Інна Тихонова 
Без особистого болю «сентиментального циніка» не було б його вистражданої антивоєнної позиції та визнаних світом літературних досягнень. Бурхливим і успішним життям письменник із «втраченого покоління» підтвердив власний афоризм: «Поки людина не здається, вона є сильнішою за свою долю».
Бойове хрещення
Вчився писати автор антивоєнних романів з автобіографічним підтекстом «На Західному фронті без змін», «Три товариші», «Тріумфальна арка» та «Чорний обеліск» на творчості Гессе, Гете, Пруста, Цвейга та Манна. Син палітурника французького походження Петера Франца народився 22 червня 1898 року в німецькому містечку Оснабрюк і змалку багато читав. Водночас здібний хлопчик добре малював та грав на фортепіано. Ім’я Марія 20-річний Еріх Пауль Ремарк додасть до особистого підпису на згадку про померлу від хвороби матір. Ця втрата наздожене його в черзі смертей бойових побратимів у період військової служби, яка назавжди змінила світосприйняття напрочуд чутливого юнака.
Після школи та трикласної препаранди (підготовчого ступеня до подальшої педагогічної освіти) Ремарк встиг вступити до католицької королівської учительської семінарії, але вже за рік був покликаний до армії, де провів три роки, не уникнувши «рулетки» кровопролиття Першої світової війни.
Ремарк на фронті
На Західний фронт новобранець потрапив у 1917 році і одразу отримав множинне поранення під час розриву гранати. Незважаючи на серйозність власних травм (уламки ушкодили ногу, руку та шию), молодий солдат із п’ятьма пораненнями виніс на собі непритомного товариша. Відновившись у шпиталі до кінця жовтня 1918 року, Ремарк знову опинився у військових лавах. На щастя, цього разу ненадовго: символічне укладання миру об 11:00 11 листопада (11/11/11) 1918 року застав його в запасному піхотному батальйоні. Демобілізувавшись на початку 1919 року, Еріх відмовився від нагородження орденом Залізного хреста та поспішив відновити навчання.
Випробувано на собі
До обраної професії вчорашній комбатант швидко охолодів і продовжив пошук свого місця у житті. До літературної слави майбутній письменник встиг побувати вчителем, торговцем, бухгалтером, бібліотекарем, органістом, піаністом, автогонщиком та журналістом. Еріхові довелося навіть продавати надгробки та працювати в каплиці при клініці для душевнохворих.
На посаді редактора журналу Echo Continental Ремарк опинився в 1921 році і тоді ж почав підписувати свої тексти ім’ям Erich Maria Remarque, використовуючи з натяком на гугенотське коріння французьку орфографію. Потім була творча робота в журналі Sport im Bild, де в 1927 році письменник опублікував один зі своїх ранніх художніх творів. А 1929 року вийшов друком його сенсаційний антивоєнний роман, що став поворотним етапом у житті автора.
У перший же рік після видання автобіографічна книга «На Західному фронті без змін» розійшлася півторамільйонним накладом і була перекладена 26 мовами (зараз їх уже 43), а голлівудська екранізація та її 35-річний режисер Льюїс Майлстоун (виходець із України Лев Мільштейн) удостоївся «Оскара».
Постер фільму «На Західному фронті без змін», 1930 р.
«Пальма неповноцінності»
Проте берлінська прем’єра оскароносної екранізації виявилася зірваною екстремістами: під час демонстрації фільму провокатори випустили до кінозалу щурів, які розбіглися між глядацькими кріслами та розлякали присутніх.
1931 року Нобелівський комітет номінував Ремарка на премію миру, але не вручив нагороду через опір політичних кіл тодішньої Німеччини. Номінація була опротестована Союзом німецьких офіцерів через «образу патріотичних почуттів і очорнення німецької армії».
У той час як впливовий письменник Стефан Цвейг відгукнувся про гучний роман Ремарка як про «вершину досконалості», авторитетний колега Томас Манн зазначив, що твір заслуговує на «пальму неповноцінності». Військова поразка та розвал великої Німеччини (однієї з чотирьох континентальних імперій, що припинили існування в результаті Першої світової війни) боляче вдарили по самосвідомості німців, і тому багато хто підтримав на новому історичному етапі нацистів. Опис жорстокості та безглуздості війни з позиції її 20-річного учасника був сприйнятий суспільством як зрадництво інтересів Німеччини. Геббельсівська пропаганда називала роман антинародним, а автора продажним. Гітлерівська преса «викривала» Ремарка як єврея, котрий переписав своє справжнє прізвище Kramer у зворотній послідовності букв та й взагалі нібито привласнив чужий рукопис, що належав загиблому солдатові.
Ремарк в Давосі, 1929 р.
Успіх та цькування
Роман, написаний гостро заточеним олівцем лише за шість тижнів, приніс письменникові-пацифісту довічну забезпеченість. Левову частку доходів від літературної праці експерт-самоук витрачав на придбання шедеврів образотворчого мистецтва: у його особистій колекції живопису були Сезанн і Ренуар, Гоген і Ван Гог. 1931 року Ремарк обзавівся віллою у Швейцарії, куди згодом переїхав, рятуючись від переслідування в Німеччині.
Цькування письменника почалося з арешту особистого банківського рахунку на батьківщині. Його власникові інкримінувалися незаконні валютні операції, і за судовим рішенням порушник мав сплатити штраф, що перевищував його статки. Відкупившись 30 тисячами марок, Ремарк уникнув тюремного ув’язнення і перебрався жити до сусідньої країни, приїжджаючи до Берліна лише у справах. Під час одного з таких візитів він отримав записку від невідомого доброзичливця з попередженням про небезпеку подальшого перебування в готелі: «Виїжджай із міста прямо зараз!». Автогонщикові залишалося лише встрибнути в автомобіль і натиснути педаль газу.
31 січня 1933 року, через день після призначення Гітлера канцлером, Ремарку довелося остаточно залишити Німеччину. З огляду на подальший розвиток подій на батьківщині це був крок до порятунку.
Сестра письменника, страчена нацистами в 1943 році
Іскра життя
Не діставшись письменника, фашисти відігралися на його молодшій сестрі. У 1943 році «антипатріотичні висловлювання» вартували Ельфрід Шольц гільйотини. Після страти родичам було виставлено рахунок за «надані послуги»: старша сестра Ерна мала компенсувати катам витрати на суму 496 марок. Брат дізнався про родинну трагедію лише за кілька років і присвятив загиблій Ельфрід післявоєнний роман «Іскра життя».
Нацисти примусово позбавили Ремарка німецького громадянства (воно не було повернуто навіть після завершення Другої світової війни), показово спалили його книги та заборонили фільм «На Західному фронті без змін».
Цитати з роману «На Західному фронті без змін»:
- Його убито у жовтні 1918 року, того дня, коли на всьому фронті було так тихо і спокійно, що військові зведення складалися з однієї фрази: «На Західному фронті без змін».
- Як не дивно, чинниками багатьох лих у цьому світі стають люди маленького зросту: у них більше енергії та менше товариськості.
- У майбутньому рішення натиснути на кнопки кількох людей винищить мільйони. Ті, хто починають війну, не передбачають на ній власної загибелі.
- Ми забуваємо страшні події, щоб уціліти. Але смерть – то не пригода. Сенс війни полягає у вбивстві, а не у виживанні.
- Реально судити про те, що таке війна, могли б лише мерці: адже тільки вони пізнали правду до кінця.
Прихильникам вирішення конфліктів військовим шляхом переконаний противник мілітаризму відповідав, що «зазвичай таким людям не доводиться брати у війні особистої участі». Письменник до кінця життя зазначав: «Краще залишитися непочутим, аніж прогаяти шанс удосконалити людство».
Особисте життя
«Давай ніколи не вмирати», – ці слова Ремарк адресував коханій жінці Марлен Дітріх. Історія відносин двох видатних представників німецької культури розвивалася на тлі їхньої вимушеної еміграції та схожості доль. Обидві яскраві особистості заявили про себе в 1930 році, здобувши значного професійного успіху. І обидві публічно дистанціювалися від нацистів. Не бажаючи співпрацювати з Третім Рейхом, німецька антифашистка Дітріх перебралася до США і допомогла з часом переїхати до Голлівуду Ремарку: 1939 року письменник отримав американську візу, а 1947 – американське громадянство.
Еріх Марія Ремарк і Марлен Дітріх, 1939 р.
Познайомившись ще в Німеччині, зблизилися письменник і актриса лише за сім років. Болісний для Ремарка роман розпочався після зустрічі восени 1937 року у Венеції. Обидва не відчували нестачі в шанувальниках і шанувальницях, перебуваючи впродовж життя у формальних шлюбах. Ремарк від 1925 року був одружений із колишньою танцівницею Ільзою Ютте Цамбоне. Насправді цей союз розпався вже через чотири роки, але в 1938 році Ремарк знову офіційно став чоловіком для колишньої дружини з метою допомогти їй залишити Німеччину. Спочатку письменник витяг Ютту до Швейцарії, а потім вони як подружня пара влаштувалися в США. Офіційне розлучення було оформлене лише в 1957 році, коли Ремарк вирішив одружитися з колишньою дружиною Чарлі Чапліна, миловидною голлівудською зіркою Полетт Годдар. Проте до кінця життя письменник утримував Ютту регулярною виплатою грошової допомоги, а після смерті заповів їй $50 тисяч.
Полетт Годдар і Ремарк
Равік та Пума
1945 року письменник завершив роман «Тріумфальна арка», де описав стосунки з «дикою Пумою», як він називав Марлен Дітріх. У книзі актриса стала прообразом Жоан Амаду, тоді як героєві автор дав власне «інтимне прізвисько» Равік.
Цей зв’язок не міг бути безхмарним, бо волелюбна Марлен не обмежувала себе у виборі партнерів. Роман із Пумою супроводжувався нескінченними взаємними претензіями та образами. У бурхливих стосунках, що тривали до 1940 року, коханці довго не бачилися: після від’їзду наприкінці 1937 року актриси до Америки письменник відправився до Порто-Ронко і жив лише телефонними дзвінками, телеграмами та листами.
Марлен Дітріх у фільмі «Блакитний ангел»
«Несподіваною якістю у складній особистості Ремарка виявилася його неймовірна вразливість, – згадувала про письменника дочка Дітріх. – Важко чекати від чоловіка з особистим досвідом війни такої разючої беззахисності та дитячої невинності».
Одурманений почуттями, Ремарк неодноразово кликав Марлен заміж, але вона від пропозиції відмовлялася, мучачи закоханого Равіка холодом і зрадами. У цій особистій драмі енергія страждань письменника виливалась у нові книжки: Пума час від часу нагадувала про себе впродовж 30 років. І хоч остаточну крапку в цій історії поставила смерть Ремарка 25 вересня 1970 року, його особисте протверезіння настало набагато раніше.
Коли Марлен зробила аборт від партнера за знімальним майданчиком, Ремарк зважився на розірвання цього хворого зв’язку. Він більше не ревнуватиме свою Пуму до більш щасливого наступника: обожнюваний Жан Габен, заради якого фатальна жінка готова була стати домогосподаркою, покинув її, одружившись після війни на молодій обраниці. Марлен Дітріх звично спробувала шукати втіхи у Ремарка, але вперше підтримки не знайшла. «Стара і жалюгідна», – вголос подумав про колишню кохану Ремарк, наливаючи собі черговий келих кальвадосу.
Час помирати
«Ніхто у світі не зможе для вас стати більш чужим, ніж той, хто колись був найріднішим», – філософськи зауважить письменник, присвятивши роман 1954 року «Час жити та час помирати» Полетт Годдар. З новою дружиною Ремарк прожив решту життя, переїхавши в 1958 році з Лос-Анджелеса до Швейцарії.
Полетт Годдар і Ремарк на віллі в Порто-Ронко
За наполяганням лікарів та за підтримки дружини шанувальник елітного алкоголю та якісного тютюну намагався кинути пити і палити, але у тверезому стані не міг спілкуватися з людьми і писати: «Бог не задумував людину досконалою».
Коли Ремарк помер на 73-му році життя від розриву аорти, самотня Марлен Дітріх надіслала на похорон квіти, але вдова їх не прийняла. Так само знищила актриса і всі любовні листи славетної попередниці.
Полетт Годдар пережила чоловіка на 20 років і упокоїлася поряд із ним на цвинтарі в Асконі. 91-річна Марлен Дитріх навіки заснула після позамежної дози снодійного через 22 роки після смерті Ремарка. Дочка знайшла потім у речах матері пожовклі листи Ремарка зі слідами сліз. Її погляд вихопив один із рядків послання: «Прийди до мене, адже нас більше ніколи не буде…».
Фото з відкритих джерел, wikipedia.org
