенію, Марія втрачала вагу і страждала на анемію, а пізніше таємно оперувала катаракту, котра могла бути раннім проявом променевої хвороби. Коли наприкінці 1960-х років нащадки передавали до Національної бібліотеки листи, щоденники, статті та книги подружжя Кюрі, їхній архів все ще становив небезпеку через підвищену радіоактивність. У зв’язку з цим після санації всі документи було поміщено у спеціальні кофри.
Зваживши згодом значення своїх відкриттів, Склодовська-Кюрі зробила висновок: «Вогонь обпалює. Проте щоб ми без нього робили. Немає нічого, чого варто боятися. Є те, що слід зрозуміти».
Характер лиха
Присудження премії дало змогу оснастити лабораторію новим обладнанням та придбати у житло ванну. В іншому їхній спосіб життя залишився тим самим: аскетичним і сконцентрованим на відкриттях. Як підтверджувала дочка Ева Кюрі, до них нечасто хтось приходив, і дівчатка були непризвичаєні до сторонніх людей: Ірен чужих лякалася і не віталася з гостями – ця особливість залишилася з нею з дитинства.
Цінуючи час, експериментатори не могли собі дозволити його безглуздо втрачати. «Втому від роботи посилює вторгнення спільноти, – писала Марія Кюрі. – Порушення нашого добровільного відчуження завдає страждань та має характер лиха. Разом із шаною і відомістю прийшла тривога у наше життя. Люди заважають працювати усіма способами– суцільна метушня. Зрештою, я набралася сміливості й оголосила, що нікого не прийматиму».
Марія зізнавалася братові, що не відповідає на листи, але змушена гаяти час на їх читання: «Сотні прохань автографів та фотографій, листи від винахідників, спіритів і філософів, сонети та поеми про радій– навіть шкода було все це викидати. А вчора якийсь американець попросив дозволу дати моє ім’я скаковому коняці».
Друг Марії Альберт Ейнштейн завжди підтримував колегу в науці, проте в житті надав їй спірну характеристику: «Мадам Кюрі – дуже розумна, але холодна наче риба: їй не вистачає емоцій – і сумних,і радісних. Вона висловлює свої почуття єдиним способом: бурчить, якщо їй щось не до душі».
Не в змозі змінити
І в цьому автор теорії відносності мав рацію лише частково. За зовнішньою суворістю та відстороненістю дослідниці, судячи зі щоденників Склодовської-Кюрі, жінка приховувала душевну палкість. «Повсякчас нові дива природи викликали в мені радість, як у дитини», – писала Марія. А ще знаходимо у щоденниках таке визнання: «Люди, які сприймають світ так само чутливо, як я, і безсилі в собі щось змінити, мусять приховувати цю властивість своєї натури якомога довше».
Після загибелі чоловіка (19 квітня 1906 року П’єр Кюрі, переходячи дорогу, був на смерть збитий кінним екіпажом) вдова поклала до нього в труну свою світлину і надовго впала в депресію, з якої її з горем навпіл вивело нове захоплення. Через чотири роки Марія закрутила роман із одруженим учнем свого чоловіка. Той навіть викликав на дуель репортера, який оприлюднив сенсацію. На щастя для всіх, стрілятися дуелянти не наважилися, а відомий науковець повернувся в сім’ю. Попри те, що дружину та дітей він і не полишав, скандал міг коштувати «розлучниці» кар’єри: після трагічної смерті П’єра Кюрі Склодовська зайняла його місце в Паризькому університеті. Вперше жінці вдалося стати викладачем і отримати кафедру, але на виборах до Французької академії наук більшість за неї не проголосувала.
Марія Склодовська-Кюрі зі своїми студентками
Надалі Марія припинила висувати свою кандидатуру і навіть двічі відмовилася (як вважається, з міркувань пацифізму) від Ордену Почесного легіону. У Першу світову війну Марія Кюрі жертвувала кошти на мобільні рентген-апарати для польових шпиталів, які могли зберегти від ампутації поранені кінцівки воїнів. Склодовська їздила зі старшою дочкою у прифронтову зону і навчала лікарів працювати з новою технікою.
Марія Кюрі пережила чоловіка на 28 років, написала спогади про свого найближчого соратника і продовжила вивчення радіоактивності. Навесні 1934 року аналізи показали негативні зміни складу крові дослідниці, а 4 липня Марія Кюрі у віці 66 років померла від анемії, викликаної іонізуючим випромінюванням. За документами, її визнано однією з перших жертв променевої хвороби. У 1995 році останки подружжя Кюрі були перенесені до паризького Пантеону як національних героїв.
Фото: wikipedia.org
