Сергій Гулюк 
«Годуй чоловіка добре»
«Ніколи не цілуй нареченого до весілля, а як буде лізти цілуватись – бий його по пиці».
«Як підеш побалакати з парубком, оглядайся – чи не наздоганяє тебе мати з дрючиною».
«Як вийдеш заміж та побачиш, що чоловік чвалає додому п’яний – зараз неси йому ще чвертку та поцілуй його».
Декілька років тому соціальні мережі буквально сколихнуло одне візуально-вірусне явище. Це було не відео, які у нашу епоху користуються шаленою популярністю, і навіть не меми, які для підняття настрою ми замість ранкових вітань звикли пересилати одне одному. Хоча, не виключено, що це можна було б назвати першими українськими мемами, адже створені вони були на початку двадцятого століття. Звався цей «вірус» «Десять заповідей молодим дівчатам» і являв собою десять малюнків-листівок з дотепними коментарями, на зразок тих, що наведені вище. Або таких:
«Як вийдеш заміж – годуй чоловіка добре, щоб був здоровий, пикатий та товстий, як барило зі слив’янкою».
Листівки ці датовані орієнтовно початком двадцятого століття, і тут варто згадати, що старовинна поштова київська картка – це давній і досі цінний серед колекціонерів бренд, який починає свій відлік з 1895 року. На той час в українській столиці вже працювало багато фотоательє та видавництв і поступово вдосконалювалася техніка фоторепродукції. Історики стверджують, що у період до 1917 року вийшло друком близько п’яти тисяч київських листівок. Переважно це були краєвиди міста, історичні пам’ятки або навіть зафіксовані події, типу парадів у місті або повенів на Дніпрі. Окремим напрямком було створення різдвяних листівок: про їхню історію, тематику та особливості 50Plus розповідав тут.
Але ж хто був автором цього гумористичного і, як виявилось згодом, гостро-сатиричного контенту?
Права, якими ніхто не користувався
На жаль, занадто детальної інформації про автора цього дотепного арту нам не залишилось, немає і його зображення. Відомо лише ім’я – Василь Гулак, художник-ілюстратор початку двадцятого століття, який активно співпрацював з періодичними виданнями того часу – «Київське життя», «Київська думка», а також сатиричним журналом «Цвях».
Щодо сатири, то вона була й гостро-політичною: малюнки, що критикували, а іноді й висміювали російський імперський уряд, були створені у період 1905-1906 років, і, слід сказати, жодним чином не втратили своєї актуальності. Чого варта лише серія листівок «Основи громадянської свободи»: де у максимально іронічному стилі проілюстровано, як насправді було у тодішній росії зі свободою зібрань, слова та преси.
Деякі малюнки ну дуже нагадують те, що нині відбувається у сусідній країні, де за понад століття нічого особливо не змінилося. Так само серед них можна зустріти і реакцію на події, що відбувалися навколо: погроми «Чорної сотні», появу нових політичних партій або ж – розгул вуличного бандитизму.
Крім сатиричних малюнків на гостросоціальні та політичні теми Гулак звертався і до української літературної класики – це листівки з відомими цитатами Тараса Шевченка («Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…» та іншими). Зустрічається також малюнок із такими рядками:
Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило
Із могили кличуть нас на святеє діло.
Гей, згадаймо славну смерть лицарства-козатва,
Щоб не втратить марно нам своєго юнацтва.
Можливо ви впізнали: це дещо відредагований варіант другої строфи оригінального вірша «Ще не вмерла Україна», написаного 23-річним поетом Павлом Чубинським, який нині усі знають, як гімн нашої держави.
Та найбільшу славу, маловідомому, на жаль, у наші часи Василю Гулаку принесли серії гумористичних малюнків. Це згадувана вище серія «Десять заповідей молодим дівчатам», «Десять заповідей нежонатим» (з яких до нас дійшло тільки дві листівки) та цілий жартівливий набір про цілющу силу (або навпаки 🙂 ) української горілки.
«Та ну-бо, Данило, не будь такий пишний, – звертається один з героїв художника до… порося, що гуляє на лузі, – кажу тобі – ходи вип’єм по чарці». Відомо, що створені вони були після 1910 року, а надруковані у 1918-му. До нас вони дійшли у значній мірі через те, що декілька із згадуваних серій було віддруковано вже у радянські часи, у 1964 році у Стрийській міській друкарні, у Львівській області. Помітьте, у серці «бандерівського краю» на самому початку брєжнєвського правління! Оце ми розуміємо – «відлига»!
І ще про одну листівку хочеться написати окремо. Її можна вважати мудрою настановою або своєрідним заповітом українським красуням. Вона не втратила актуальності і через понад сто років, але сучасність розпоряджається так, що у соціальних мережах за цей малюнок можуть, висловлюючись сучасним сленгом, «забанити», або ж винести незрозуміле і ганебне попередження. Але ж правди ніде діти. Це сьома заповідь молодим дівчатам із згаданої серії, яка звучить так:
«Ніколи не кохай к..цапа».
Що тут додати? Як кажуть, обов’язкове до виконання.
Ілюстрації з відкритих джерел
