Олена Жога 
Вона на мить затрималася у зіниці дверного отвору… Цього разу вже без повернень! Вона пішла з життя спокійно і гідно, бо у традиціях її народу сприймати смерть як невід’ємну частину життя. Наостанок, скоріш за все, і не довелося пригадувати щось особливо значуще, бо смертного одра як такого й не було, хоча з ліжка вона не підводилася вже довгі-довгі роки. Та до біса ці сентименти! Хіба що чарочку текіли, цигарку, яскраво-червону помаду і саван з прапору мексиканської комуністичної партії...
Їй не просто довелося жити та творити в післяреволюційну епоху, їй випало невимовне щастя унікальний склад свого характеру й таланту втілити у сюрреалістичних, символічно-магічних, модернових та кубічних сюжетах настільки віртуозно та зворушливо, що це змогло захопити мільйони мізків не лише мексиканців, що звільнилися від диктатури, а й свободолюбців з нестандартним мисленням в усьому світі. Ще б пак! Доля випробувала її на повну, не даючи шансу оговтатися, підкидаючи жорстокіші квести, кожного разу оглядаючись: «Ти там ще жива?» І робила її сильнішою з кожним новим стражданням. А вона не лише видералася з чергового страхіття, а ще й писала, писала, писала… Всього 154 картини-життєписів. І цим трималася на цьому світі і бентежила цей світ нереально.
Фріда Кало за роботою
Феміністка, яка любила свій народ
Фріда Кало народилася у 1907 році. Але пізніше змінила цю дату на 1910-й – рік Мексиканської революції. Національна ідентичність, гендерна, класова та расова нерівність, творчість як символ мексиканських, корінних традицій – до цього їй ніколи не було, м’яко кажучи, байдуже. А ще – до фемінізму, рухів «Чиканос» та ЛГБТ. Так, вона бачила себе у русі проти дискримінації населення мексиканського походження у США, який зокрема виражався у музиці, пластичних мистецтвах, кінематографі, боді-арті.
Фріда Кало, 1929 р.
Мексика відроджувалася, у країну ринули художники, письменники, фотографи та кінематографісти з усього світу. Фріда ні за що не хотіла бачити своїх мексиканців ізгоями. Вона демонструвала це навіть своїм епатажним виглядом та марила мексиканською автентикою та вбранням з ацтекськими орнаментами. Навіть коли після ампутації ноги їй, 43-річній, довелося встати на протез, він був одягнений у яскравий червоний чобіток у національному стилі на високій шнурівці. Протез Фріда розмальовувала власноруч у своєму стилі – втім, як і корсети зі шкіри та ортопедичні засоби з гіпсу, які приховували її фізичні вади та на яких вона малювала релігійні та комуністичні сюжети. Так, так, майбутнє свого народу Кало, як і її чоловік Дієго, бачила комуністичним.
Фріда Кало в інвалідному візочку
Мексиканці врешті-решт обрали свій шлях, але її народ таки відповів Фріді взаємністю, принаймні її портрет з’явився на одній з мексиканських грошових купюр… А ще роботи Фріди Кало в Мексиці оголосили національною культурною спадщиною і заборонили вивозити за межі країни. Втім це не завадило світові надихатися її картинами, і не за абиякі гроші – лише картина «Коріння» на аукціоні «Сотбіс» була оцінена у 7 млн доларів.
«Коріння», 1943 р.
Щодо боді-арту: якби у ті часи існувала мода на тату, Фріда Кало б точно цим скористалася. Але для самовираження вона вигадала дещо не менш креативне: на автопортретах вона завжди зображувала себе з монобрів’ю, схожою на два розкинуті крила чорного птаха. У житті вона теж підмальовувала її чорним-чорним олівцем свого улюбленого бренду Revlon. Нині ж дівчата з нестандартним мисленням обирають для натхнення татуювання з олдскульними сюжетами із Фрідою Кало – як символ свободи, справжності та сміливості думок.
Автопортрет з терновим намистом та колібрі, 1940 р.
Навіщо ноги, коли є крила. Феномен Фріди
Своє дитинство у батьківському «Блакитному будинку» у передмісті Мехіко Койокані Фріда згадує як доволі «сумне», що протікало в атмосфері взаємної нелюбові батьків та їхніх постійних хвороб. Близькою дівчина була саме із батьком, який щедро ділився зі старшою донькою любов’ю до мистецтва, книг, фотосправи, природи та мрій. З активною, але жорсткою та фанатично релігійною матір’ю стосунки складалися доволі напружено, причому в усіх з трьох доньок та двох падчерок.
Фріда Кало (праворуч) з сестрами
Але чим щиро поділилася із донькою мати, то це неймовірною самобутньою красою та містичністю індіансько-іспанських коренів. Доля пошкодувала здоров’я Фріді, але залишила життя – мовляв, побачимо чи виберешся: в 6 років вона перехворіла на тяжку форму поліомієліту. Натомість доля у якості «меншого лиха» прирекла її шкутильгати з дитинства, долаючи страшенний біль і глузування однолітків: «Фріда – дерев’яна нога!». Трохи посумувавши, вона разом з тими ж перебендями чудово грала у футбол, займалася боксом та багато плавала.
Так, Фріда росла ще тим шибеником: навчилася палити, лихословити та потрапляти у неприємні ситуації. Батько ж весь час намагався допомогти улюблениці ухопити тропи, віддавав до різних шкіл, з яких її виключали за непослух. Коли їй було 15, вона вступила до елітної підготовчої школи «Препаторія», щоб опанувати лікарську справу. Тут, потрапивши у вирій студентського життя із напівлегальними зібраннями і філософськими гуртками, волелюбними та неформальними проєктами, Фріда трималася епатажно та екзальтовано, маскуючи свої фізичні вади довгим дизайнерським вбранням. Тут вона вперше зустріла свого майбутнього чоловіка Дієго Ріверу. Але то була лише скороминуща зустріч…
…У середньостатистичного художника по одному, максимум по три автопортрети. У Фріди Кало їх близько 55. І на жодному вона не посміхається. Ось вона щойно народилася, ось б’ється в муках ненародження дитини, ось в оточенні екзотичних квітів і птахів, ось… з оголеним серцем. Виглядає з-під густих брів, і завжди дивиться прямісінько тобі у вічі своїми, чорними, як космос.
«Зламана колона», 1944 р.
«Я малюю автопортрети, тому що я багато часу проводжу на самоті, і тому що я та людина, яку я знаю найкраще», – так писала художниця коли була надовго прикута до ліжка. До ліжка її прикувала жахлива аварія: автомобіль, в якому їхала 18-річна дівчина, зіштовхнувся із трамваєм. Металевий прут струмознімача трамвая встромився в живіт дівчині і вийшов у паху, роздробивши кульшову кістку та порвавши матку. Зламаний хребет та стегна, хвора нога переламана в одинадцяти місцях, тридцять дві операції… Кілька тижнів без свідомості і … повернення із містичною жагою до малювання.
Вона попросила батька, щоб той приніс їй фарби, мольберт та дзеркало, яке встановила над головою. Вона дивилася в нього і писала свої безсмертні портрети як історію своєї душі. Був і перший начерк олівцем «Аварія». Саме малювання та підтримка рідних допомогли їй вижити, піднятись і навіть злетіти. Але, схоже, самотність не полишила Фріду й коли вона встала, шкутильгаючи вже катастрофічно, на ноги.
Фріда Кало малює у ліжку
Слон і голубка
Фріда любила казати, що в її житті було дві глобальні катастрофи: одна за участю трамвая, друга – за участю її чоловіка Дієго. Коли вони познайомилися вже упритул, їй було 22, Дієго Рівері – 43. Вона – тендітна, екзотично красива та витончена. Він – доволі незграбний, огрядний та відверто не красень, та, ймовірно, страшенно милий. На той час Дієго був чи не найвідомішім художником-монументалістом у Мексиці, дотримувався комуністичних поглядів і був до божевілля прихильником творчості дружини. Він писав: «Фріда – єдиний художник в історії мистецтв, яка розкрила собі груди та серце, щоб оголити біологічну правду почуттів».
Фріда Кало з чоловіком
Але двом даруванням завжди тіснувато під одним дахом. Фріда і Дієго розлучалися та возз’єднувалися знову, гучно скандалили та публічно з’ясовували стосунки. До того ж, один за одним сипали адюльтери Дієго… Чи то талант, чи то харизма Дієго робили його на диво привабливим для протилежної статі та періодично кидали його в обійми нових коханок, а Фріда кожного разу приймала його в свої «понівечені» обійми, сподіваючись, що все налагодиться. Її скалічене тіло не змогло виносити та народити дитину, яку вона так хотіла мати від чоловіка, якого кохала попри всі його зради. Вона двічі втрачала дитину, не народивши її – про це картина «Лікарня Генрі Форда (Літаюче ліжко)» та літографія «Фріда і викидень».
«Лікарня Генрі Форда (Літаюче ліжко)», 1932 р.
Весь час Фріда намагалася за всяку ціну привернути увагу чоловіка. Вона яскраво одягалася і обожнювала міняти вбрання і прикраси, любила відвертий макіяж, життя свого не уявляла без квітів на столі та в аксесуарах. Вона була пристрасною, поруч із собою малювала павукоподібну мавпу (символ пристрасного бажання), і хтозна, аби не її інвалідність, мабуть, була б німфоманкою. Всередині неї весь час відбувався колапс душевних протиріч, вирував міцний коктейль емоцій дійсності і фантазій. Принаймні, відповіді на питання про жіночу та чоловічу сутність та порочність вона час від часу шукала у Фрейда і захоплювалася психоаналізом.
Фріда і Дієго
Вона була самобутньо красивою і тендітною жінкою, але жіночність у класичному розумінні – це не про неї. Фріда однією з перших серед мексиканок вдягла штани, міцно матюкалася, багато курила, любила випити та не приховувала своєї бісексуальності. І дуже пишалася своїми вусиками, що «не видалені» на жодному автопортреті. Вона намагалася навіть зраджувати своєму чоловікові чи то через жагу помсти, чи то від відчаю. Подейкують про її романи з марксистом Львов Троцьким, пролетарським поетом Маяковським та співачкою Чавелою Ваграс. Це допомагало слабо. Останньою краплею став роман Дієго із молодшою сестрою Фріди, і вона подала на розлучення. Тоді в ній щось надломилося – Фріда обрізала волосся, одягла чоловічий костюм, її картини стали ще більш трагічними і кривавими. Тоді народилася «Всього лише кілька подряпин!».
Фріда Кало і Лев Троцький
Viva La Vida!
Фріда Кало відійшла у засвіти через гостру пневмонію. Вона чекала своєї смерті, але вона її точно не лякала. Приблизно за рік до того відбулася її перша і єдина прижиттєва виставка, на якій вона, вже важко хвора, з ампутованою ногою, зустрічала гостей у центрі зали … у ліжку. Але з чаркою, непристойними анекдотами та пісеньками. Вибачте, вже яка є! Дієго вчергове був поруч.
За тиждень до смерті Фріда написала картину: на тлі пронизливо-синього неба соковиті кавуни, на скибці одного з них надпис Viva La Vida! – «Хай живе життя!» Так може відчувати життя і смерть лише людина, яка впоралася зі своєю місією. І не випадково виставка, яка відбулася в 2018 року у лондонському Музеї Вікторії і Альберта, називалася «Фріда Кало: створення власного «я». На огляд публіки були виставлені близько 6000 фото, 300 особистих речей та предметів одягу, 12000 документів, які 50 років були зачинені у ванній кімнаті їхнього будинку і аби розібрати які історикам знадобилося 4 роки. Дієго Рівера пережив свою «голубку» всього на 3 роки.
«Хай живе життя, Кавуни», 1954 р.
Досьє
Фріда Кало де Рівера (Магдалена Кармен Фріда Кало-і-Кальдерон) – мексиканська художниця, письменниця та біографка.
Народження: 6 липня 1907 р. (Мехіко-Сіті, Мексика)
Смерть: 13 липня 1954 р. (Мехіко-Сіті, Мексика)
Батько: Гільєрмо Кало, виходець з Німеччини, професійний фотограф і художник
Мати: Матільде Кальдерон і Гонсалес, народжена від батька-індіанця та матері іспанського походження
Чоловік: Дієго Рівера, мексиканський художник-монументаліст та графік зі світовим ім’ям. Працював у державній мистецькій програмі революційного уряду, на замовлення робив монументальні фрески на державних будівлях у Мехіко та у провінціях. Комуніст. Шукав себе всюди: працював як у Москві, так і у США. Такі були часи!
Фото: wikiart.org, wikipedia.org, uznayvse.ru
