Сергій Гулюк 
Декілька днів тому автор цих рядків був свідком доволі незвичного, але захопливого видовища: у одному із столичних «осередків культури» під час концерту сучасної електронної музики з усім відповідним супроводом (світлоефекти, гучний звук, екзальтована авдиторія) десятки, а може й більше молодих людей хором напам’ять слідом за артистом на сцені голосно і абсолютно добровільно декламували класичні рядки відомого українського поета:
Всякому місту – звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова,
Всякому серцю – любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Це не був дистанційний урок української літератури, як можна було б нині уявити. На сцені панував новомодний колектив з Дніпра «Курс Валют», і стародавні рядки Григорія Сковороди органічно були покладені на сучасну електроніку. Вчергове подумалося: а чому ж ця загадкова і, очевидно, не до кінця вивчена людина продовжує бути актуальною навіть через сотні років, у наші буремні дні? Чому стильно вбрана, інтелектуальна та строката українська молодь вважає його сучасником? Чому призначають побачення поблизу пам’ятника поетові, чому щороку на День народження «Могилянки» студенти самі його миють (старовинний студентський забобон: не помиєш пам’ятник Сковороді – не здаси сесію), чому на сучасних малюнках його зображають у худі та на електросамокаті? Ким він був – освіченим самітником та аскетом, мандрівником, що шукав себе, чи кимось на кшталт тих, кого нині називають гіпстерами? Мабуть, усім потроху.
Одна з картин циклу «Основи» заслуженого художника України Генрі Ягодкіна,
що відтворює тернистий шлях і становлення мислителя світового рівня. Ілюстрація з сайту oldchernihiv.com
Сковорода-педагог і впертий просвітитель
Висловлюючись сучасними термінами, Григорій Савич, безумовно, був вундеркіндом: бо своє навчання у Києво-Могилянській академії він розпочав, коли йому виповнилось дванадцять років. Там, серед інших наук, він зокрема вчив грецьку, німецьку, гебрейську (іврит), польську, латину та церковнослов’янську мови. Згодом вивчав у «Могилянці» богослов’я, а у заснованому у Переяславі колегіумі його запросили працювати вчителем поетики. Історія доносить до нас ряд епізодів, де Сковорода опинявся у центрі особистих конфліктів, що свідчить про його впертість, цілеспрямованість, та, ймовірно, непростий характер. Приміром, у тому ж колегіумі у нього виникла серйозна суперечка з єпископом Никодимом Сребницьким через методику викладання. Григорій Савич принципово відмовлявся слідувати старовинним, навіть канонічним методам, намагаючись впровадити власне новаторство, що викликало спочатку невдоволення, а потім – вимогу «не відхилятися від курсу», але Сковорода був категорично проти. Через це його звільнили.
Один з класів колегіуму з фігурою Сковороди у Меморіальному музеї. Фото: Kiyanka
Якось він на цілих шість років затримається у селі Каврай Переяславського полку (нині – Черкащина), відгукнувшись на пропозицію взяти шефство, або попросту бути персональним вчителем для одного із синів військового Степана Томари – Василя. З цим епізодом життя Сковороди пов’язаний ще один скандально-кумедний випадок: одного разу його на декілька місяців відсторонили від занять з підлеглим, ніби через те, що в учительському запалі він, не отримавши від свого учня належної відповіді, назвав Василя «свинячою головою». Так само стався інцидент вже у іншому престижному на той час навчальному закладі – Харківському колегіумі, де він теж викладав поетику. Єпископ Йоасаф неодноразово вмовляв Сковороду прийняти постриг, на що той відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв?»
А коли якось він опинився у Києво-Печерській Лаврі, і ченці запропонували Григорію постригтися у монахи, аби стати «стовпом церкви і окрасою господи», він ніби відповів ченцям: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому».
Сковорода-аскет, самітник та дивак
Восени 1758 року поетові наснився дивний і, як сам він стверджував, віщий сон: ніби якась невидима та могутня сила дуже явно продемонструвала йому справжню суть та наміри представників різноманітних людських прошарків – вельмож, купців, священників, а також звичайних людей з усіма їхніми вадами, недоліками та аморальною поведінкою. Сковорода сприйняв цей сон як Боже провидіння і тоді прийняв рішення змінити звичний спосіб життя, віддалитися від світу і, фактично – вдатися до аскетизму.
Малюнок Г. С. Сковороди. Фонтан «Нерівна всім рівність», зображений на банкноті в 500 гривень.
Ті, хто займався життєписом поета зі свідчень та описів деталей його поведінки, стверджують, ніби він ніколи не розлучався із Біблією, сопілкою або флейтою, а також з іншими книгами, серед яких були його рукописи. Після звільнення із Харківського колегіуму він взагалі оселився на пасіці на березі річки Лопань в Гужвинському лісі, що неподалік Харкова. Саме там Варсава (так він сам себе охрестив, від біблійного «син Сави», «син миру») почав писати філософські діалоги, байки і трактати. У одному з листів до приятеля він писав: «Люди питають, що його робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж бо радію в Бозі. Веселюся в Бозі, Спасі моєму… Забава… це маківка і квіт, і зерня людського життя. Будь-яка справа будь-якого життя стремить якраз сюди, ніби та стеблина, що переміняється на зернятко».
Практично мало що відомо про особисте життя Григорія Сковороди. До нас дійшла історія про те, як нібито 1765 року, коли поет жив на пасіці біля Валків, у нього закохалася донька відставного майора на ім’я Олена, яку він навчав духовній поезії і співам. Нібито, зазвичай стриманий до компаній дівчат мислитель спочатку відповів їй взаємністю, а зрештою, після якихось особистих внутрішніх вагань, втік з-під вінця.
Існує легенда, нібито імператриця Катерина II, яка багато чула про мандрівника, через князя Потьомкіна передала йому запрошення зайняти посаду придворного філософа, на що, за тією ж легендою, Григорій Савич відповів: «Перекажіть матінці цариці, що я не покину вітчизни: мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця».
Сковорода-мандрівник та шукач істини
Філософ ніколи не сидів на одному місці, постійно мандрував світом, і не випадково його знаменитий вислів, який він заповідав розмістити на своїй могилі – «Світ ловив мене, та не спіймав», опосередковано стосується цих мандрів та пошуків самого себе. Одна з перших його подорожей була за маршрутом Глухів (нині Сумська область) – Санкт-Петербург (тоді – столиця російської імперії). У грудні 1741 року, пройшовши конкурсний відбір у цьому місті, Григорій Савич потрапляє до придворної капели російської імператриці Єлизавети, яка того року прийшла до влади у результаті палацового перевороту. Цікаво, що Сковорода співав вже на коронації імператриці, виконуючи партію альта, і протягом наступних трьох років, проживаючи у Петербурзі та Москві, він у складі капели демонстрував свій спів у операх, літургіях та різних урочистостях. Коли у 1744 році Єлизавета прибула до Києва «на поклоніння святим Божим угодникам», Григорій вирішив залишитися в Україні та звільнився з капели, аби продовжити навчання у Києво-Могилянській академії.
Пам’ятник Григорію Сковороді у Києві. Фото: Kiyanka
Наступна мандрівка філософа була тривалою, різноманітною і дещо несподіваною – 1745 року він потрапляє до торгової місії, яка вирушає закуповувати вина у Європі. Її назва – «Токайська комісія з заготівлі вин до царського двору». Окрім, власне прославленого Токаю, відомого на весь світ своїми винами, Сковорода протягом наступних п’яти років відвідав Пресбург (зараз – Братислава, а тоді – столиця Угорського королівства), Офен, Відень та інші навколишні міста. А дехто з біографів стверджує, що Сковорода доїхав навіть до Німеччини та Італії, хоча документального підтвердження цьому немає.
7 травня 2022 року у будинок поміщиків Ковалівських у Сковородинівці, де розміщувалася експозиція Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди, російські загарбники вдарили ракетою. Більшу частину експозиції було знищено. Фото: Леонід Логвиненко/Facebook
Останньою мандрівкою поета називають його проживання у селі Пан-Іванівка (нині – Сковородинівка на Харківщині) у будинку колезького радника Андрія Ковалівського. Перед цим, повернувшись з Орловської губернії, він, за його ж словами, вирушив «в любу Україну, де дотепер жив і хотів би померти». Ось що писав про останній день Сковороди дослідник його життя Леонід Ушкалов: «Напередодні до власника прибуло чимало гостей. А після обіду Сковорода пішов у сад і десь забарився. Коли ж ближче до вечора хазяїн вирішив покликати старого, то раптом побачив, що філософ під розложистою липою копає могилу. На запитання, що це він надумав, Сковорода відповів: “Час, друже мій, закінчувати мандрівку. Нехай отут і буде моя остання хата”. Він пішов до своєї кімнати, перемінив білизну, вмився, помолився Богові та й ліг спати, щоб уже не прокинутись…».
Могила філософа. Фото: Леонід Логвиненко/Facebook
На головному фото: «Григорій Сковорода. Думки про майбутнє». Художник Ганна Єгорова
Фото: uk.wikipedia.org
