Ніла Іваненко 
Життєві події, яким ми приділяємо час одразу після того, як вони відбулися, з більшою ймовірністю відобразяться в мозку для довготривалої пам’яті. Такого висновку дійшли нейробіологи Медичного центру Лангоне Нью-Йоркського університету (NYU).
Дослідники виявили стійку структуру нейронів, що запускають невелику симфонію узгоджених електричних сигналів невдовзі після подій, які пізніше були зафіксовані довготривалою пам’яттю під час нічного відпочинку. Ці сплески електричної активності, що отримали назву «гостра хвиля брижі», відбуваються в гіпокампі. Розташований глибоко в центральній частині мозку, гіпокамп грає важливу роль в передачі інформації з короткочасної до довгострокової пам’яті.
Кожна гостра хвиля брижі складається з майже одночасного хвилеподібного збудження 15 відсотків нейронів гіпокампа, що попереджають решту мозку про пам’ятну подію. Ці пульсації отримали свою назву від форми, яку вони створюють, коли вчені фіксують нейронну інформацію з електродів у графіку.
Про що дізналися науковці
«Якщо ви дивитеся фільм і хочете його запам’ятати, краще потім піти прогулятися», – порадив професор нейробіології Дьордь Бузакі, провідний автор дослідження.
Університетська команда нейробіологів залучила до дослідження аналітика даних з Інституту штучного інтелекту Міла-Квебек. Для одночасної реєстрації близько 500 нейронів у гіпокампі лабораторних мишей, які блукали лабіринтом у пошуках ласощів, науковці використали двосторонні кремнієві зонди. Дослідники фіксували характерні гострі хвилі брижі (від 5 до 20 щоразу), коли миша зупинялася, щоб насолодитися ласощами після успішного проходження лабіринту.
«Мозок приймає рішення самостійно, – резюмував доктор Бузакі, – а не ми приймаємо рішення добровільно».
Пізніше в цьому експерименті з мишами та лабіринтом електроди фіксували низку різких хвильових пульсацій у втомлених пошуками гризунів, коли вони спали. Маленькі лабораторні тварини «відтворювали записану подію тисячі разів за ніч», пояснив професор Бузакі.
Його команда припустила, що ця активація клітин гіпокампа зберігає в пам’яті географічну інформацію. Наприклад, кожну кімнату, до якої входить людина, або кожен поворот лабіринту, вивченого мишею.
«Наше дослідження показало, що різкі хвильові коливання – це фізіологічний механізм, який використовується мозком, аби вирішити, що залишити, а що викинути», – сказав професор Бузакі.
Значення роботи
Попередні дослідження вже встановили, що пульсації є невіддільною частиною формування пам’яті під час сну. Натомість нове дослідження першим пов’язало нічну активність мозку з відповідністю до поведінки гіпокампа протягом дня.
Науковці сподіваються, що їхні результати можуть бути використані в терапії, яка допоможе людям з проблемами запам’ятовування. Результати роботи опублікував журнал Science.
А тим часом Дафна Шохамі, директорка Інституту Цукермана Колумбійського університету, зазначила, що теорію команди Бузакі було підтверджено не лише на мишах, а й на людях.
Під час дослідження, проведеного командою пані Шохамі кілька років тому, люди шукали скарби, просуваючись лабіринтом з випадковими об’єктами. Якщо учасники знаходили скарб, вони з більшою ймовірністю запам’ятовували випадковий об’єкт, який зустрівся на шляху.
Фото: pexels.com
