Інна Тихонова 
Ця людина була однією з причин того, що кіно вважається мистецтвом, винайденим і зведеним у вищий ранг французами. Кінокритики називали його «втіленням французького екзистенціалізму» і «занепалим ангелом», в якому поєдналися «божественна зовнішність» і «диявольська сутність». Артист, чиє ім’я у позначенні еталонної привабливості виявилося нагальним, став у 1960–1980-х роках не лише секс-символом, а й символом Франції. Бурхливе особисте життя Алена Делона могло б позмагатися з його насиченою професійною біографією. Особливість своєї чутливої та пристрасної натури актор, режисер, сценарист, продюсер, ветеран війни в Індокитаї й офіцер ордена Почесного легіону визначав словами: «Кохав і страждав я більше за інших».
Його університети
Нині здається якоюсь закономірністю народження майбутньої зірки у батьків, що мали певний стосунок до кінематографу: батько Алена, Фаб’єн Делон (за походженням – італійський корсиканець) керував власним кінозалом, а мати Едіт Арнольд працювала там контролером. Але на сина, що з’явився на світ 8 листопада 1935 року, це ніяк не вплинуло, адже батьки розлучилися, коли малюкові не було й трьох рочків. Поки мати допомагала у справах новому чоловікові, власнику ковбасної крамниці, про Алена з чотирьох років дбала годувальниця – дружина тюремного сторожа, робота якого знаходилася за два кроки від їхнього будинку і нагадувала про себе звуками пострілів у внутрішньому дворі під час виконання вироку. Тож уродженець паризького передмістя Ален Делон виріс у чужих людей, а його дитинство припало на роки фашистської окупації.
Малюк Ален
За погану поведінку некерованого хлопчину виключили з шести пансіонів та шкіл, в яких він намагалася навчатися, і зрештою 14-річного підлітка було відправлено на навчання професії ковбасника. За рік Ален вже мав спеціальність, яка дозволяла йому працювати у м’ясних крамницях. Після роботи у двох магазинах, удома та в Парижі, 17-річний Делон захотів стати льотчиком-випробувачем. Побачивши в столичному метро оголошення про набір до льотної школи, Ален звернувся до Міністерства повітряних сил. Там хлопцеві сказали, що льотчиків наразі набрали, втім, армія потребує рекрутів. Обіцяний заробіток у 200 тисяч франків Делона вразив, і у 1953 році, залишивши свою тодішню роботу, він опинився у парашутно-десантних військах корпусу морської піхоти.
Перед тим як потрапити на війну в Індокитаї, новобранцеві потрібно було навчитися азам спеціальності в Центрі флотської підготовки в Пон-Реані, де в умовах жорстких фізичних навантажень напередодні боїв Делон запам’ятався товаришам по службі стриманим і сором’язливим курсантом, проявивши себе «добрим хлопцем із м’яким серцем». Морський піхотинець успішно склав тести та був відправлений на курси радистів. Разом із армійськими друзями Делон підписав дворічний контракт і висадився у Сайгоні. Він не скаржився на труднощі та стоїчно відбував покарання за недисциплінованість: удень вантажив рис, а вночі сидів на гауптвахті. «Школу Індокитаю» Делон вважав важливою частиною свого чоловічого становлення. «Там я став тим, ким є тепер», – говорив Ален.
Ален Делон після служби в армії
Дорогою до Голлівуду
Після військової служби вчорашній морпіх влаштувався офіціантом у паризьку пивну, але невдовзі зрозумів, що не хоче бути лакеєм. Не захотів він і повертатися до рідного Бур-ла-Рена. Залишившись у Парижі, Ален Делон показував свої фото продюсерам. Спочатку йому в пропозиціях відмовляли – не через відсутність акторської освіти, а через яскраву зовнішність. Рідкісний природний дар виявився його недоліком: у молодості Ален Делон, за словами агентів, був «надто вродливим». Подружившись із актором Жан-Клодом Бріалі, Делон вирушив із ним у 1956 році «пофестивалити» у Канни – приятелі сподівалися звернути на себе увагу кіноменеджерів. До раптового успіху та несподіваної слави, що з неба впала на молодого красеня на межі 1950-х–1960-х років, залишалося всього нічого.
У Каннах «французького принца» помітив американський імпресаріо Гаррі Вілсон. Завданням «ловця обдарувань» було знайти заміну втраченій зірці Голлівуду Джеймсу Діну, який розбився на швидкісному спорткарі за рік до цього. Зовнішня подібність могла допомогти Делону зайняти місце втраченої культурної ікони в ролях, що призначалися для Діна. Після успішних кінопроб у Римі Алену було запропоновано семирічний контракт на роботу в Голлівуді. Повернувшись до Парижа, Делон взявся за вивчення англійської мови: через три місяці він мав відлетіти на роботу в США. Але Жан-Клод Бріалі встиг представити друга відомому кінорежисеру Іву Аллегре, і той запропонував Алену невеличку роль у своєму фільмі «Коли втручається жінка», переконавши його дебютувати на батьківщині.
Кадр з фільму «Коли втручається жінка»
Акторський дебют Алена Делона відбувся у 1957 році, і у його професійну долю так само втрутилася жінка. Коли режисер хотів знімати Делона, продюсери робили ставку на популярного актора Анрі Відаля. Суперечку вирішила виконавиця головної ролі Едвіж Фейєр. Актриса по-жіночому розгледіла в привабливому Алені Делоні «ненаситну тваринну силу, фізичну міць і чарівність». Наступного року актор знявся у брата свого першого режисера, Марка Аллегре, у картині «Будь гарною і помовч», де грали також Жан-Поль Бельмондо і Мілен Демонжо, з якою Делон у 2012 році приїде до Харкова. Під час того відвідування фестивалю «Харківський бузок» Ален Делон не лише відповів на питання українських шанувальниць (декого навіть поцілував), а й залишив городянам на алеї саду ім. Шевченка пам’ятні відбитки своїх долонь. До Голлівуду актор дістався лише через кілька років після свого французького кінодебюту, проте найкращі ролі зіграв у європейських режисерів.
Рідкісний слух
Нестачу акторської освіти Делон заповнював, спостерігаючи за досвідченими колегами на знімальному майданчику, під час уроків фехтування, у роботі з мімікою та вимовою. До запрошення режисера-інтелектуала Рене Клемана Ален виявився настільки готовим, що зіграна ним роль Тома Ріплі в екранізації роману «Талановитий містер Ріплі» Патриції Гайсміт стала культовим образом французької кінематографічної класики. В детективній історії Рене Клемана «На яскравому сонці» Делон вразив суворого режисера «рідкісним слухом». «На відміну від багатьох артистів, які сприймають із завдань постановника лише те, що їх влаштовує, Делон ніколи не жахався найнеймовірніших речей, що сприяють розвитку драми», – захоплювався митцем режисер.
Делон у ролі Тома Ріплі у стрічці «Талановитий містер Ріплі»
Про Делона почали говорити як про новий талант, у котрому співіснують «лик ангела» й «душа диявола». Критики побачили в ньому «людину з подвійним дном», «Жюльєна Сореля 1960 року» та «наступника Жерара Філіпа». Нова робота в італійського режисера Лукіно Вісконті у кіноромані «Рокко та його брати» ці компліменти виправдала. Далі була драма Мікеланджело Антоніоні «Затемнення», в якій Делон у ролі людини з атрофованими почуттями достовірно зобразив героя без мети в житті, принісши картині в парі з Монікою Вітті Спеціальний приз журі кінофестивалю в Каннах. А за роботу 1962 року в епічній драмі Лукіно Вісконті «Леопард» актор був номінований на «Золотий глобус» як найперспективніший новачок серед чоловіків.
Кадр з фільму «Леопард»
У 1960-ті роки на екрани щороку виходило кілька фільмів за участю Алена Делона. Кого б не грав артист – боксера чи п’яничку, гангстера або поліцейського, біржового маклера чи королівського офіцера, зніженого дворянина чи плейбоя, вождя або авантюриста (у його колекції образів є, зокрема, Джакомо Казанова) – перші серйозні ролі у кіно відкрили в ньому складного та тонкого драматичного актора. У молодості Алену Делону зі старту кар’єри вдалося створити багатогранні образи, що увійшли до підручників із кіномистецтва і не були властивими жодному іншому акторові-самоукові. І якщо «Чорний тюльпан» Крістіана-Жака досвідчені критики назвали «талановито знятою чарівною нісенітницею», а «Зорро» Дуччо Тессарі – «пригодницькою посередністю» (комерційні одноденки безперечно перевершували кількість шедеврів), то кращі фільми Алена Делона зривали з нього маску беземоційного красеня, привчаючи глядачів до думки про появу знакової для світового кіномистецтва зірки.
Кадр з фільму «Чорний тюльпан»
«Золотий перетин»
1961 року Ален Делон зіграв у комедії Рене Клемана «Як добре жити», а 1963-го з’явився на екрані разом із Жаном Габеном у гангстерській стрічці Анрі Вернея «Мелодія з підвалу», номінованій як найкращий іноземний фільм року на «Золотий глобус». У 1964 році поряд із двома роботами в «Чорному тюльпані» (у пригодницькій комедії Крістіана-Жака актор зіграв Жюльєна та його брата Гійома, прозваного французьким Робіном Гудом) Делон знімався у трилерах, психологічних драмах, гангстерських екшенах, авантюрних і комедійних бойовиках – більшість з них стали культовими і вважаються «золотим перетином» його таланту.
Кадр з фільму «Самурай», 1967 р
За найкращу чоловічу роль у фільмі «Наша історія» у 1984 році Ален Делон став володарем премії «Сезар». З цього періоду він уже грав не лише запропонованих сценаріями персонажів, а й самого себе – наприклад, у картині 1995 року «Сто й одна ніч Симона Сінема» Аньєс Варди чи фільмі 2000 року «Актори» Бертрана Бліє. Останньою його великою роллю став жартівливий образ Юлія Цезаря в комедії 2008 року «Астерікс та Обелікс на Олімпійських іграх», де один із монологів артиста складається з перерахування його власних заслуг та легендарних ролей, а завершується промова іронічною фразою: «Аве мені». Артист, який зіграв близько 90 ролей у картинах, що зібрали у кінотеатрах 134 мільйони глядачів, зумів підкорити Америку, Європу та Азію, де вів успішну підприємницьку діяльність.
В образі Юлія Цезаря
Один з улюблених акторів французького кіно знімався у фільмах, що зробили його популярнішим за Луї де Фюнеса і Жана-Поля Бельмондо. Делон грав разом із Жаном Габеном, Бріжит Бардо, Ентоні Квінном, Ліно Вентурою, Катрін Деньов та іншими видатними акторами. У 2019 році Ален Делон востаннє побував на Каннському кінофестивалі, з непроханого візиту на який розпочався колись його шлях у чарівний світ кінематографу. Наприкінці цього шляху офіцер ордену Почесного легіону отримав «Пальму честі» за кар’єрні досягнення. І аж до вручення тієї почесної «Золотої пальмової гілки» в Каннах рішення фестивальної дирекції опротестовувала незгодна громадськість, називаючи актора расистом, сексистом, гомофобом та жінконенависником (в останньому випадку у вину автору висловлювання «Жінка – це необхідне зло» ставилося рукоприкладство у подружніх відносинах).
Особисте життя
Ален Делон пояснював свій незлагідний характер народженням під астрологічним знаком Скорпіона. «Я дуже чутливий, – говорив про себе артист. – Поранений, як і всі». Його вірність собакам була більшою, ніж жінкам, а конфлікти з пресою та скандали ніколи не закінчувалися. То він ставав підозрюваним у вбивстві власного охоронця, труп якого був знайдений поліцією на сміттєзвалищі, то йому доводилося зрікатися власного позашлюбного сина, якого він не визнав і був проти того, щоб визнаного онука в спокуту провини перед власним сином взяла під опіку бабуся – мати Алена. І навіть спокійної старості у відокремленому маєтку під Парижем, де доживав свій вік 88-річний Самурай, у нього через сварки дітей та амбіції коханої доньки Анушки не вийшло.
Ален Делон з донькою Анушкою
У різний час супутницями та захопленнями найгарнішого чоловіка були Ромі Шнайдер, Ніко, Франсін Кановас (Делон), Маріза Мелл, Енн-Маргрет, Лана Вуд, Анн Парійо, Даліда, Кетрін Блейні, Мірей Дарк, Ширлі Маклейн, Розалі Ван Бремен та ін. І хоча сам артист публічно зазначав, що його найбільшим коханням залишається австрійська кіноактриса Ромі Шнайдер (1938–1982), роман з якою почався в 1958 році на зйомках фільму «Христина», свого часу Ален її покинув. Пара розлучилася, побувши у статусі наречених шість років. У 1962 році німецька акторка та співачка Ніко народила від Алена Делона сина Арі Пефгена, але Делон батьківства не визнав, і дитину виростили батьки Алена, давши хлопчикові своє прізвище Булонь. Крістіан, якого вдома називали просто Арі, був фотографом, актором та письменником, і його доля склалася сумно: у 2023 році він помер від передозування наркотиків.
Ален Делон і Ромі Шнайдер
Жінки та діти Алена Делона були його радістю та болем. У 1964 році Делон одружився з Наталі Бартелемі, з якою розлучився через чотири роки. У цьому шлюбі народився син Ентоні Делон (він так само став актором). 1968 року Ален Делон зблизився з акторкою Мірей Дарк, з якою жив протягом 15 років. 1983 року в актора почалися стосунки з колегою по цеху Анн Парійо. Наступний роман, з голландською манекенницею Розалі ван Бремен, розпочався у 1987 році і переріс у незареєстрований шлюб, у якому з різницею у чотири роки з’явилося на світ двоє дітей. 1990 року народилася донька Анушка (та сама, з якою батько гратиме на театральній сцені в автобіографічній виставі, і яка зіпсує йому нерви в останні дні життя) і 1994-го – син Ален-Фаб’єн (стане моделлю). З матір’ю дітей Ален Делон розлучився в 2001 році, і вона приїде доглядати за вмираючим Делоном, коли йому знадобиться допомога.
Ален Делон з Розалі ван Бремен і дітьми
«Звалити по-тихому»
Актор, що за своє півстолітнє екранне життя не раз «досконало помирав» у кіно, передбачив «красивий фінал» і для особистої біографії. Він послідовно подбав про швейцарське громадянство (французький паспорт зберіг теж), завершення кінокар’єри (оголосив про це у 2017 році, продовжуючи потроху зніматися в телевізійних серіалах), складання заповіту та … новий шлюб. Його останньою супутницею мала офіційно стати 66-річна японка Хіромі Роллен: у минулому – помічниця режисера на кіностудії і вже багато років – помічниця по господарству й особиста доглядальниця актора. У будинку Делона жінка жила давно, але після погіршення стану батька діти вирішили її позбутися. У 2019 році Делон переніс два інсульти, тож легенді було потрібне лікування в швейцарській клініці, де він ще в 2022 році погодив власну евтаназію. «Після певного віку і в певному стані людина має право звалити до біса по-тихому, без лікарняних мук», – міркував Делон в інтерв’ю Paris Match.
Ален Делон з Хіромі Роллен
А в іншій статті газета Le Parisien опублікувала результати розслідування скарги, поданої дітьми Алена Делона проти Хіромі Роллен, яку спадкоємці звинуватили у жорстокому поводженні з їхнім батьком. Підставою для цього стало опитування співробітників слідчого відділу поліції, яким Делон видався «фізично ослабленим». Le Parisien процитувала скаргу пацієнта лікарю: «Життя закінчено. Я хочу померти». Тоді ж Делон нібито прояснив роль Хіромі Роллен у своєму житті, розповівши, що вони зустрілися 30 років тому, за цей час у стосунках «були злети та падіння», і згодом колишня компаньйонка «стала ближчою». За підсумками перевірки скаргу дітей артиста на його доглядальницю слідство відхилило, проте жінку все одно «викинули» з маєтку. Вся Франція спостерігала за поданням останньою нареченою Алена Делона зустрічного позову. З’ясування стосунків близького оточення актора стало топовою темою на французькому телебаченні.
Між дітьми Алена Делона так само немає згоди та єдності. Ентоні Делон звертався до правоохоронців із вимогою закликати сестру Анушку до відповідальності за приховану важливу інформацію про погіршення здоров’я їхнього спільного батька. Виявилося, що когнітивні порушення Делона могли бути наслідком перерваного Анушкою лікування. Сини Ентоні та Алан-Фабіан підозрювали сестру у плануванні махінацій зі спадщиною, яка у Швейцарії, де вона мешкає разом із чоловіком та хворою дитиною, обкладається меншим податком. Брати не давали своєї згоди на вивіз батька із Франції, мотивуючи це його бажанням померти у рідному маєтку Душі. У сімейних скандалах був оприлюднений запис розмови Анушки з хворим батьком. Усі почули, як дочка підвищувала на нього голос і обзивала «старим дурнем». Щоб Делон не подарував частину майна прислузі, актора по суду позбавили права ним розпоряджатися, обмеживши з 2024 року його дієздатність.
Останнє Різдво Алена Делона з дітьми і онуками
«Я покину цей світ без жалю»
Помер Ален Делон 18 серпня 2024 року на 89-му році життя у своєму будинку в Душі, де заповідав поховати його серед 35 могил чотирилапих друзів, яких він рятував свого часу із притулків. Останнього його компаньйона, бельгійську вівчарку Лубо, всупереч розпорядженню господаря, не приспали (Делон не хотів її мук на його могилі): перед похороном Алена Делона собаку відвезли до себе родичі артиста. Прощання у приватній каплиці було закритим. Сотні людей, що зібралися в день поховання біля воріт маєтку, побачили того похмурого дня над місцем церемонії несподівану веселку. Преса повідомила, що сума спадщини становить десятки, якщо не сотні мільйонів євро, які Делон розділив за заповітом між дітьми й останньою супутницею-доглядальницею (нашвидкуруч підготовлений Анушкою папірець про відмову від одруження на жінці артист так і не підписав). Половину майна батька отримала його улюбленка донька. «Жодній жінці я не зізнавався у своєму коханні так часто, як донечці», – говорив Ален Делон.
Насамкінець людина, яку постійно супроводжували скандали, пережила не лише публічний сімейний розлад, а й… конфіскацію домашнього бойового арсеналу: у 88-річного Алена Делона було вилучено 72 одиниці вогнепальної зброї та понад 3000 набоїв, на які він не мав дозволу. Про облаштований у маєтку тир правоохоронці дізналися під час відвідування будинку Делона у зв’язку з іншою справою. Як зазначала газета Le Monde, «коли птахи перед смертю ховаються, зірка помирає у світлі софітів». Востаннє Ален Делон виступив перед глядачами 23 вересня 2022 року в ефірі французького телеканалу TV5 Monde, де кавалер українського Ордену «За заслуги» ІІІ ступеня висловив підтримку народу України у протистоянні загарбнику.
Останні політичні події у світі та його власній країні Алена Делона пригнічували. «Політика все більше стає схожою на театр, – журився митець. – Політики й актори користуються однаковими прийомами, переслідуючи спільну мету – стати відомими та завоювати публіку. Різниця в тому, що політики виношують ідеї у голові, а в нас навантажується серце. Політики постійно поспішають отримати вигоду з телекамер. Вони є ще більшими комедіантами, ніж актори. Люди, яким бракує скромності та порядності, продовжують клоунаду, коли всі чекають, щоб вони пішли. Мені вже не цікаво, що буде далі. Я все в житті бачив, і все хороше залишилося в минулому. Тож покину цей світ без жалю».
Фото з відкритих джерел
