Ганна Шоботенко 
«Україна – мій вибраний і надзвичайний рай»
Емма Андієвська з 12 років жила далеко від рідної землі, але все своє життя і творчість пов’язала з українськими образами, символами, культурою, літературою, а головне – мовою. «Кожен бачить все своїми очима. У моїх очах Україна неперевершена. Моє завдання – створити українську державу в мові». Саме так характеризує своє місце у житті далекої батьківщини письменниця.
Її рідним містом був Донецьк, де вона народилась 19 березня 1931 року. Батьки – українці. Мама з багатої української родини, батько Іван – хімік-винахідник, його ім’я і новаторства згадуються навіть у Британській енциклопедії. Через хворобливість доньки російськомовна сім’я переїжджає до Києва, потім до Вишгорода, де дівчинка зачарувалась українською мовою. Вже тоді, маленькою, вона усвідомила власну ідентичність і пообіцяла собі творити лише українською. Витримувала всі покарання за розмови українською: могла навіть простояти добу у кутку на колінах!
У 1941 році, після смерті батька, вбитого підступно енкаведистами, тікає з мамою за кордон. З того часу жила у Берліні, Мюнхені, Нью-Йорку, і лише через 50 років відвідає рідну землю.
Освіта і становлення у далеких країнах
Емма здобула вищу освіту в Українському вільному університеті у Німеччині за спеціальністю філософія та філологія. Працювала майже 40 років на Радіо Свобода в Мюнхені диктором, сценаристом, режисером українського відділення аж до 1995 року. Проживала у Нью-Йорку, навіть отримала американське громадянство у 1962 році, але знову повернулась до Німеччини.
Усе своє життя була надзвичайно активною, постійно перебувала у творчому пошуку, і працювала, працювала, адже вважала, що провидіння не любить ледачих: «Людина може все. Може робити все, незалежно від своїх здібностей, головне не те, що вона може, а те, що хоче». Сама мисткиня може творити по 17-20 годин на добу!!! Її творчий доробок надзвичайно багатий і великий: випущено 45 поетичних і прозових творів, створено 17 тисяч картин, які стали такими ж впізнаваними, як полотна Марії Приймаченко та Пабло Пікассо, з яким дуже часто порівнюють творіння Емми Андієвської.
«Кожна моя картина – це світ»
Талант до малярства у Емми від мами, малювати почала рано: у 6 років намалювала ілюстрації до «Декамерону» Бокаччо. Сама художниця ніколи не мала спеціальної художньої освіти, але це не завадило їй проводити виставки у багатьох країнах світу і друкувати свої альбоми у стилі сюрреалізму та герметизму. Своє малювання описує як глибокий спосіб медитації і наголошує про велику роль саме підсвідомості в творчості. Картини приходять в уяві до неї, їй залишається лише перенести їх на полотно. Художниця, пишучи картини та ілюстрації, використовує акрил, володіє швидкою технікою малювання. Спеціальним художнім прийомом є повторне накладання фарб на свої полотна до 30 разів. Так створюється живий рух барв і фарб, якщо дивитись на них під різними кутами зору («Сім’я», «Пара», «Сніданок», «Кіт з рибою», «Хліб»). Своєрідні малюнки Емми Андієвської навіть виконані на газетах, загрунтованих кавовою гущею ( «Поцілунок», «Горнятко кави», «Прогулянка»).
Cold Lovers (2001)
Але свої твори мисткиня не розділяє ні під які стилі, дистанціонується від будь-яких термінів, цим ще раз підкреслює свою індивідуальність, свій «андієвський» стиль.
Художниця малює вже 80 років, видала 15 каталогів, 10 із за свої збереження. Її твори виставлялися у всьому світі: від США до Китаю, велика кількість музеїв має неповторні експонати, тисячі полотен знаходяться у колекціях поціновувачів мистецтва. Українським музеям Емма Андієвська теж подарувала чимало своїх картин та книг.
Ебергард Гауф нагороджує італійського кінорежисера Франческо Розі картиною Емми Андієвської «Золотий Христос». Міжнародний баварський кінофестиваль (2001). Фото: Süddeutsche Zeitung
Історії із снів
Літературна творчість художниці теж пронизана унікальністю і стилістичними особливостями. Письменниця розповідає, що сюжет творів приходить до неї у снах, як майбутні картини в уяві. Стиль написання їх незвичний та особливий. Поетеса працює з різними жанрами: притчі, казки, сонети. Саме використання містичності, духовності, філософських роздумів у творах робить їх казковими та цікавими. Їх потрібно перечитувати, занурюватись в них, тоді відчуєш всю таємницю змісту. У своїх збірках «Поезії», «Первні», «Народження ідола», «Риба і розмір», «Наука про землю» виступила як модерний експериментатор слова. З-під її пера вийшли романи «Герострати», «Роман про добру людину», «Роман про людське призначення». У 2018 році письменниця нарешті отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка за свої твори.
Емма Андієвська читає свої твори в Донецьку (2011). Фото: В.С.Білецький
Мудрую для дітей
Неперевершеними стали, звичайно, твори для маленьких читачів. У 2000 році вийшла збірка її творів під назвою «Казки»: це цикл не зовсім звичайних казок-притч, об’єднаних спільним початком і кінцем, у них усе оживає і наділяється людськими якостями. Їх особливість у тому, що вони не просто описують моральні цінності людини, але й мають ненав’язливий повчальний характер («Казка про яян», «Казка про двох пальців», «Говорюща риба» та ін.) У них незвичний погляд на життя, але правдивий, що виростає із самої доброї і лихої дійсності. Вони космічні, живі, унікальні, веселі і сумні водночас, але такі змістовні і глибокі. А головне – близькі й українські, як і вся творчість письменниці, пронизана рідними мотивами.
«Я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу – інакше би я пішла в інші культури, як багато хто з-поміж дуже талановитих людей».
Вона не пішла, бо залишилась українкою навіть на відстані тисячі кілометрів і десятків років, щоб подарувати безліч своїх творінь не лише українцям, а й усім любителям авангардного мистецтва.
Обкладинки книжок Емми Андієвської, ілюстровані авторкою
Фото: uk.wikipedia.org, emma-andiyevska.com
