Ніла Іваненко 
Цивілізація у тому вигляді, в якому ми її знаємо, не існувала б, якби не сільськогосподарські тварини. Проте саме через їхнє одомашнення людство отримало цілу низку серйозних захворювань, що раз у раз переростали в епідемії та пандемії.
Про це свідчить нове дослідження міжнародної команди науковців під орудою геогенетика Мартіна Сікори з Копенгагенського університету. Нещодавно вона вперше знайшла прямі докази того, що початок одомашнення та розведення худоби збігся у часі зі сплесками захворювань, що передаються тваринами. Таких, наприклад, як чума (Yersinia pestis) та поворотний вошовий тиф (LBRF).
Археологи давно підозрювали, що коли близько 12 000 років тому кочові мисливці-збирачі Євразії почали оформлюватися у великі скотарські громади, ризик передачі патогенів від тварин до людей збільшився. І ось тепер сучасні методи аналізу древньої ДНК допомогли вченим переконатися у правильності цієї гіпотези.
Про що дізналися дослідники
Науковці проаналізували 405 мільярдів послідовностей ДНК, зібраних із 1313 древніх людських останків по всій Євразії. Це дало змогу ідентифікувати численні гени, що належать мікробам.
Команда отримала достатньо подробиць для 12 500-річного літопису виникнення та поширення основних захворювань людини. Автори дослідження заявили, що значна частина мікробів надходила із зовнішніх джерел, таких як тварини.
Як з’ясувалося, багато мікробів, що заражали людей, залишалися стабільними протягом усього періоду вибірки. Тоді як зоонозні захворювання, за яких збудники передаються людині від тварини, були виявлені в людських останках віком близько 6000 років. Саме той період історії вважають межею переходу від суспільства мисливців-збирачів до землеробського суспільства.
Також команда виявила правдиве скупчення зоонозних мікробів в людських останках по всій Євразії, яким було близько 5000 років. Цей сплеск захворювань свідчить про те, що в той період степові скотарі мігрували в нові регіони, несучи із собою не лише нові сільськогосподарські знання, а й недуги, які передаються від одомашнених тварин.
Дослідники зауважили, що зростання захворюваності на зоонози є не лише результатом прямої взаємодії людей і тварин. Воно також може бути пов’язане з тим, що зі збільшенням концентрації населення у спільнотах рівень тамтешньої гігієни погіршувався, а кількість гризунів, бліх, вошей та кліщів збільшувалася. Наприклад, спалахи поворотного тифу історично корелюють з поганими умовами життя та гігієною.
Приручення тварин та історія людства
Нині зоонозні захворювання становлять понад 60 відсотків інфекційних недуг, що знову виникають. Однак декілька тисячоліть тому такі мікроби були геть новим досвідом для людей, пише Science Alert.
На думку дослідників, доісторичні суспільства в євразійських степах, що зазнали впливу зоонозних патогенів раніше за інших, мали значні переваги. Вони стосуються не лише того, що ці скотарські громади мали доступ до регулярних джерел м’яса та молока. Річ у тім, що в них було достатньо часу для пристосування до нових патогенів тварин.
Команда вважає, що для кращого розуміння природи спалахів цих захворювань необхідні додаткові дослідження. Однак уже сьогодні вчені надали переконливі докази того, що одомашнення тварин було серйозним зрушенням у способі життя людей, яке призвело до поширення зоонозних інфекцій. А загалом приручення тварин мало значущий вплив на глобальне здоров’я та історію людства.
Результати дослідження опублікувало видання bioRxiv.
Фото: pexels.com
