Інна Тихонова 
Він міг потонути в річці, не воювати через наявність «броні» і бути вбитим своїми, але вижив на землі та на небі, попросившись на фронт добровольцем, здобувши максимум звитяг у повітрі і ставши за два роки бойових вильотів тричі Героєм Радянського Союзу. Наш легендарний земляк збив перший реактивний винищувач, жодного разу не катапультувався та дослужився до маршала авіації.
Козак під Божим захистом
Іван Кожедуб народився 8 червня 1920 року у селянській родині в Ображіївці (наразі це Шосткинський район Сумщини). Його батько Микита Іларіонович був церковним старостою, за походженням – становим українським козаком. Відомо, що Іван мав брата, який за провидінням долі опинився в слушний час у потрібному місці і врятував хлопчиськові життя. У дитинстві той ледь не загинув, мало не потонувши у Десні.
Як згадував про своє перше життєве випробування автор біографічної книги «Вірність Вітчизні», того фатального дня сільські хлопчаки під час розливу річки вирушили на човні до віддаленого острова і, повертаючись увечері до села, перекинулися через сильний вітер. У крижаній воді діти ледве допливли до найближчого дерева і спробували закріпитися на гіллі. Але сил боротися з негодою у хлопців не вистачило, до ночі вони задубіли і впали в річку, не витримавши чергового пориву вітру. Друг Іванка тоді втопився, а його самого врятувало диво. На щастя, поруч опинився баркас, на якому плив брат Івана. Побачивши, куди на його очах впав хлопчик, Олександр пірнув слідом і витяг із глибини знесиленого брата.
З аероклубу – в авіашколу
Після сільської семирічки Іван продовжив навчання у Шостці: спочатку у вечірній школі робітничої молоді, потім у хіміко-технологічному технікумі. Паралельно Кожедуб займався у місцевому аероклубі, що і став його путівкою до майбутньої професії. Не встигнувши довчитися на технолога, у передвоєнному 1940 році призовник став курсантом військового училища і по закінченні Чугуївської військової авіаційної школи льотчиків залишився служити в ній інструктором. Ця посада звільняла Кожедуба від відправлення на фронт: після початку війни авіашколу було евакуйовано до Казахстану, і український інструктор продовжив готувати військових льотчиків у Чимкенті. Він міг і надалі залишатися подалі від боїв, але подав півтора десятки рапортів про відправку на передову. За два роки командування прохання задовольнило. Наприкінці 1942-го старший сержант був направлений до винищувального полку 302-ї авіаційної дивізії (пізніше – 14-а гвардійська), у складі якої з березня 1943 року воював на Воронезькому фронті.
Бойове хрещення
У першому ж повітряному бою над атакованим аеродромом Іванові Кожедубу довелося наодинці протистояти десятьом ворожим літакам Messerschmitt: чотирьом Bf-109 та шістьом Bf-110. Поза тим, що його літак був обстріляний загарбниками, льотчикові дісталося ще й від соратників: у плутанині бою по винищувачу Кожедуба поцілили двома снарядами свої ж зенітники. Льотчик героїчно дотягнув обійняту полум’ям машину до землі, посадивши підбитий Ла-5 на зруйнованому вибухами аеродромі.
За війну Іван Кожедуб жодного разу не залишить підбитий борт, знаходячи спосіб приземлити літак у найскладніших умовах бою. Тому у військових скрижалях український ас значиться як унікум, котрий збив найбільшу кількість ворожих літаків із усіх льотчиків авіації союзників, а сам при цьому не був збитий жодного разу. Першу мету на Курській дузі заступник командира ескадрильї вразив на 40-му бойовому вильоті: його жертвою 6 липня 1943 року став ворожий бомбардувальник Ju-87. Наступного дня молодший лейтенант розправився з другим Junkers в особистому переліку, а 9 липня у трьох бойових вильотах за день збив два німецькі винищувачі Bf-109, за що удостоївся першого бойового ордену та підвищення на посаді – був призначений командиром ескадрильї.
Повітряні перемоги
Право називатися асом визнається за льотчиком, який отримав понад п’ять бойових перемог. На рахунку гвардії майора Івана Кожедуба та його Ла-7 до кінця німецько-радянської війни було, за уточненими даними, 64 збиті літаки противника, серед яких – бомбардувальники-пікірувальники Ju-87, Ju-88, He-111, винищувачі Bf-109, Fw-19016, штурмовики Hs-129 та реактивний винищувач Me-262. Український ас здійснив 330 бойових вильотів та провів 120 повітряних атак. Його останній бій під час Другої світової війни відбувся в небі над Берліном 17 квітня 1945 року: тоді Кожедуб збив одразу два ворожі літаки Fw-190. Вогонь влучний стрілець волів відкривати з 200-300-метрової відстані. Його «фірмовою бойовою технологією» був напад знизу. Ворога Кожедуб збивав короткими, проте інтенсивними атаками: методом кидка, з наступним відкриттям прицільного вогню по заскоченому супротивнику. Переконавшись в успішності придуманої тактики, ас ефективно застосовував її близько двох десятків разів, але інших льотчиків через ризикованість маневру такому способу бою не навчали.
ЛА-7 Івана Кожедуба
Розплата за помилку
Відомості про те, що серед жертв радянського льотчика були також два збиті літаки ВПС США, навмисне не афішувалися, хоча сам Кожедуб цього факту не приховував, розповівши в автобіографії, як переймався з приводу того, що сталося. На відповідь союзницькі військові літаки наразилися самі: у 1945 році два американські борти Mustang P-51 атакували машину Кожедуба, переплутавши її через червоний ніс фюзеляжу зі схожою німецькою технікою. Прийнявши бій, українець у боргу не залишився, усвідомивши трагічну помилку лише після того, як вдалося врятуватися чорношкірому американському пілотові. Власну помилку той визнав так само: за неї пілоти збитих дружніх бортів, на жаль, і поплатилися. У серпні 1945 року особисту мужність та високу військову майстерність Івана Кожедуба відзначили третьою медаллю «Золота Зірка». Тричі Герой Радянського Союзу виявив «козацьку» відвагу в десяти найбільших битвах і наступальних операціях найжорстокішої із війн.
Винищувач у строю
1948 року герой освоїв реактивний МіГ-15, а роком пізніше став випускником Військово-повітряної академії. Корейська війна виявилася зоною геополітичних інтересів різних країн, зокрема, направив у регіон конфлікту власні бойові літаки і СРСР. Чинного військового льотчика відрядили командувати винищувальною дивізією, що воювала на «невідомій війні» в Кореї. Під керівництвом Кожедуба льотчики здобули у 1951- 1952 роках 216 бойових звитяг. У 1956 році Іван Микитович додав до своєї освіти Вищу військову академію, що дозволило йому надалі керувати 76-ою повітряною армією, входити до командного складу Військово-повітряних сил столичного військового округу, служити в управлінні центрального апарату ВПС і Міністерства оборони. Після розвалу союзної держави маршал авіації і «член парламенту» відстоював честь і гідність ветеранів-фронтовиків, не дозволяючи знецінювати справу їхнього життя і до кінця виправдовуючи власне бойове прізвисько Батько.
Фото з відкритих джерел
