Інна Тихонова 
30 листопада ми відзначаємо Міжнародний день спідниці – стародавнього вбрання, яке трансформувалося з пов’язки на стегнах в конусну швейну конструкцію з сакральним змістом. За старих часів вважалося, що довга чашоподібна спідниця допомагає жінці «укорінюватися», отримуючи від землі силу для материнства, тобто черпати природну матеріальну енергію родючості, спокою та пишноти. Ось чому саме цей предмет гардеробу співвідноситься із соціальними та культурними нормами, котрі сформували уявлення про гендерну ідентичність. Коли поясний одяг, що покриває стегна та нижню частину тіла, за статистикою підвищував народжуваність, а коли їй запобігав? Чому він у деякі періоди непокоїв лікарів? Як спідниця відображала економічну ситуацію і розвивала нове виробництво?
Що означає слово «спідниця»
У назві одного з найпопулярніших видів жіночого одягу закладено його первісний сенс: «під спіднє» – тобто нижнє. Колись поясний одяг для нижньої частини тіла був нижньою частиною вбрання. Як вид одягу з конструктивними лініями талії та стегон спідниця еволюціонувала з пов’язки на стегнах. Так само, як і первісні пов’язки з листя та соломи, перші спідниці з підручних засобів, шкір тварин чи тканин носили і жінки, і чоловіки. Це було хіба не найпопулярніше вбрання універсального призначення у Стародавньому Єгипті та Месопотамії. Арабське слово «джубба», від якого пішло французьке jupe, означало чоловічу або жіночу нижню сукню з бавовняної тканини.
Тоді як мешканці тропічних широт носили пов’язки на стегнах та фартух, в Південній і Південно-Східній Азії здавна були поширені незшиті спідниці під назвами саронг і дхоті (остання є річчю виключно з чоловічого гардеробу). Спідницею у чоловічому одязі називають нижню частину від поясу до подолу – піддівку під сіряк (те саме, що й ормяк чи армяк, тобто верхній довгополий одяг на кшталт халату з грубої вовняної тканини). Спідницею також називали нижню частину сукні від талії до подолу. Дві відокремлені одна від одної частини, топ та спідниця, разом складали з давнини сукню кроп-топ. Тож спідниця може бути як самостійним виробом, так і частиною пальто, костюма чи сукні.
Екскурс в історію
Пращуром спідниці у давніх шумерів був каунакес – поясний одяг із довгошерстого хутра, що його вдягали і чоловіки, і жінки. Давньоєгипетська спідниця-фартух схенті являла собою смужку білої тканини, яка огортала стегна і закріплювалася мотузкою на талії. Передня частина спідниці іноді набувала форми квітки лотоса або дзвону. В Стародавньому та Середньому царствах єгипетське жіноче вбрання пластично облягало тіло (за деякими науковими припущеннями, воно було зроблене з в’язаного полотна) і складалося зі спідниці довжиною до половини ікри та подоби жилета. Для фараонів і вищої знаті було характерно вдягати драпований схенті або одразу два схенті поверх довгої прозорої сорочки-калазірісу, що попередньо належала до жіночого вбрання. Це виглядало, як одна-дві спідниці, одягнені на сукню.
У давньоперських воїнів була традиція вбиратися в широкі спідниці, перехоплені поміж ніг ременем. Ассірійці вбиралися у сорочку-спідницю з поясом. Так звана канді вироблялася з бавовни, льону або вовни. Довжина того виду одягу визначала ступінь знатності власника: що довшим було канді, то вищим – соціальний статус людини. Греко-римські жінки прикрашали спідниці вставними клинами, оборками та поперечними смужками. Жінки скіфів водночас із довгими сорочками під пояс та верхніми халатами носили широкі спідниці зі складками. У курганах виявлено такий одяг періоду IV ст. до н. е. Об’ємні та масивні спідниці тривалий час були важливим видом вбрання у різних народів. І це мало сакральне пояснення.
Чому не можна одягати спідницю через ноги
У стародавніх слов’ян широка довга спідниця по п’яти символізувала жіночу родючість. Вважалося, що торкаючись землі, вона отримує від неї родючу енергію і збирає її під подолом, передаючи жіночим дітородним органам. З цим пов’язана традиція надягати спідницю через голову і в жодному разі не через ноги. Вбираючись у спідницю у такий спосіб, жінки з’єднують руки над головою, а потім розправляють її на стегнах, проводячи руками з боків і створюючи тими рухами умовний захист. Знімати спідницю так само треба через голову, щоб жіноча енергія не розгубилася, а пройшла через все тіло, сприяючи доброму самопочуттю жінки.
У Східній Європі тривалий час у жіночому гардеробі була незшита спідниця із двох шматків тканини або двох фартухів. І така модель певний час нагадувала про себе в шитих спідницях українського походження (тобто з наших теренів). Сама конструкція спідниці повідомляє про її історичний зв’язок із розпашним поясним одягом. В ході еволюції спідниць наші прабабусі нерідко вставляли між передніми полками полотнище з іншої тканини, що нагадувало незшиті форми. Кількість полотнищ залежала від заможності власниці, призначення спідниці та місцевих традицій. Зшиті полотнища жінки призбирували зверху і пришивали до поясу. І довжина виробу так само відповідала пропорціям розпашного вбрання: знизу виглядав вишитий поділ сорочки.
Гарні спідниці українок
Одяг типу спідниці з давніх часів був поширений по всій території України, хоч і називався у різних місцевостях по-своєму. Наприклад, на півночі Київщини та півночі Чернігівщини носили андарак – спідницю з вовняної або напіввовняної саморобної тканини (здебільшого у червоному кольорі). Шили її з трьох або чотирьох полок, закладаючи ззаду зборки, а по низу прикрашаючи широкою смугою тканого малюнка або вишивкою. Таке вбрання набуло поширення з XVIII століття передусім серед заможних жінок, тоді як прості селянки носили незшитий одяг. У тому ж регіоні був популярним літник – цю спідницю шили з трьох чи чотирьох поздовжньо розташованих полок з полотняної або вовняної смугастої тканини, де передня полка (т. зв. притичка) виконувалася з іншої тканини і закривалася фартухом-запаскою.
На Волині та Поліссі літники шили з білого полотна у п’ять і навіть шість полотнищ, що закладалися у дрібні зборки. Низ такої спідниці прикрашався орнаментом червоного кольору. Спідниці центральних районів України називалися мальованками, бо прикрашалися вибійчастим малюнком. Львівська спідниця називалася шорц, її можна було розпізнати за рясними дрібними зборками та саморобною тканиною у вертикальну яскраву смужку. Біла спідниця бойків називалася фартухом, вона оздоблювалася т. зв. циркою – вишивкою на кшталт полтавського вирізування. А гофровану спідницю лемків під назвою кабат шили з яскравої вибійчастої тканини. До кінця XIX століття спідниці з саморобних матеріалів майже всюди вийшли з ужитку, залишившись лише в обрядовому чи святковому вбранні.
Принципові зміни
В Європі спідниця стала виключно жіночим одягом лише у XV–XVI століттях, коли крій цього виробу суттєво змінився. Замість поширених до того цільнокроєних суконь з’явилися окремі конструктивні частини: ліф та самостійна спідниця. Мода на спідниці супроводжувалася появою шлейфу, що був поширеним у придворному одязі. Ця деталь подовженої ззаду спідниці обурила католицьку церкву, яка засудила подовжений поділ, оголосивши його «диявольським хвостом». На початку XVI століття шлейф покинув середньовічну моду, утримуючись надалі лише в парадних туалетах. У моду шлейф повернеться в дещо зміненому вигляді аж через півтора сторіччя. А в епоху Ренесансу нове слово у конструктивному рішенні спідниці сказала Іспанія. Саме там уперше з’явилися багатоярусні корсетні вироби, що зробили революцію в європейській моді.
Одягом аристократок стали пишні спідниці, що складалися з кількох нижніх шарів та спеціального каркасу з обручів. Щоб одягнути того «стража цнотливості», жінки мали буквально «заходити» всередину «обрешітки», яку слуги замикали на їхньому тілі. Громіздкий каркас пристібався до корсету, що ще більше ускладнювало його носіння. Іспанські спідниці під назвою вердугос були важкою ношею, бо мали справді завелику вагу. Жінкам доводилося послідовно вдягати декілька спідниць, що повторювали силует попередніх. А верхня спідниця ще й прикрашалася не лише стрічками та парчою (важкою тканиною з золотими чи срібними металевими нитками), а й дорогоцінним камінням. На тлі тих жіночих мук представницям бідних верств можна було позаздрити: вони ходили у м’яких спідницях в складку за простою модою XV століття.
Дама на шарнірах
Незручну нову моду підхопили Франція й Італія, але там дещо полегшили недолугу конструкцію за рахунок зміни силуету вердугос на конус з розширенням донизу. Поверх того конуса натягувалася спеціальна спідниця – т. зв. котт, а на ній розташовувалася сукня з розбіжним подолом, що дозволяв демонструвати спідниці. Щоправда, при цьому для досягнення округлості стегон жінкам підмощували спеціальні подушки, набиті кінським волоссям, що обтяжувало вбрання. З огляду на той досвід дещо вигравало англійське жіноцтво: в Англії тоді з’явилася мода на фарзингейли – широкі, але пласкі каркаси без передньої частини. Проте, вони значно спотворювали жіночу фігуру, тож красуні ладні були краще потерпіти незручності, ніж залишатися без чоловічої уваги.
На щастя, на початку XVII століття обручі вийшли з моди, а спідниці стали прямими і неширокими. Та жінкам не догодиш: одного шару тканини, яка б вільно спадала вниз, їм без звички виявилося замало, тож з’явилася тенденція вдягати одразу кілька спідниць – аж до дванадцяти одночасно! Верхня спідниця знову трохи відкривала нижні: цього разу її дозволялося робити дещо коротшою за інші. А наприкінці того ж століття (на межі XVIII-го) повернулася мода і на обручі, і на шлейф. Через півстоліття спідниці стали ще пишнішими, бо кріпилися на такі розлогі дерев’яні або металеві каркаси, що жінок в них навіть до церкви не пускали. Порівняно з таким неподобством, подальші вдосконалення «споруди» під спідницю всім припали до душі: з’явився каркас паньє, що міг регулюватися за шириною простим притисканням гнучких металевих шарнірів-пластинок.
Мотлох під подолом
Від задушливих корсетів жінок звільнила Французька революція 1793 року. Після того, як Жак-Луї Давид розробив нове національне вбрання на базі античного, спідниці почали прагнути до давньогрецької простоти та лаконічності. На межі XVIII–XIX століть у моду увійшли схожі на туніки прозорі сукні з м’якою спідницею з зустрічними складками на тильному боці. Нижню спідницю, що виглядала з-під сукні, шили із шовку приглушених тонів (яскраві кольори вважалися непристойними) і декорували мереживом. Втім, нова мода все одно зазнала осуду – з боку охоронців моралі та лікарів. Спідницю з обручом критики вважали більш скромним жіночим одягом порівняно з м’яким драпіруванням, адже під т. зв. сукнею-шмиз не передбачалися панталони. Лікарі протестували проти «оголеної моди» через те, що вона спричинила безліч жіночих хвороб та простудних захворювань. Попри все, спідниці-шмиз протрималися у моді до другого десятиліття XIX століття (у часи Наполеона шлейф дозволялося носити лише принцесам по крові).
У 1804 році шмиз втратив шлейф і відкрив для огляду дамські черевички. А після 1810 року модна спідниця відкрила ногу по щиколотку. Втім, жінки так і не відмовилися від пишних спідниць. Щоб верхні шари набули форми дзвона, купол спідниці утримувався лляним чохлом, переплетеним кінським волоссям. Лляний чохол, укріплений кінським волоссям, був запропонований в середині XIX століття французьким підприємцем Удіно – винахідником криноліну: crin («кінське волосся») + line («льон»). Широка конструкція кринолінів підтримувалася жорсткими тканинами, подушками, бамбуковими кільцями, китовим вусом, гумовими шлангами з повітрям або додатковою спідницею з накрохмаленого полотна на дротовому каркасі. Починаючи з 1870 року, ззаду нижче талії під спідницю жінки підкладали спеціальну подушечку – турнюр.
Ошатність чи зручність
Зручними ті спідниці не назвеш. Кринолін обмежував рухи, через що дамам важко було сідати в карету та протискатися у дверний отвір. Траплялися з металевими дротами під спідницею й курйозні випадки, що навіть потрапляли у тогочасні карикатури. Наприклад, у 1859 році вітер задер догори кринолін герцогині Манчестерської. Через такі неприємні несподіванки панталони стали необхідним предметом у жіночому гардеробі.
А інколи широкі криноліни навіть спричиняли загибель жінок, які необережно наближалися в таких спідницях до відкритого вогню. Разом із тим промислове виробництво пишного вбрання було економічно вигідним, тож та мода тривала досить довго. Та життя не стояло на місці, з’явився залізничний транспорт, і все більше жінок потребувало одягу, зручного для подорожей. Тенденція до його створення намітилася близько 1830 року, коли модельєри запропонували першу спідницю-брюки.
Водночас верхня спідниця ставала на чверть коротшою, піднімаючись за допомогою спеціальних стрічок. А переселенцям в Америці Амелія Дженкс Блумер з Огайо близько 1850 року адресувала замість спідниці утилітарні жіночі шаровари з тунікою до колін. «Блумерський» костюм не збирав бруд із землі і міг сподобатися жінкам своєю зручністю. Але тоді його час ще не прийшов. Наприкінці XIX століття розвиток спорту призвів до естетики доцільного крою. З’явилися спідниця-кльош і спідниця-шорти для їзди на велосипеді. Водночас в окремих європейських країнах жінки вбиралися в традиційну «матрьошку» з декількох широких спідниць аж до початку XX століття. Щось новеньке світ побачив в 1910-х роках, коли з театральної сцени в моду увійшла т. зв. «кульгава» спідниця. Те творіння Поля Пуаре звужувалося донизу й унеможливлювало вільні рухи, тож і протрималося воно у мейнстрімі недовго.
Мода та економіка
Перша світова війна внесла значні зміни у жіночий одяг і, зокрема, у конструкцію спідниць. «Військові криноліни», що досить високо відкривали ногу, протрималися у моді до 1920-х років. Відомо, що в американському штаті Іллінойс спідниці з подолом вище 15 см від землі заборонялися владою. Натомість жінки, що замінили чоловіків-фронтовиків на робочих місцях, потребували функціонального одягу. У 1918-1919 роках сталися революційні трансформації, підготовлені рухом за реформу костюма і зміною соціальної ролі жінки в суспільстві. Спідниця тоді кардинально спростилася та вкоротилася: у 1928 році довжина спідниці стала по коліно. Після Першої світової війни Коко Шанель укоротила спідниці до елегантної довжини, запровадила в моду плісировану спідницю, а після Другої світової війни подарувала жінкам вузьку спідницю-олівець.
У скрутні часи важливим було заощадження ресурсів, і такій моді знаходилося економічне обґрунтування: це здешевлювало виробництво, адже потребувало менше матеріалу і затрат на пошиття. А підвищена увага до ніг сприяла розвитку виробництва тонких шовкових панчіх (а у майбутньому – і капронових) та розширенню асортименту взуттєвої промисловості. Ці тенденції масштабувалися у 1965 році, коли британська дизайнерка Мері Квант запатентувала мініспідницю. Згодом вона удостоїлася за свій винахід ордена Британської імперії, адже розповсюдження у 1960-х роках мініспідниць не лише сприяло появі колготок сучасного вигляду, а ще й призвело, за даними британських лікарів, до збільшення народжуваності в країні.
Одягніть спідницю, щоб відчути різницю
Після десятиліть майже повного витіснення спідниці джинсами та брюками наразі «символ жіночності» знову повертається в жіночий гардероб. У моді – джинсова спідниця, пряма спідниця до підлоги, мініспідниця та спідниця-олівець по коліно або нижча за коліно. Як свідчать фахівці моди, впродовж останніх п’яти років українки здебільшого обирають довгу пряму спідницю. За «теорією висоти подолу» від американського економіста 1920-х років Джорджа Тейлора, попит на спідниці-максі є притаманним для несприятливої економічної ситуації. На думку науковця, довгі спідниці приховують дешеві панчохи, дозволяючи жінкам заощаджувати гроші на одяг.
Варто купити спідницю, поки нею ще не зацікавилися… чоловіки, які невдовзі можуть скласти жінкам у цьому виді вбрання конкуренцію, адже на подіумах спідниця на чоловіках вже не є сенсацією. Це і варіації на тему кілта (шотландського національного одягу), і дизайнерські моделі від багатьох кутюр’є. Серед пропагандистів чоловічих спідниць – Марк Джейкобс, Йоджи Ямамото, Він Дізель, Жан-Поль Готьє, Вів’єн Вествуд, бренди Kenzo, Givenchy, Dolce & Gabbana та ін. І поки вуличні модники ще не часто наважуються наслідувати модельєрів та артистів чоловічої статі у спідницях, жінки мають шанс вирізнятися у натовпі людей у штанях вбранням із жіночою енергією. Цей предмет одягу гармонійно поєднується в ансамблі зі светрами, худі, водолазками, сорочками, блузами, футболками, топами, джемперами, кардиганами, кофтами, піджаками, бомберами тощо. Одягніть спідницю і відчуйте різницю!
Фото з відкритих джерел
