Інна Тихонова 
«Його існування милосердний лікар мав би припинити при народженні», – сказав про винахідника вибухівки… він сам. Іронічний «автопортрет» найбагатшого у світі хіміка, а також інженера та філантропа складається з п’яти штрихів: двох чеснот та трьох недоліків. До своїх переваг шведський науковець відніс звичку тримати нігті в чистоті і нікого не обтяжувати, а вадами назвав відсутність сім’ї, поганий характер і проблеми травлення. Але цікаві факти про Нобеля виходять за межі його лаконічної особистої презентації.
Стартовий капітал
Захоплення Альфреда Нобеля винахідництвом є успадкованим від батька, випускника технологічного інституту Еммануїла Нобеля. Цій людині належать розробки різної складності – від фанери до торпеди. Почавши з виготовлення верстатів для збирання візкових коліс, вигадування надувного матраца та створення плаваючих мостів, батько змінив життя сім’ї після того, як винайшов підводну міну. Піднявшись на військових замовленнях часів Кримської війни, виробник озброєнь та дослідник вибухових речовин заснував промислову династію, в якій знайшлося місце чотирьом синам, включаючи Альфреда Нобеля.
Майбутній винахідник динаміту народився в Стокгольмі 21 жовтня 1833 року і з дев’яти років жив із рідними в Санкт-Петербурзі, де очільник сім’ї відкрив механічний завод. На організацію виробництва мін Еммануїл Нобель отримав від військового відомства 25 тисяч царських рублів і забезпечив прибутком у чужій країні три покоління роду. Протягом 80 років, у 1837–1918 роках, знані шведи розвивали російську промисловість – металургію, машинобудування, нафтовидобуток та нафтопереробку.
Сім’я Нобеля (Альфред – праворуч)
Актуальний напрямок
Незважаючи на те, що школу Альфред відвідував лише півтора роки, брати з дитинства знали п’ять європейських мов і в домашньому режимі освоїли природничі науки. Після семи років перебування в Північній Пальмірі 16-річний Альфред познайомився з Європою та Америкою, де за прикладом батька захопився вивченням властивостей вибухових речовин.
Основою для паризьких наукових дослідів Нобеля став нітрогліцерин, винайдений в Італії 1847 року. Незабутнє враження на хлопця справила зустріч з дослідником Асканіо Собреро, який синтезував цю речовину, але застерігав від роботи з нею через підвищену вибухонебезпечність. Нобель зацікавився комерційними перспективами вибухівки, що вигравала за потужністю у пороху. В 1850-х роках її поява могла прискорити будівництво Суецького каналу, що скорочував термін міжконтинентальних вантажоперевезень.
У Сполучених Штатах молодий дослідник зміг експериментувати у лабораторії американського винахідника шведського походження Джона Еріксона. Під його наставництвом Нобель дебютував у самостійних дослідах та наблизився до ідеї вибухівки, котра подарує йому світову славу, але забере брата.
Патент Нобеля на нітрогліцерин
Жертви та придбання
Трагедія сталася 3 вересня 1864 року: під час експерименту з активною речовиною, що зменшує вибухонебезпечність гліцерину, на заводі Нобелів у Стокгольмі сталася аварія. Вибух забрав життя кількох людей, серед яких був і молодший брат Альфреда – 20-річний Еміль. Тяжка втрата підкосила батька: його розбив інсульт, після якого Еммануїл Нобель уже не піднявся.
Проте Альфред стійко продовжував експерименти і через місяць після трагедії отримав свій перший патент. Подальші патенти інженер оформить на динаміт та детонатор. З’ясувавши, що вибухова сила речовини зростала при зануренні в нього гранульованого пороху, наступного року розробник отримав безпечну в перевезенні суміш, що вибухала лише при детонації. Для цього Нобель змішав із нітрогліцерином кізельгур – стабілізуючий порошок із панцирів молюсків. Субстанція, названа динамітом, принесла Нобелю невимірний статок. «Я буду задоволений, якщо з тисячі ідей принесе плоди хоча б одна», – говорив Нобель.
Вибух на підприємстві Нобелів
З відкриттям Суецького каналу 1869 року потреба у динаміті не знижувалася: попит на зручну вибухівку у будівництві та гірничорудній промисловості вимірювався сотнями тонн, і власник патенту відкрив десятки підприємств у всьому світі. Заводи працювали за принципом франшизи, збагачуючи Нобеля і разом із тим не відволікаючи його від наукової роботи.
Талановитий у всьому
В галузі хімії, біології, медицини, оптики та металургії Альфред Нобель зробив 355 винаходів. Кожен із них практик популяризував на лекціях з демонстрацією властивостей речовини чи можливостей приладу. Нобель розробив бездимну вибухову речовину балістит, нітроцелюлозу, штучний шовк, замінник гуми, а також стійкий до високих тисків паровий котел, холодильний агрегат, автоматичне гальмо, газовий лічильник, водомір і барометр. У 1884 році наукове співтовариство обрало Нобеля членом Шведської королівської академії наук, а в 1893-му вченому було присуджено почесний докторський ступінь в Упсальському університеті.
Для багатьох стало відкриттям, що водночас із хімією та фізикою Нобеля захоплювала література. «Самітник без книг і чорнила в житті вже мертвий», – писав Альфред у вірші французькою мовою «Харрієт». У перервах між роботою дослідник проявляв себе в поезії та прозі, не маючи на меті публікувати свої літературні доробки. Найвідомішим його твором стала п’єса про батьковбивцю Беатріче Ченчі «Немезіда». Трагедію в чотирьох актах про реальну історичну особистість, яка позбавила життя римського аристократа XVI століття, Нобель закінчив наприкінці власного земного шляху, але після його смерті церква зажадала знищити тираж, звинувативши автора в богохульстві. Уцілілі три екземпляри дозволили відновити постановку на сцені Стокгольмського драматичного театру у 2005 році.
«Генеральна репетиція»
Доля подарувала Нобелю можливість оцінити своє життя ззовні. У 1888 році газети повідомили про його смерть, переплутавши Альфреда з братом Людвігом, який помер у Каннах. Передчасний некролог, що засуджував «торговця смертю» за прибуток від продажу зброї, підштовхнув Нобеля до заяв про пацифізм. І хоч суспільство їх зустріло з сарказмом, заголовки про «мільйонера на крові» не могли не вплинути на свідомість «динамітного короля». Нобель замислився про слід, який залишить по собі. Невже він і справді все життя прожив в науковій аскезі, щоби залишитися в історії як «серійний вбивця» та «лиходій світового масштабу»?
Нобель ніколи не одружувався і не мав дітей, тож не вважав за потрібне радитися щодо управління майном. Без відома родичів, друзів чи колег винахідник залишив більшу частину багатомільйонного статку в довірчому управлінні, яке фінансувало б нагороди, відомі як Нобелівська премія.
Медаль лауреата Нобелівської премії
Незадовго до смерті, несподівано для всіх, винахідник склав заповіт, в якому розпорядився продати свої частки в бізнесах і вкласти кошти в надійні активи, а прибуток по акціях щорічно поділяти між п’ятьма науковцями, які принесли найбільшу користь людству в галузі фізики, хімії та медицини. Премія так само призначалася за досягнення у літературі, за внесок у зміцнення миру та пропаганду відмови від використання зброї.
Тяжкий злочин
Після звинувачення у державній зраді за продаж баліститу до Італії Альфред Нобель переїхав у 1891 році з Франції до Сан-Ремо, де помер у 63 роки від крововиливу в мозок.
«Війна – найжахливіший злочин, – казав «батько динаміту» на конгресі миру в 1889 році, – тож мені хотілося б залишити людству такий запобіжник, що убезпечить його на всі часи».
Нобель не створив більш грізної зброї, яка б закликала до відповідальності планету, це зробили послідовники, але світові їх залякування не допомогло. Минають століття, проте війни тривають, а фірми Нобеля, як і раніше, заробляють на продажі озброєнь і навіть не ховають у назві ім’я свого засновника.
Фото: wikipedia.org
