Ніла Іваненко 
Ми полюбляємо їсти разом. Обіди, вечері, святкові посиденьки з друзями та ріднею поширені й нині. Усі ці трапези мають неабияку силу.
Бажання споживати наїдки разом сягає тих часів, коли наш рід навіть ще не виник. Шимпанзе та бонобо, два найближчих наших родича-примата, ділилися їжею у своїх соціальних групах. Але давати їжу тим, хто поруч з нами, зовсім не те, що споживати її разом. Так вважає соціолог Ніклас Нойман з Уппсальського університету (Швеція).
«Ви можете роздавати їжу як об’єкт, не сідаючи та не поглинаючи її з іншими», – зазначив науковець. За його словами, люди зробили поправку на складні соціальні взаємини, пише BBC.
Як усе починалося?
Перша спільна трапеза могла відбутися навколо багаття. Ніхто не знає напевно, коли люди або їхні предки вперше навчилися готувати. Оцінки сильно відрізняються. Найстаріша передбачувана дата – 1,8 мільйона років тому.
Робін Данбар, біологічний антрополог з Оксфордського університету (Велика Британія), розповів: щойно люди сідали навколо вогню, «теплого, яскравого маяка у темряві», вони могли раптом виявити, що не сплять довше, ніж зазвичай. Ці додаткові години могли бути золотими можливостями для соціального зближення за їжею.
За словами Робіна Данбара, спільні приймання їжі пов’язані з вищим добробутом. Його дослідження 2017 року, проведене серед мешканців Великої Британії, показало, що часті трапези з іншими людьми корелюють з більшою задоволеністю життям та наявністю більшої кількості друзів, на яких можна покластися.
Плюси та мінуси спільних трапез
«Приймання їжі запускає ендорфінну систему мозку, основну фармакологічну основу приязних відносин у приматів та людей. Спільна трапеза у групі посилює ефект ендорфінів так само, як і спільний біг підтюпцем. Це тому, що синхронізована активність збільшує вироблення ендорфінів удвічі», – пояснив Робін Данбар.
Журналісти Синтія Гребер та Нікола Твайлі з’ясували, що одночасне вживання однакової їжі робить людей більш довірливими до приятелів по застіллю. Ба більше: ті, хто їсть разом однакові страви, швидше знаходять задовільне розв’язання проблем, ніж ті, хто цього не робить.
При цьому спільна трапеза – не проста дія. Бенкети, на яких люди разом споживають величезну кількість страв, можуть бути ретельно зрежисованими способами демонстрації підпорядкування та контролю.
«Якщо ви запитаєте людей, вони скажуть, що їм подобається ділитися їжею з друзями та близькими. Але це також може бути жахливим досвідом. Це також є місцем контролю та домінування», – зауважив Ніклас Нойман. Трапези, на яких хтось регулярно критикує ваші рішення чи вашу вагу, навряд чи дарують радість.
В одному зі своїх дослідницьких проєктів, присвяченому спільним прийманням їжі серед людей похилого віку у Швеції, пан Нойман виявив дещо цікаве. Науковець розповів: «Ми навмисно запитували, чи не турбує їх приймання їжі на самоті. Більшість засвідчили, що не турбує». Учасникам дослідження подобалося їсти з іншими, але опитані цієї конкретної групи не відчували порожнечу так гостро, як можна було б очікувати.
Фото: pexels.com
