Батьки та діти: зрозуміти, прийняти, допомогти

Налагодження гармонії у відносинах зрілих людей із дорослими дітьми та онуками – один із найчастіших приводів для звернення за допомогою до психолога. За визнанням фахівців, саме сімейні проблеми найважче піддаються терапії.

Реальні взаємини батьків та дорослих дітей

Психологи називають «три кити» в основі гармонії та злагоди в сім’ї – кохання, повага та спільні інтереси. Нерозуміння породжує взаємні образи і претензії, які провокують конфлікти та скандали.

В особистих історіях із коментарів до лекцій коучів у Youtube хтось може впізнати і власний випадок.

«Мама з мого народження незадоволена всім, що я роблю. Жодному подарунку не рада. Чим можна її потішити, якщо вона не має такої функції. Вона підбадьорюється, якщо мені погано: одразу купа настанов, вона – на коні. З маминого боку – суцільні маніпуляції зі здоров’ям. Не згоден із її думкою – ворог народу, всесвітня образа. Їй навіть на думку не спадає, що я теж людина смертна, сам вже давно хворію, на жаль. Дбати потрібно не про те, щоб бути довгожителем, а щоб було кому провести».

«Якщо батьки кохані, це не означає щасливого дитинства. Іноді діти люблять усупереч. Або вони емпати, або просто усвідомлені особистості».

«У дитинстві батькові було байдуже на мене, тепер на онука. Яка в мене може бути емоційна віддача?»

«Якщо хочеш, щоб тебе любили і поважали в старості, люби та постарайся зрозуміти своїх дітей у їхній юності».

«Тато зараз потребує теплоти, ласки, уваги. А я цього не маю. Мені він не дав цього в дитинстві, тому мені нема чим ділитися. А тепер він просто обдурив мене після смерті мами. Відмовилася від маминої частки на його користь: домовилися, що він зробить дарування. А він передумав і зібрався одружитися у 84 роки!».

«12 років доглядала хворого лежачого батька, бо більше нікому: у сестри – діти та ін. Мама, живучи з сестрою та її дітьми, дуже любила давати поради, як нам жити. Сестра і я зрештою розлучилися. Тато нещодавно помер, я залишилася сама і не маю бажання з мамою спілкуватися, немає ні любові, ні спільних інтересів, лише жалість».

«Тяжко, коли батьки не розуміли, що дітям треба було самостійно будувати своє життя».

«З самого дитинства ми стикалися із злиднями, насильством, приниженням. Немає в нас кохання, нам не дали. І повернути нам нема чого. Ми порядні люди, не кидаємо, у міру сил доглядаємо. Зі своїми дітьми би так не вчинити, як вчинили з нами».

«Не всі діти можуть жити поряд із батьками, а отже й не можуть їх відвідувати. А батьки не хочуть переїжджати ближче до дітей. Але у дітей теж настає старість, а з нею і проблеми зі здоров’ям, а вперті батьки не розуміють цього і хочуть, щоб діти крутилися навколо них. У багатьох немає своїх захоплень. Тож вони сидять і чекають, щоб прийшли діти та онуки їх розважати».

«Так, не виховуйте людей похилого віку. Адже бажання їх виховати нав’язане ними ж вам з дитинства. Зливаєте паразитам свій ресурс. Не дарма кажуть: мама прожила своє життя, проживе і ваше. Не можна народжувати дітей як батарейку. Вчіться не бути батарейками».

«Мами нещодавно не стало. Була дратівливою, депресивною, допомогу не приймала. Нові речі, які їй купувала, так і залишилися не ношеними. Було багато докорів, претензій. Ми постійно одне одного виховували і цим отруїли життя. Батько дорікав постійно, які ми зі старшим братом не вдячні і надія лише на молодшого. Потай переписали на нього майно, але в їхньому житті нічого на краще не змінилося: ні поїсти, ні одягнути… Мамину депресію батько з братом сприймали як примхи. Злилися, батько йшов у сад, а вона залишалася зі своїми хворобами одна. Телефонне спілкування було напруженим. Друзів вони й раніше не мали, не те, що в старості. Вкрай важкі відносини. Усі почуваються покинутими, непотрібними. Мама дивувалася, як так сталося: у родині три психологи, а ладу й розуміння немає. Сім’я розвалилася. Не бачу можливості та не маю бажання стати ближчими».

«Відносини – це найважливіше у житті. А не квартири, машини чи їжа. Просто треба частіше зустрічатися, обійматися, радувати та любити один одного. Що допомагає? Нічого не заважає! Це і є щастя».

«Memento mori – пам’ятай про смерть. Спочатку про смерть батьків. Про те, щоб довести їх до цієї межі гідно. Потім – про свою».

Відповідальність за нормалізацію відносин лежить на обох сторонах, працювати над цим вони мають одночасно.

Приховані проблеми дітей та батьків

Як бачимо з прикладів, взаємна довіра втрачається по крихтах, але зіпсовані відносини можуть призвести до припинення спілкування назавжди.

Часто проблеми закладаються ще у дитинстві. Глибоко заховані дитячі образи і батьківська звичка все контролювати – «міни уповільненої дії», які чекають нагоди вибухнути. Якщо для сина чи дочки у батьків є лише критика, а не теплота і підтримка, то не варто потім докоряти їм за холодність ставлення у дорослому житті.

Мало хто намагається аналізувати розбіжності між представниками різних вікових категорій на тлі життєвих змін, котрі для зрілих людей можуть стати катаклізмами. А це найпоширеніша специфічна причина віддалення між членами сімей в Україні. Вийшло так, що кільком останнім поколінням довелося жити в мінливому суспільно-політичному контексті та з різними цінностями. Конфлікт світоглядів між людьми різних історичних формацій загострює і так крихкий лад в «осередку суспільства».

Сьогодні, як і на межі 1990-х, в одній родині можуть опинитися непримиренні ідеологічні супротивники, що не додає щастя та задоволення одне одному. І знову-таки взаємні розчарування є особливо тяжкими для старших членів сім’ї. Якщо вони не таким хотіли бачити своє продовження, знецінюється все їхнє життя, до фіналу якого люди підійшли без підтримки близькими їхніх поглядів та досягнень.

І лише мудрі батьки та діти знаходять спосіб не побити горщики, висловлюючи повагу до особистих установок і не заганяючи один одного до «клубу однодумців». Важливо навчитися слухати та отримувати задоволення від спілкування. А конфлікти треба вирішувати на етапі зародження. Замовчування проблеми іноді робить ситуацію незворотною.

Вади батьківських відносин

Жоден із перелічених типів взаємодії не є за своєю суттю любов’ю. Поведінкові моделі визначаються особистими страхами та індивідуальними особливостями сприйняття навколишнього світу.

Ненависть

Агресивні сім’ї породжують забитих, замкнутих дітей, які сприймають оточення та світ через призму небезпеки. Люди можуть заводити знайомства, спілкуватися і навіть створювати сім’ї, але всі спроби викликати їх на відверту розмову в будь-якому віці виявляться марними: жертви ненависті в батьківській сім’ї закриті та скуті.

Повна байдужість

Такий формат відносин може бути обумовлений психологічною чи фізичною травмою: важкими пологами, складним дитинством, минулими образами тощо.

Надмірна опіка

Бажанням захистити дітей від складнощів зовнішнього світу мама з татом перетворюють свого сина чи доньку на жертву. Така людина у будь-якому віці не буде готовою до дорослого життя. Вона зростає з нездатністю до самостійного прийняття рішень і відповідальності за них.

Моральне придушення

Нав’язування дітям своєї волі є деструктивною моделлю взаємодії. Ненормально продовжувати диктувати правила, критикувати, не довіряти та насаджувати власну думку, коли діти виросли.

Прагнення виростити свою копію

Батьківський намір реалізувати в дітях власні нездійснені мрії та плани формує дорослих дезадаптантів, котрі живуть за чужим сценарієм. Такі діти не знайдуть власного місця в житті і завжди будуть ним незадоволені.

Тотальний контроль

Причинами такого типу поведінки можуть бути:

• бажання домінувати;
• прагнення до самореалізації;
• страх самотності.

В основі всіх причин лежить батьківський егоїзм.

Передумови конфліктів

Для налагодження взаємин потрібно розібратися у причинах непорозуміння та відсторонення. Ось найпоширеніші передумови погіршення відносин. Зверніть увагу: винні всі.

Невиправдані батьківські очікування

Як часто батько з матір’ю дорікають дітям за невідповідність їхнім уявленням про ідеал! А ви думали, що така халепа – лише у вас? Як не дивно, навіть цілком успішна людина може виявитися «аутсайдером» з погляду її батьків. Найчастішими причинами їхнього невдоволення люди називають непрестижну чи недостатньо прибуткову посаду, невміння «влаштовуватися» у житті, брак уваги до батьків та небажання проводити разом дозвілля. Коли діти стають самостійними, батьків вганяє в паніку страх самотності. З остраху залишитися без турботи та опіки вони використовують будь-який привід нагадати про себе і, на думку зайнятих своїми справами дітей, часом вимагають до себе нічим не мотивованої термінової уваги.

Психологи радять намагатися проводити більше часу разом або хоча б частіше телефонувати, щоб усунути зайве занепокоєння. За опитуванням стосовно бажаної кількості контактів, дорослі діти називають комфортним режимом спілкування у гаджетах раз на тиждень (рідше – два-три рази), а багатьом батькам, виявляється, хочеться бути присутніми у житті дітей щодня. В особливі періоди (війна та COVID) на потребу в спілкуванні треба робити поправку.

Наслідки сепарації

Для дітей точкою спотикання у відносинах часто стають розбіжність інтересів, неповага до порад старших, прагнення самостійності і бажання бути головними у родинних стосунках. Під час сепарації діти не бачать сенсу у проведенні вільного часу у батьківському будинку і хочуть приймати доленосні рішення без стороннього втручання.

Егоїзм дорослих дітей

У матусь і татусів, які надмірно опікували своїх чад, виростають споживачі, що вважають батьків зобов’язаними й надалі виконувати їхні забаганки. Такі діти звикають до батьківської підтримки та бачать у батькові і матері лише ресурс для виконання своїх потреб. Відмова у допомозі призводить до конфлікту, врегулювати який буває не під силу навіть досвідченим «інженерам душ».

Втручання в особисте життя

Багато матерів (батьки цим грішать рідше) вважають себе вправі контролювати життя дочки чи сина, вторгаючись у їхні справи та особисті стосунки. Такі батьки дають вказівки, як витрачати гроші, вибирають дітям нареченого чи наречену тощо. Керуючись добрими намірами, мами порушують кордони, втрачаючи момент, коли треба «відійти і не заважати». Щоб залишитися своїй дорослій дитині другом, допомагати їй потрібно лише на прохання, інакше можна нашкодити та спричинити конфлікт. Дітям потрібно пояснити батькам, що все в їхньому житті є результатом отриманого виховання, тож турбуватися нема про що: все так, як має бути. А ще важливо дати зрозуміти, що діти почуваються у безпеці, якщо батьки – здорові та щасливі.

Чи можлива гармонія у відносинах батьків та дітей?

Перевага батьків полягає у тому, що вони спираються на життєвий досвід, а недоліком дітей є заперечення досвіду старших.

Що робити при зіпсованих стосунках, аби змінити ситуацію:

• для досягнення гармонії потрібно бути терпимими один до одного;
• вчіться слухати і намагайтеся зрозуміти;
• шукайте спільні інтереси та точки дотику;
• частіше спілкуйтеся;
• змініть установки у взаєминах з «батьки – діти» і «діти – батьки» на «дорослий – дорослий» (це виключить позицію домінування): досягнення розуміння є можливим при готовності прийняти пораду і підтримати за необхідності;
• прислухаючись до батьківської думки, рішення ухвалюйте самостійно: ваше життя – це ваша відповідальність;
• дозвольте собі зробити помилку: власний досвід – найкращий учитель;
• залиште й іншій стороні право на помилку: взаємоповага є фундаментом міцних відносин;
• взаємно відмовтеся від егоїзму: врахуйте інтереси іншої сторони і постарайтеся бути близькій людині корисною – швидше домовитеся;
• живіть своїм життям.

Сімейні історії – заплутані ребуси. Дітям треба пам’ятати, скільки батьківської праці в них вкладено. Не треба маму з татом на старості років переробляти. Радуючи їх, діти потішать і себе. Враховуйте вік батьків, ставтеся до нього з повагою, а до його особливостей – з поблажливістю.

Різні психотипи батьків проявляються у різній уяві про «правильне виховання». Будувати комунікацію з дорослими дітьми на основі дружби та довіри – важче за копіювання моделі, в якій батьки росли самі.

Там, де виховання будується на любові, підтримці та розумінні, діти несуть ці якості у самостійне плавання. Але таких прикладів – меншість, і «зразкові» сім’ї – скоріше виняток, ніж правило. Тому не варто звинувачувати у своїх невдачах неправильне виховання та батьків: про можливість іншого сценарію стосунків вони могли просто не знати. Дітям потрібно пробачити своїх «поганих вихователів» і побачити в них слабких людей, помилки яких не повинні стати приводом для відмови у вашій любові та турботі.

Поради батькам

Щоб налагодити відносини з дітьми, пропрацюйте наступні рекомендації.

1. Повага.
2. Дружня підтримка.
3. Поділ досвіду. Якщо ви помилилися з партнером, це не означає, що вибір дітей – помилковий. Коли вам подобається ваша робота, вона не обов’язково має влаштувати і ваших дітей. У спробі застерегти дітей від можливих невдач ви можете стати винуватцями їхнього зіпсованого життя. Розділіть власний досвід і досвід дітей.
4. Компенсація. Якщо ви знаєте, чого недодали вашим дітям у дитинстві, ще не пізно спробувати дати їм це зараз.
5. Участь. Не варто думати лише про те, що турбує вас самих. Потрібно враховувати й інтереси дітей. Спробуйте зрозуміти їхні бажання та проблеми.
6. Подяка. Складіть список хороших справ та переваг ваших дітей. Перечитуйте його щоразу, коли виникає на них образа.
7. Увага до себе. Якщо ви постійно втручаєтеся в життя дорослих дітей, це тривожний симптом, що вам нема чим зайнятися. Перерозподіліть енергію на облаштування власного життя.

Батьки мають засвоїти як «Отче наш»: ваші діти вам не належать. Не варто вважати їх інвестицією у благополучну старість. Надійні «відсотки» приносить лише кохання. Не зраджуйте своїх кровинок, щоб вони не зрадили вас.

Фото: pexels.com