Ніла Іваненко 
Чоловік роками зберігав таємничий валун, виявлений у регіональному парку Меріборо за допомогою металошукача. Девід Гоул сподівався, що всередині знайденого каменя ховається золотий самородок.
Чим виявилася знахідка?
Але повернімося у 2015 рік. Коли Гоул приніс камінь додому, він перепробував усі можливі способи, щоб розбити або розпилити його. Таке напористе бажання можна пояснити, ймовірно, тим, що парк Меріборо розташований в регіоні Голдфілдс, відомому золотою лихоманкою XIX століття.
Гоул спробував дістатися «внутрішностей» каменя за допомогою спеціальної пилки, кутової шліфувальної машини та дриля. Він навіть облив свою здобич кислотою. Кувалда також не могла зробити жодної тріщини. І все тому, що це не був земний камінь. Та й золотого самородку всередині нього не було.
Минали роки, впродовж яких суперстійкість каменя не давала спокою заінтригованому Гоулу. Зрештою він відвіз валун до Мельбурнського музею для ідентифікації.
Там мисливець за золотом дізнався: те, що він марно намагався відкрити, є рідкісним метеоритом.
Як цей сюрприз прокоментували експерти?
«Камінь був скульптурний, з ямочками. Зазвичай такі утворюються, коли проходять через атмосферу; вони плавляться зовні, а атмосфера формує їх», – поділився першим враженням від космічного раритету геолог музею Дермот Генрі.
Експерт також розповів, що за 37 років дослідницької роботи в музеї він бачив багато каменів, які люди приймали за метеорити. За цей час із тисяч зразків лише два виявилися справжніми метеоритами. І другим був саме той, що його привіз Девід Гоул, розповіло видання Science Alert.
Що про метеорит дізналися вчені?
Дослідники опублікували статтю за результатами аналізу каменя. У ній ідеться, що метеориту, названому Меріборо, 4,6 мільярда років.
Попри скромні габарити він важить 17 кілограмів. І це теж є певним підтвердженням його неземного походження. «Якби ви побачили на Землі такий камінь та підняли б його, він не був би таким тяжким», – зауважив Білл Бірч, також музейний геолог-дослідник.
Відділивши від метеорита невеликий шматочок алмазною пилкою, науковці виявили, що у його складі – високий вміст заліза. Це робить його звичайним хондритом H5.
Після «розтину» Меріборо вчені побачили також крихітні кристалізовані вкраплення металевих мінералів, які називають хондрами.
«Метеорити – найдешевша форма дослідження космосу. Вони переносять нас назад у часі, даючи підказки про вік, формування та хімію нашої Сонячної системи, включаючи Землю», – зазначив Дермот Генрі.
«Деякі з них дають можливість зазирнути у глибини нашої планети. У деяких метеоритах міститься «зоряний пил», який навіть старший за нашу Сонячну систему», – додав учений. За його словами, рідкісні метеорити можуть містити органічні молекули, такі як амінокислоти – «будівельні блоки життя».
Хоча дослідники поки що не знають, звідки взявся Меріборо і як довго він міг перебувати на Землі, у них є деякі здогадки.
Наша Сонячна система колись була купою пилу, що обертається, а також хондритових порід. Зрештою гравітація зібрала більшу частину цього матеріалу у планети, а залишки опинилися у величезному поясі астероїдів.
«Цей конкретний метеорит, швидше за все, прилетів з поясу астероїдів між Марсом та Юпітером, і його виштовхнули звідти кілька астероїдів, що зіткнулися, а потім він врізався в Землю», – розповів Генрі.
Радіовуглецевий аналіз показав, що метеорит перебував на Землі від 100 до 1000 років. Протягом 1889-1951 рр. було зафіксовано кілька метеоритів, один з яких міг бути Меріборо.
Дослідники стверджують, що цей метеорит набагато рідкісніший, ніж золото, що робить знахідку вельми цінною для науки.
Це лише 17-й метеорит, виявлений в австралійському штаті Вікторія, тоді як золоті самородки тут знаходили тисячами, зазначив пан Генрі. І додав: «Зважаючи на ланцюжок подій, можна сказати, що це буквально астрономічне відкриття».
Результати дослідження опублікував журнал Proceedings of the Royal Society of Victoria.
Фото: Museums Victoria
