Інна Тихонова 
Прибувши на батьківщину у відрядження, імперський графік німецького вишколу створив українські літери, банкноти, марки та герб.
Нарбут Георгій: український самородок
Місце народження легендарного митця – хутір Нарбутівка під Глуховом (зараз це Сумщина, а 1886 року то була Чернігівщина). Батьком Георгія став дрібний службовець литовського походження. Іван Нарбут був представником збіднілого дворянського роду, проте це не завадило йому здобути елітну освіту на фізико-математичному факультеті Київського університету. Одружився Іван Якович з рано осиротілою дочкою священика Неонілою Махнович, котра народила чоловікові сімох дітей: двох дочок та п’ятьох синів, серед яких – майбутні відомі художник і поет.
Георгій з дитинства виявляв інтерес до мистецтва, яке стане його професією: захоплювався виготовленням «витинанок» (паперових домашніх прикрас у народних традиціях), а з гімназичних років вивчав книжкову ілюстрацію та геральдику. Перші художні навички самоучка набув без допомоги наставників, розглядаючи ілюстрації Івана Білібіна у дитячих книжках та змальовуючи гравюри з німецького священнопису. Завзятий учень копіював не лише картинки, що сподобалися, а й старовинні шрифти з буквицями та орнаментами.
«Нехай малює»
Навіть отримуючи освіту з мовознавчого профілю (у 1906 році два брати вступили до Імператорського університету в Санкт-Петербурзі, де Георгій навчався на філологічному факультеті, перевівшись з відділення східних мов відразу ж після зарахування), студент займався малюнком з подібними до нього аматорами. Він навіть влаштував виставку власних робіт, і їх побачив його кумир Білібін. Відомий ілюстратор приклав руку до становлення молодого творця: склав протекцію для газетної публікації його робіт і замовив графіку для оформлення власного журналу.
Вже на другому місяці навчання Нарбута Іван Білібін написав рекомендаційний лист Миколі Реріху, який завідував школою в товаристві заохочення мистецтв: «Цей Нарбут винайняв у мене кімнату. Здається дуже здібним, але по молодості ще не має індивідуальності, наслідує мій ранній стиль, від якого я вже відійшов. Спонукаю його шукати себе. Хоче вчитися у Вашій школі. Слушна ідея – нехай малює».
Деякий час Нарбут займався у приватній студії з наставниками Леоном Бакстом та Мстиславом Добужинським. За порадою останнього вирушив у 1910 році до Мюнхена, на тримісячний курс графіки угорського художника вірменського походження Шимона Холлоші. У цей час Георгій відвідував тамтешню пінакотеку, де вивчав мистецтво книжкової ілюстрації. Майстерність Нарбута формувалася під впливом німецького графіка Еміля Преторіуса, засновника Мюнхенської школи ілюстрації та видавничої справи.
Б. Кустодієв. Портрет Г. Нарбута (1914)
У полоні в української старовини
Згодом у полі зору Георгія Івановича опинилися книжкові палітурки XVIII століття. Відкриваючи для себе київський та чернігівський друк того часу, графік віддав належне майстрам вітчизняної гравюри Аверкію Козачківському, Леонтію Тарасевичу та Григорію Левицькому.
У 1911-1913 роках художник створював «Малоросійський гербовник», забезпечивши його 160 малюнками: обкладинкою та зображенням дворянських гербів Чернігова часів гетьмана Розумовського. А за два роки взявся за ілюстрацію альбому про герби «гетьманів Малоросії». Якщо 1912 року вийшли 16 видань з роботами митця, то за два роки – вже 30. У 1915 році Нарбут оформлює книгу про пам’ятки Галичини (з нарисами з історії архітектури XII–XVIII століть), а 1917-го розпочинає ілюструвати видання про старовинні садиби Харківської губернії.
У художньому об’єднанні «Світ мистецтва» колегами Георгія Івановича на чолі комітету стали майстри живопису Петров-Водкін та Білібін. На відміну від останнього, котрий писав переважно пензлем, Нарбут надавав перевагу перу: так він домагався більшої декоративності та контурності малюнка. Авторитет, чию творчу манеру початківець наслідував з дитинства, назвав колишнього учня «талантом неосяжного розміру, найбільшим із вітчизняних графіків».
Георгій Нарбут: картини
Найбільш раннім графічним досвідом молодого обдарування стала ілюстрація гімназичного часу: 17-річного Георгія надихнула поема «Пісня про Роланда». Перше велике замовлення для видавництва на два десятки обкладинок недосвідчений графік виконував то в казковій, то в готичній стилістиці. Одна з найкращих робіт майстра гравюри – оформлення 1912 року обкладинки казки Ганса Крістіана Андерсена «Соловей». В арсеналі ілюстратора є так само інший дитячий твір датського казкаря – «Стійкий олов’яний солдатик». Тепер видання з малюнками Нарбута – бібліографічна рідкість.
З початком Першої світової війни художник освоїв політичну сатиру, ставши автором знущальних силуетних портретів Вільгельма II та Франца-Йосифа. Витоки алегоричного жанру митця слід шукати у творах Дюрера та українській гравюрі XVII – XVIII століть. Від розмальовки контурних зображень тушшю графік розвивається у бік акварельного живопису з віртуозним використанням тонкошарової гуаші.
У 1914 році новатор став родоначальником жанру військового лубка. Нарбутівські картини воєнного циклу наповнені композиційною динамікою.
Українську книжково-журнальну графіку нового часу художник народжував на основі образотворчого фольклору: різьблення по дереву, килимів та розписної кераміки з козацькими постатями.
У слушний час у належному місці
До золотоверхого міста на Дніпрі Нарбут приїхав навесні 1917 року у відрядження. Саме так було оформлено його переїзд до Києва з метою організації охорони місцевого палацу. Тут художникові судилося обійняти посаду канцелярського службовця в сенатському геральдичному департаменті та зазнати піка адміністративної кар’єри.
До початку навчального року один із фундаторів Української академії мистецтв отримав у ній ступінь професора графіки, а найближчої зими заступив на посаду ректора. Учнем славетного батька у сенсі впливу на творчість був і син графіка від першого шлюбу із землячкою з рідного хутору, національно орієнтований театральний сценограф, Народний художник України Данило Нарбут.
Засновники Української академії мистецтв: Г. Нарбут, В. Кричевський, М. Бойчук, А. Маневич, О. Мурашко, Ф. Кричевський,
М. Грушевский (голова Центральної Ради), І. Стешенко, М. Бурачек
Робочі контакти з професором-істориком Дмитром Багалієм, вивчення архівів та пам’яток переформовували художній інтерес Георгія Нарбута у бік української автентичності. У Києві графік створив у 1917 році ескізи військових мундирів для української армії та надав гральним картам особливостей козацького історичного портрета за образом парсун 1700-х років.
За часів гетьмана Павла Скоропадського, 1918 року, Георгія Івановича призначили керувати Експедицією державних паперів, а за рік він став членом правління нового творчого об’єднання – Української Спілки художників. За словами сучасників, нова історична доба виявилася найпродуктивнішим періодом у реалізації адмінповноважень Нарбута. На чолі комісії він створював Другий державний музей, керував відділом пластичних мистецтв у комісаріаті з національної культури та очолював сектор худпрому у Наркомпросі.
Держзнаки, абетка та шрифт Нарбута
Саме ця людина намалювала національну абетку. У зображенні українських літер автор спирався на вітчизняні та європейські рукописні і друковані здобутки. Вцілілі оригінали 15 форм, із яких було зроблено перші відбитки, виконувалися пером і чорною тушшю. Для 14 літер автор встиг створити композиції, що увійшли до окремого видання.
А знаменитий нарбутівський шрифт розроблено на засадах старовинних літописних та книжкових зразків, в яких графік орієнтувався бездоганно.
Першим грошовим знаком Української Народної Республіки у 1917 році стала купюра від Нарбута вартістю 100 карбованців. В її оформленні вперше з’явився нинішній державний герб України – тризуб Святого Володимира. З проголошенням Української держави Нарбут із колегою домагалися скасування затвердженого герба УНР та переробки державної атрибутики. Митець запропонував нові варіанти герба та печатки.
Через надто швидке зречення гетьмана від влади нарбутівський герб так і залишився проєктом. Проте восьмикутний щит із зображенням озброєного козака та володимирського тризубця встиг стати знаком Української держави. Його розмістили на банкноті 1918 року номіналом 1000 карбованців. Після впровадження чергової грошової одиниці за ескізами Нарбута було випущено 10-, 100- та 500-гривневі банкноти.
Георгій Іванович також став розробником національних поштових марок УНР 1918 року, які частково залишилися в ескізах.
На жаль, 23 травня 1920 року художник не пережив важкого хірургічного втручання і не зміг реалізувати останнього творчого задуму: ілюстрації до «Енеїди» Івана Котляревського завершував один із провідних учнів графіка. Упокоївся видатний митець на меморіальному кварталі Байкового цвинтаря як діяч із унікальними заслугами перед Україною.
Фото: wikipedia.org, nmiu.org
