Ніла Іваненко 
Міжнародна команда дослідників повідомила про виявлення решток найбільшої летючої істоти, яку колись бачив світ. Першим на скам’янілість натрапив румунський палеонтолог Матей Времир. Він знайшов скелет, що добре зберігся, врослим у схил високої скелі в історичній області Трансильванії – на батьківщині графа Дракули. Тож і птерозавра заввишки 3,5 метри, розмах крил якого сягав довжини автобуса, вчені вирішили назвати на честь легендарної персони.
Звісно, крилатий Дракула мешкав у Трансильванії набагато раніше за сумновідомого графа – 66 мільйонів років тому. Тоді в цій частині Європи панував субтропічний клімат.
Спочатку палеонтологи припустили, що чималенький скелет належить динозаврові, пише IFLScience. Однак після низки досліджень стало зрозуміло, що йдеться про птерозавра, який, імовірно, належить до сімейства аждархід (Azhdarchidae). Ці драконоподібні істоти, що жили на Землі в пізній крейдяний період, відомі своїми чималими розмірами.
Про що ще довідалися вчені
Розміри Дракули змусили науковців замислитися, а чи справді він був здатний літати. Якщо так, то це могла бути найбільша летюча істота, яка жила на нашій планеті.
Друге важливе питання стосувалося того, як птерозавр Дракула міг вирости до такого величезного розміру. Автори нового дослідження з Лестерського університету, яке опублікував журнал Current Biology, вивчили еволюційну історію птерозаврів через призму скам’янілих рук та ніг цих доісторичних істот.
При цьому група виявила виразне зрушення в середині юрського періоду, коли побудова рук і ніг птерозаврів стала більш схожою на анатомію тварин, що живуть на Землі. «У ранніх птерозаврів задні кінцівки були з’єднані літальною мембраною, що серйозно ускладнювала їм ходьбу та біг», – зауважив доктор Девід Анвін, співавтор дослідження.
За його словами, в «пізніших, більш просунутих птерозаврів ця мембрана розділилася вздовж середньої лінії, що дало можливість кожній задній кінцівці рухатися незалежно». Це було ключовим нововведенням, яке в поєднанні зі змінами в кінцівках птерозаврів значно покращило їхню рухливість під час пересування по землі. «Звільнившись від обмежень, пов’язаних з лазінням, пізні птерозаври змогли вирости до величезних розмірів, а деякі види стали справжніми гігантами мезозою», – розповів доктор Анвін.
На думку Роберта Сміта, провідного автора роботи, те, що птерозаври могли літати, – це лише частина їхньої історії. «Вивчаючи, як вони жили на деревах або на землі, ми починаємо розуміти, яку роль вони відігравали в стародавніх екосистемах», – додав він.
