Інна Тихонова 
Внесок у науку засновника експериментальної фізики сприяв прогресу людства, але вартував йому особистих репресій. Правляча церква побачила в позиції науковця небезпеку для світового порядку і загрозу для власної духовної монополії. Це була сутичка влади з носієм знань, що ризикнув протиставити авторитетам незалежний розум.
Розвиток особистості
За іронією долі, активний пропагандист геліоцентричної системи, яка призвела його до конфлікту з католицькою церквою, сам збирався стати священиком. Людина, котра вважала, що «слід вимірювати виміряне і робити вимірним те, що таким не є», отримав початкову освіту в монастирі Валломброза. Послушник чернечого ордену з дитинства виявляв потяг до знань і був чи не найкращим учнем у класі. Плани на життя майбутній італійський фізик, механік, астроном, математик і філософ пов’язував із церквою, і лише батьківське заперечення змусило вихідця з роду пріорів (членів правлячої ради Флорентійської республіки) передумати.
Старший із шести дітей (вижили дві дівчинки та два хлопчики) нащадка дворян Вінченцо Галілея народився 15 лютого 1564 року в стародавньому місті Піза. Галілео Галілей належав до збіднілих італійських аристократів, серед яких був навіть всенародно обраний в 1445 році очільник республіки – його відомого прапрадіда теж звали Галілео Галілеєм, і за професією той був лікарем.
Батько майбутнього «революціонера у фізичній науці» згадувався у документах як виконавець-лютніст і теоретик музики. Композитором-лютністом став і молодший брат Галілео – Мікеланджело. Розвиватись у світських заняттях талановитим дітям допоміг переїзд родини 1572 року до столиці Тосканського герцогства: у Флоренції тоді владувала правляча династія Медичі, відома своїм покровительством наукам та мистецтву.
З дитинства Галілео захоплювався музикою та малюванням, володіючи обома талантами досконало. У питаннях перспективи та композиції з ним радилися навіть визнані флорентійські художники Бронзино та Чиголі (останній навіть завдячував Галілею за власну славу). Водночас, писемні твори Галілео Галілея виказували в авторові неабиякий літературний хист. Творчі здібності сприяли широті його наукових пошуків, допомагаючи у комплексному аналізі явищ, формуванні незалежності суджень та придбанні навичок переконання.
Знайомство з математикою
За наполяганням батька 1581 року 17-річний син почав вивчати в Пізанському університеті медицину, але несподівано знайшов для себе більш цікаву дисципліну – геометрію. З цим предметом він познайомився на лекціях Остіліо Річчі і вперше відкрив для себе незнайому раніше науку – математику. Вивчаючи паралельно античну філософію, студент навчився оперувати вимірами та припущеннями, здобувши репутацію невгамовного сперечальника, для якого істина була важливішою за авторитети. Вважається, що вже тоді Галілей міг захопитися теорією Коперника: астрономія на той час жваво обговорювалася на тлі календарної реформи.
Стара будівля Пізанського університету
На жаль, можливість здобуття освіти безпосередньо залежала від батьківської платоспроможності. Батьківських грошей вистачило лише на три роки, і Галілео довелося повернутися додому без наукового ступеня: звільнити здібного студента від плати за навчання університетська адміністрація не захотіла. Але на боці конструктора гідростатичних терезів та ще кількох корисних винаходів виявився освічений меценат маркіз Гвідобальдо дель Монте, про якого Галілео писав, що світ не знав такого генія від часів Архімеда. Завдяки покровительству нового знайомого, перспективний науковець сказав нове слово у науці, отримавши оплачувану посаду дослідника за особистого клопотання тосканського герцога Фердинанда I Медичі.
У 1589 році Галілей повернувся до Пізанського університету професором математики і в перший же рік самостійних математичних і механічних дослідів видав науковий трактат «Про рух». Після смерті батька на старшого сина лягла турбота про благополуччя брата та сестер, що зміцнило в Галілео відповідальність та рішучість у досягненні мети. Наступним щаблем у його кар’єрі стало отримання 1592 року посади викладача астрономії, механіки та математики у Венеціанській республіці: новим місцем роботи Галілея став престижний Падуанський університет. Рекомендація венеціанського дожа свідчила про високий науковий авторитет молодого вченого вже в ті роки.
Замах на традиції
Професорська діяльність у Падуї стала для Галілея найбільш плідним періодом наукових досягнень. Він користувався повагою у студентів та уряду, що регулярно доручав винахідникові нові технічні розробки. З автором трактату «Механіка» переписувалися видатні тодішні вчені, включаючи послідовника Кеплера. І тоді ж, у 1604 році, на професора надійшов перший донос в інквізицію за звинуваченням у читанні забороненої літератури та вивченні астрології. Лише особиста симпатія падуанського інквізитора Чезаре Ліппі врятувала Галілея від раннього переслідування.
Остання праця Галілея з основ механіки
Науковець продовжив займатися тим, що йому було цікавим: циклу лекцій з астрономії сприяло відкриття в 1604 році так званої Наднової зірки Кеплера. Дізнавшись про те, що в Голландії було винайдено підзорну трубу, Галілей за таким же принципом власноручно сконструював перший телескоп для вивчення небесних тіл. Завдяки новому приладу, науковець відокремив зірки Чумацького Шляху, розгледів плями на Сонці, розпізнав Місячний рельєф, позначив супутники Юпітера і першим запідозрив наявність зовнішніх кілець навколо Сатурна.
Телескопічні картинки Галілея настільки вражали уяву землян, що й через сторіччя багато хто відмовлявся вірити у реальність відкриттів, вважаючи побачене вченим ілюзією. Описавши свої відкриття у 1610 році у виданні «Зоряний вісник», Галілей отримав замовлення на «диво техніки» від європейських коронованих осіб і подарував телескопи венеціанським сенаторам, які віддячили його довічним професорським утриманням, призначивши високий оклад у 1000 флоринів. Галілей став європейською сенсацією: автори панегіриків порівнювали науковця з Колумбом. Протест висловлювали лише астрологи та лікарі, вважаючи нові відкриття «згубними» для непорушності своїх методів.
Телескопи Галілея «cannocchiali» в Музеї Галілея у Флоренції
«Ескалація єресі»
А для самого спростовувача умоглядної метафізики Аристотеля згубним кроком став переїзд 1610 року зі спокійної Венеції, де не лютувала інквізиція, до Флоренції. Такому рішенню передували зміни в особистому житті Галілея. Успішний експериментатор поєднав власну долю з венеціанкою Мариною Гамба і став у цьому цивільному шлюбі без вінчання батьком трьох дітей, яких назвав іменами свого батька та сестер – Вінченцо (сина узаконив у 1619 році), Вірджинією та Лівією (дочки у подальшому жили у монастирі) . Потребуючи коштів для утримання сім’ї, Галілей погодився зайняти обіцяне герцогом Козімо II Медичі дохідне місце радника при тосканському дворі. Свою обіцянку син Фердинанда I дотримав, і Галілей у такий спосіб зміг покінчити з боргами, що накопичилися після видачі заміж сестер: кожній він забезпечив пристойний посаг. При цьому придворні обов’язки науковця не були обтяжливими: він просто навчав синів вельможі, формально вважаючись професором Пізанського університету без необхідності читати лекції студентам.
Продовжуючи дослідження, засновник експериментальної фізики та фундатор класичної механіки відкрив фази Венери й обертання Сонця навколо власної осі. Задиристо-полемічна манера викладу власних досягнень і пріоритету «нагородила» Галілея численними недоброзичливцями у професорському середовищі та серед єзуїтів. І особливо обурював ворогів захист Галілеєм офіційно засудженого коперниканства. Впливова у науці людина безстрашно пропагувала геліоцентричну систему світу, захищаючи теорію обертання Землі, що суперечила Псалмам.
Галілей показує телескоп венеціанському дожу (фреска Джузеппе Бертіні, 1858 рік)
Отримавши докази такого висновку, у зеніті своєї наукової слави Галілей вирушив 1611 року до столиці переконувати Папу в тому, що коперниканство не суперечить католицизму. Його маленькою перемогою на зустрічі з Павлом V став вердикт комісії кардиналів про можливість використання телескопа: тоді всерйоз обговорювалося питання, чи не гріховно дивитися на небо в підзорну трубу. Осмілівши від такої підтримки, Галілей за два роки заявив, що Писання стосується лише питань порятунку душі і не може бути авторитетом у наукових питаннях: «Жоден постулат Писання не має такої примусової сили, як природні явища». У 1613 році була опублікована книга Галілея «Листи про сонячні плями», де науковець відкрито висловив підтримку системі Коперника.
З інквізицією не сперечаються
У лютому 1615 року римська інквізиція перестала заплющувати очі на «єретичні погляди» італійського науковця: на Галілея було заведено першу справу. Цьому сприяв «нахабний» заклик професора до римської влади визначитися із остаточним ставленням до коперниканства. Ця помилка підштовхнула католицьку церкву до звинувачення Галілея у єресі. Це сталося на тлі успіхів Реформації: вони стурбували католицьку верхівку, яка побачила небезпеку для власної духовної монополії. Теологи пояснили, що прийняття коперниканства як припустимої математичної моделі похитнуло б авторитет церкви визнанням помилковості традиційного тлумачення біблійного сюжету: «Погодження з обертанням Землі навколо Сонця завдала би шкоди святій вірі визнанням положень Святого Письма хибними».
Після заборони Тридентським собором тлумачити Писання врозріз із колективною думкою святих отців церква закріпила доктрину про обертання Сонця навколо «найвіддаленішої від неба» Землі, яка «є непорушною у центрі світу». Натомість зворотне твердження про те, що «Сонце стоїть непорушно в центрі світу», вважалося експертами інквізиції «безглуздою думкою, хибною з погляду філософії і гріховною з точки зору релігії». Офіційним вердиктом від 24 лютого 1616 року одинадцять кваліфікаторів визнали геліоцентризм «небезпечною єрессю», що підлягає переслідуванню. Після затвердження Папою рішення отримало законну силу, а вчення Коперника було визнане забороненим «до його виправлення».
Галілео перед римською інквізицією, Кристіано Банті, 1857 р.
Новий декрет для переконаного прихильника геліоцентризму був неприйнятним, і науковець продовжив обстоювати знання всупереч церковній забороні. Для відстоювання істини Галілей наважився видати книгу з нейтральним обговоренням різних поглядів. На цю працю він витратив 16 років: збирав переконливі аргументи і чекав слушного моменту. Скориставшись обранням в 1623 році нового Папи – давнього знайомого і друга Галілея Маттео Барберіні, відомого як Урбан VIII, – науковець вирушив до Риму домагатися скасування едикту 1616 року. І хоча після особистої зустрічі в 1624 році Урбан VIII заборонив єзуїтам полеміку з Галілеєм, конфлікт ученого з католицькою церквою нікуди не подівся. У книзі теоретика 1632 року «Діалог» Папа побачив в образі необізнаного простака себе самого, тож затаїв на автора особисту образу.
Шлях до істини
Впродовж слідства по справі Галілея допитували під загрозою тортур і навіть після його зречення на колінах від заборонених переконань до кінця життя залишили в’язня під домашнім арештом, попри похилий вік і слабке здоров’я. При цьому наукові диспути з шановним арештантом інквізиція не вела, її цікавили лише два питання: чи свідомо науковець порушив едикт 1616 року і чи він розкаявся у скоєному. Галілео дали вибір: відмовитися від «небезпечних помилок» або повторити, як невиправному, долю Джордано Бруно.
Галілей у в’язниці, Жан Антуан Лоран
«Поступливість» Галілея допомогла йому уникнути багаття інквізиції, але в глибині душі передових поглядів науковець не зрікся. Залишаючись під наглядом інквізиції, Галілей продовжував наукову працю, навіть повністю засліпнувши на старості. Він оселився по сусідству з монастирем в Арчетрі, де перебували його дочки, і пережив їх обох (улюбленка Вірджинія, у чернецтві Марія-Челеста, померла через хворобу молодою, в 33 роки), залишившись наодинці зі смутком. Галілео був змушений дотримуватися режиму, що забороняв спілкування з друзями та поїздки до міст. Усі його друковані роботи піддавалися цензурі, і навіть помирав 77-річний Галілей 8 січня 1642 року у присутності двох наглядачів.
Але довічне стеження за бранцем не завадило популяризації його наукових робіт. Автор теорії однорідності речовини залишив підґрунтя для подальших відкриттів Ньютона, а його заборонений в Італії «Діалог» продовжував видаватися в перекладі латиною в протестантській Голландії. Науковець і надалі продовжував висвітлювати шлях людству, збираючись анонімно опублікувати на захист своєї позиції новий трактат.
Викладаючи основи кінематики та опору матеріалів, Галілей писав, що «навіть у темряві» не може припинити розмірковувати про ті чи інші явища природи, бо «не в змозі зупинити свою неспокійну думку, навіть якби цього побажав». Про останню книгу «Бесіди та математичні докази двох нових наук» Галілей говорив, що це – «розгром Аристотелівської динаміки», замість якої він висуває нові принципи руху, перевірені експериментально. Нова книга зі старими героями із заборонених «Діалогів», на думку автора, знову ставила його «до лав борців».
Напівсліпий Галілей на прогулянці з дочкою. Гравюра з книги Гастона Тисандіє «Мученики науки»
Ховати опального науковця влада дозволила без почестей і пам’ятника: він упокоївся окремо від сімейної базиліки, і лише згодом останки Галілео Галілея возз’єдналися з прахом сина. Останній представник роду Галілеїв, єдиний онук науковця, постригся в ченці і спалив безцінні рукописи діда як «богопротивні». Але посіяне зерно знань у майбутньому не пропало: істина знайшла шлях до розуму послідовників, хоч і не так скоро, як того вимагало би життя. Після дев’ятирічної роботи комісії у 1981-1992 роках на проголошення реабілітації Галілея вперше наважився її ініціатор Іван Павло ІІ. Помилка інквізиції 350-річної давнини була визнана Папою Римським лише наприкінці ХХ століття.
Фото: wikipedia.org
