Інна Тихонова 
Автора славетного «Поцілунку» сучасники вважали «примітивним і вишуканим, простим і складним, але завжди натхненним». Таку характеристику від його знайомої журналістки Берти Цукеркандль можна вважати об’єктивною, бо вона відбиває різні полюси особистості «усамітненого ватажка без попередників і послідовників».
«Компанія живописців»
Густав Клімт народився 14 липня 1862 року в тодішньому віденському передмісті Баумгартен. Талант малювальника старший син вихідця з Богемії Ернста Клімта та корінної вінки Анни Розалії Фінстер успадкував від батька – графіка та гравера по золоту. У сім’ї, де росли семеро дітей (Густав був другою дитиною), художниками стали також два його молодші брати: Ернст – живописцем, Георг – скульптором, різьбярем, художником по металу та медальєром. Родовий художній дар успадкує і племінник Густава – ілюстратор і каліграф Юліус Цимпель (це син молодшої сестри Йоганни – єдиної дочки Клімтів, яка створить свою сім’ю, тоді як сестри Клара та Герміна житимуть з матір’ю і братами, а потім – з Густавом Клімтом).
25-річний Густав Клімт (1887 рік)
За спогадами дочок, діти не чекали подарунків до Різдва, бо і хліб у їхньому домі був не завжди. За документами, що збереглися, батько за два місяці міг заробити лише 8 гульденів, що було вдесятеро менше від середньої оплати праці робітника. Фінансову напруженість згодом знизили заробітки синів: Густав, Герг і Ернст здобули освіту та перші замовлення у Віденському художньо-ремісничому училищі – найпрогресивнішій на той час школі при Музеї мистецтва та промисловості, де готували нове покоління універсальних фахівців у галузі прикладного мистецтва. Майбутнього засновника Віденського сецесіону (виставкового та творчого об’єднання молодих художників, що виступили на межі XIX–XX століть проти рутини академічного мистецтва) сформувало поєднання художньо-естетичної та ремісничо-технічної освіти.
«Ідилія», 1884 рік
У 1879–1892 роках брати Густав і Ернст Клімти об’єдналися зі співучнем Францем Мачем у творчу артіль – «Компанію живописців» (після закінчення навчання друзі відкрили власну майстерню у Відні). Густав оформлював із колегами церковні вітражі, розписував стіни історичних будівель і писав портрети за фотографіями замовників: надалі фотографічна точність стане його «родзинкою», і він навіть на етюди з натури братиме фотоапарат та підзорну трубу, що наближатиме зображення. Однакова манера письма допомагала товаришам замінювати один одного під час виконання робіт. Кожен пропонував власний набір ескізів, з яких замовник обирав найкращий варіант, а в реалізації проєкту брали участь усі троє. Викладачі таку діяльність студентів схвалювали і навіть допомагали їм шукати клієнтів.
«Афіна Паллада», 1898
Густав Клімт спеціалізувався на архітектурному живописі та виконував з компанією художні роботи в королівському палаці Штурань у центрі Відня, імператорській віллі «Гермес», павільйоні мінеральних вод у Карлсбаді та новому Бургтеатрі. За оформлення залу для глядачів Клімт удостоївся в 1890 році імператорської премії в 400 гульденів, а в 1893 році був нагороджений за роботу в Бургтеатрі малою золотою медаллю. Все товариство було відзначено за цей проєкт «Золотим хрестом» від імператора Франца Йосипа, і всіх трьох майстрів було прийнято до Спілки художників. Поліпшення матеріального становища дозволило сім’ї Клімтів переїхати 1890 року у нове житло на Вестбан-штрассе, де Густав проживе все своє подальше життя.
Заради мистецтва
У 1893 році успішне тріо художників перебралося в нову майстерню в ідилічному садовому павільйоні, проте радість від гарних змін затьмарилася для Густава Клімта важкими особистими втратами. Напередодні, у липні та грудні 1892 року, померли батько та улюблений брат – в один рік пішли з життя обидва Ернста Клімта, старший і молодший. У найближчі п’ять років Густава позбавляла сил депресія: він перебував у глибокій емоційній і творчій кризі. І хоча свій вразливий стан митець ретельно приховував, без брата він не зміг працювати як раніше. З колегою по товариству Францем Мачем виникли творчі розбіжності, і обидва партнери обрали усамітнення.
Останнім їхнім спільним замовленням стало оформлення актової зали Віденського університету. Густав Клімт мав написати три картини з п’яти: «Філософія», «Медицина» і «Юриспруденція». Державний замовник залишився незадоволеним заміною історизму символізмом: будь-які прояви модернізму тоді сприймалися як «посягання на підвалини». Скандал привернув до художника загальну увагу. На виставках, де були показані «дискусійні» картини Клімта, нова образотворча мова знайшла не лише критиків, а й симпатиків. Бунтаря підтримали ззовні: на Всесвітній виставці в Парижі картині Клімта «Філософія» присудили золоту медаль.
Сцени «Філософія», «Медицина» і «Юриспруденція» з циклу «Факультетські картини», знищені під час Другої світової війни і донині відомі мистецтвознавцям лише за чорно-білими фотографіями, були відтворені у кольорі експертами Google за допомогою ШІ
«Здаючи готову роботу, митець не має витрачати ще купу часу на власне виправдання, – зазначав Клімт. – Важливо не те, скільком людям мої картини подобаються, а те, кому вони сподобалися». Затятою захисницею позиції художника та нового мистецтва стала письменниця і журналістка Берта Цукеркандль. Вона сповістила світ про відмову державної комісії прийняти «Факультетські картини» Клімта, опублікувавши листа опального художника міністрові освіти, де автор неприйнятих робіт висловлював готовність негайно повернути виплачені йому 60 000 крон авансу і обіцяв ніколи більше не обслуговувати замовника в особі австрійської держави.
Густав Клімт
Дізнавшись про рішення художника залишити небажані картини без змін і забрати їх собі, уряд відмовився прийняти повернутий аванс і зажадав видачі замовлення. Але вантажникам, які прибули до майстерні, двері ніхто не відчинив. Власником всіх трьох чи принаймні двох із трьох полотен став заможний промисловець (алкогольний магнат) і меценат Август Ледерер. І хоча доля «нового мистецтва» виявиться важкою і надалі (у 1930-х роках приватна колекція покровителя Віденського сецесіону та особисто художника була націоналізована, а 8 травня 1945 року «факультетські картини» Густава Клімта в числі ще 13 його робіт згоріли під час пожежі замку Іммендорф), принциповість митця додала йому професійної «ваги».
Перший голова
Обрання Густава Клімта першим головою Віденського сецесіону, що надавав виставкові майданчики австрійському авангарду та залучав до Відня закордонний модерн, пояснювалося його вмінням досягти успіхів незалежно від підтримки держави. Саме такого лідера вимагали «неформальні» художники – дивакуватого і своєрідного та водночас рішучого і серйозного. Брутальне трактування «провідником модерністів» античного сюжету в картині-заявці «Афіна Паллада» дало суспільству знати про вихід на віденську художню сцену суперечливої особистості, сприйнятливої до «тонких почуттів». Його «Бетховенський фриз» був переповнений такими «делікатними враженнями», що «непідготовлені» глядачі знайшли в картинах Клімта образливий контекст і обізвали побачене «порнографією від живопису».
Художники — представники сецесіону в 1902 році (Клімт другий ліворуч, сидить у кріслі)
Противники творчої манери художника говорили, що його мистецтво «гідне язичницьких оргій», але йому не місце у залі, куди люди приходять насолодитися віденською культурою. Та ще й не те побачите! Клімт вважається родоначальником «окремого жанру» – «жіночої чуттєвості»: він створив послідовну серію ескізів процесу жіночого самозадоволення, і цим роботам мистецтвознавці не відмовляють у художності. А колег не влаштовувало змішання мистецьких та прикладних виставок у сецесіоні, коли витвори мистецтва продавалися разом із «ширужитком». Попри критику, перша персональна виставка в сецесіоні 1903 року присвячувалася творчості Густава Клімта, і вона виявилася комерційно успішною: виручка склала 36 000 крон.
«Водяні змії ІІ», 1904-1907
Художник наповнював свої роботи цінністю, навіть обираючи матеріали: він працював з коштовним камінням, мармуром, керамікою, перламутром, кришталем, емаллю, сріблом і золотом. Враження від золотих мозаїк у соборах Венеції та Равенни зміцнили інтерес митця до сусального золота після поїздок по Італії у 1899 та 1903 роках. І хоча виразні засоби золота син ювеліра використовував у живописі зі студентства, перлиною «золотого періоду» став «Поцілунок» Клімта (і завдяки золоту, і через використання орнаментальної стилістики). На Віденську художню виставку 1908 року чи не найвідоміша картина австрійського митця потрапила незакінченою і навіть у такому вигляді була негайно викуплена державою.
«Поцілунок», 1908
Тим часом, після «Поцілунку» та «Юдіфі I» Густав Клімт повністю відмовився і від золота, і від геометричного орнаменту. Після участі у Віденській художній виставці 1909 року французьких колег Вінсента Ван Гога, Поля Гогена й Анрі Матісса австрійський модерніст теж захопився кольоровими експериментами. Він навіть уперше й востаннє відвідав Париж: у різні роки стиль Клімта поєднував в одному сплаві вікторіанський живопис, бельгійський символізм, французький імпресіонізм, мозаїчну техніку декоративно-ужиткового мистецтва й азійські мотиви.
«Золота Адель», 1907
Винна спека та війна
Австрійський художник, що виставлявся за кордоном, вдома такої можливості був позбавлений: після усунення з перевагою в один голос із керівництва сецесіоном Клімт вийшов зі своєю групою з цього об’єднання, тож впродовж трьох років митцям не було де виставлятися в рідному Відні. Натомість у 1908 та 1909 роках на тимчасовому майданчику, за фінансового сприяння міністерства освіти, Клімту з товаришами вдалося влаштувати виставки такого грандіозного масштабу, якого раніше Відень не знав. Там було представлено близько тисячі творів мистецтва, і картини Клімта п’ятирічного періоду («Поцілунок», «Даная», «Золота Адель», «Три віки жінки», інші жіночі портрети та пейзажі) знову викликали фурор: їм було присвячено… цикл із восьми карикатур у сатиричному журналі Die Muskete.
«Три віка жінки», 1905
Всупереч очікуванням перша виставка витрат не окупила: продажам завадила небувала спека у Відні влітку 1908 року. Другою причиною проблем стала гостра критика одного з учасників виставки, юного учня Густава Клімта Оскара Кокошки. Наставник упізнав у новачку себе в період провалу «факультетських картин» і всіляко виказав учневі свою підтримку. Але організацією художніх виставок Клімт з того часу більше не займався. Замкнений і зосереджений на роботі, він розумів, що лише щоденне малювання допомагає йому підтримувати психічну рівновагу. Він був дуже прив’язаний до родини, де ховався від життєвого шторму. Клімт беріг своє гніздечко від агресивного світу, нікого не запрошував до рідних, а двері майстерні не відчиняв без умовного стуку.
Реконструйована у 2013 році студія Клімта на його віллі. У експозиції представлені копії картин «Жінка з віялом» і «Наречена» (обидві бл. 1917-18 рр.)
Залишившись основним здобувачем у сім’ї, художник узяв на себе турботу про матір, сестер і двох Хелен – вдову брата та племінницю. Свого часу Густав Клімт зблизився з молодшою сестрою братової дружини – модельєркою, галеристкою та співвласницею модного салону Емілією Фльоґе. На думку дослідників, саме її митець зобразив на картині «Поцілунок» (оригінальна назва – «Закохані»). Самодостатня ділова жінка не стала художникові дружиною: пара розсталася 1899 року, коли Клімт захопився 19-річною Альмою Шиндлер, а його дві моделі (обидві – Марії, Учицька і Ціммерман) одночасно завагітніли. Проте, саме Емілія Фльоґе залишилася подругою Клімта на все життя: вона вирішувала його проблеми, організовувала поїздки, влаштовувала зустрічі та планувала відпочинок. Цікаві факти з життя Густава Клімта: холостяк мав безліч статевих зв’язків, а на його спадок претендували 14 незаконнонароджених дітей від різних жінок.
Портрет Емілії Фльоґе, 1902
Останні шість років життя Клімт провів, за словами друзів, «у чудовій самоті». Він переніс майстерню ближче до природи. Одноповерховий будинок у Хітцингу розташовувався поряд із Шенбрунським парком. До майстерні прилягав той самий «рожевий сад», що його художник зобразив у 1912 році на однойменному пейзажі. Останнім «протестом бунтаря» став відхід у красу та гармонію. Клімт закінчив життя в статусі «дамського художника» і на замовленнях портретів за фотографіями у воєнні роки непогано заробляв. Це був його спосіб витіснити Першу світову війну за межі свідомості, адже тривога впливала на стиль Густава Клімта, порушуючи його тендітну душевну рівновагу і додаючи похмурості його картинам. Він більше не хотів зображати людей із заплющеними очима і сплетеними в клубок, думаючи про смерть, сенс життя і кінець світу. В оточенні скульптур та японських ксилографій Клімт хотів дарувати людям радість яскравими фарбами. У 1912 році Густав Клімт очолив австрійську Спілку художників, 1915 року поховав матір, 1917-го був обраний почесним членом Віденської та Мюнхенської академії мистецтв, а 6 лютого 1918 року помер від інсульту.
«Яблуня І», 1912
P.S. Факти біографії Густава Клімта вважали гідними уваги біографи, але не він сам. «Якщо хочете про мене щось дізнатися, дивіться мої картини», – радив людям неговіркий митець.
Фото: wikipedia.org
