Інна Тихонова 
Портал 50Plus розповідає про дворазового олімпійського чемпіона-важкоатлета, що скинув з Олімпу російського фаворита і став натхненням для «Залізного Арні».
Українська сила
Знайомство майбутнього Термінатора з найсильнішою людиною планети відбулося в австрійській столиці в 1965 році, а на американській зустрічі чотири десятки років потому голлівудський суперстар зізнався легендарному важкоатлету, що саме він став його особистим орієнтиром для професійних досягнень. Мотивований нашим силачем австрієць і сам взявся за спортивне залізо, яке проклало йому шлях до слави, порівняної з олімпійською.
Арнольд Шварценеггер та Леонід Жаботинський (2004 р.)
А українському здоров’якові, який став дворазовим олімпійським чемпіоном у важкій вазі, напрямок у житті задала його богатирська природа. Перед гирями та штангою Леонід Жаботинський освоїв штовхання ядра, бокс та… робітничий фах.
Найменшому мешканцеві села Успенка Краснопільського району Сумщини було три рочки, коли родина переїхала у 1941 році до Харкова. Видатним фізичним параметрам Леоніда Жаботинського не завадило навіть опалене війною голодне дитинство: дякуючи батьківським генам, міцний малюк виріс майже двометровим кремезним парубком із 47-м розміром взуття. Тягати важке залізо за таких габаритів здавалося справою природною – батько показував приклад, піднімаючи 120 кг. Робітник Харківського тракторного заводу Іван Жаботинський привчив сина до заводського стадіону, називаючи спорт «корисною справою».
Спортивний характер
За прикладом наставника, прийшов у спорт та за верстат і випускник восьмирічки Жаботинський-молодший. Невдовзі учневі токаря у монтажному цеху ХТЗ було надано четвертий тарифікаційний розряд. В одну зміну Леонід працював на заводі, в іншу – відвідував вечірню школу та спортивні секції. Два роки здібний спортсмен зміцнював м’язи торса та ніг, бігаючи щодня по два кілометри з навантаженням: «катав» на собі тренера, який все одно «забракував» вихованця для подальшого заняття боксом.
Штовхання ядра виявилося більш успішним: Жаботинський навіть виборював перемоги у студентському чемпіонаті України та Всесоюзній профспілковій спартакіаді. Але його долею стала важка атлетика. Потенціал, розкритий першим тренером Михайлом Світличним, змусив говорити про перспективного штангіста вже першого року його участі у змаганнях. Відразу після переходу у важку вагу 18-річний новачок став найкращим заводським штангістом, а згодом удостоївся «бронзи» на чемпіонаті України 1957 року з результатом силового триборства 415 кг.
Бика за роги
Рахунок спортивних досягнень продовжили рекорд України зі 144 кг у жимі та звання майстра спорту у 20 років. Той самий 1958 рік приніс кандидатові до збірної СРСР з важкої атлетики титул чемпіона України зі штовхання ядра. А про іншу тодішню перемогу сам силач згадував зі сміхом. Під час відвідин рідного села чемпіонові якось довелося помірятись силою… з місцевим биком. Некерована тварина перелякала доярок, учинивши погром на фермі. Захисник не побоявся грізної худоби, схопив бешкетника за роги і скрутив у стійлі.
Через кілька років молодий важкоатлет візьме «бика за роги» і у великому спорті. Він впевнено вийде до штанги у присутності уславлених майстрів – американця Норберта Шеманського та світового рекордсмена Юрія Власова, який із 1950-х років піднімав вагу понад 500 кг. Спортивне суперництво зведе найсильніших важкоатлетів на Олімпіаді 1964 року, і на п’єдесталі пошани Леонідові Жаботинському вдасться посунути маститих конкурентів на нижні сходинки. Наш спортсмен змусив видатних претендентів на «золото» дивитися на нього на нагородженні знизу вгору.
А головним видовищем у Токіо став «турнір» між представниками однієї країни: радянськими спортсменами Жаботинським та Власовим. Японські коментатори визнали їхню боротьбу найбільшою інтригою Олімпіади. Та Юрій Власов передбачив власне повалення зі спортивного Олімпу молодим українцем за три роки до події, коли у пориві захоплення його черговим рекордом Леонід Жаботинський на руках виніс із майданчика переможця першості у Дніпрі. Писали, що у збентеженого тріумфатора вирвалася пророча думка, що наступного разу цей хлопець так само легко винесе його зі спорту.
Воля до перемоги
Фаворит Олімпіади-64 мав обґрунтовані амбіції щодо чергової перемоги: до Токіо Власов прибув у ранзі чинного олімпійського чемпіона з чотирма неперевершеними світовими рекордами у триборстві та найкращими результатами з жиму, ривку та поштовху. Конкурент Жаботинського випереджав суперників на 15 кг, а до завершального підходу мав перевагу в 5 кг. Втім, Жаботинський мав ще дві спроби, і він свого шансу не втратив.
Розслабивши суперника скаргами на погане самопочуття через травму плеча (Власов був обізнаний про порваний на тренуванні м’яз Жаботинського, оскільки спортсмени жили в одній кімнаті і не мали секретів один від одного), Леонід Іванович «стратив» першу спробу, а з другої жваво підняв замовлену вагу, чим зародив підозри у тактичному хитруванні. Простосердечного Жаботинського ображали звинувачення в обмані пильності суперника. Український штангіст виграв бій титанів у бою нервів.
Закономірність перемоги Жаботинського надалі підтвердили і виграні ним чемпіонати світу 1965, 1966 та 1968 років (1967 року спортсменові підкорилася вага 590 кг), і наступна Олімпіада в Мехіко. Друга олімпійська перемога у 1968 році могла стати ефектною крапкою у спортивній кар’єрі українського атлета. Проте він не тільки повернувся до великого спорту після чотирирічної паузи у зв’язку з операцією на нирках, а й став автором нових спортивних досягнень. На момент прощання зі спортом у 1970-х роках на рахунку легендарного важкоатлета, військового офіцера, кандидата педагогічних наук, випускника Харківського педагогічного інституту та Одеського артилерійського училища було 19 світових рекордів.
Козацькі риси
Попрацювавши у столиці СРСР та на Мадагаскарі, до кінця життя Леонід Жаботинський повернувся до рідної України – переїхав до Запоріжжя. У цьому місті над дніпровськими кручами 22-річний учасник Спартакіади профспілок України познайомився з майбутньою вчителькою Раїсою Прокоф’євою, яка того ж 1960 року стала його дружиною. Разом пара прожила понад сорок років.
Завдяки Жаботинському, 1979 року в Запоріжжі відкрили дитячо-юнацьку спортивну школу важкоатлетичного профілю. Зі штангою потоваришували і двоє синів титулованого спортсмена: майстер і кандидат у майстри спорту Руслан та Вілен теж здобули військову освіту й обрали для життя місто, де похований їхній уславлений батько.
Почесний мешканець Запоріжжя помер у ніч проти 14 січня 2016 року. На згадку про легендарного земляка тут тепер проводиться щорічний турнір на приз Жаботинського, його ім’ям названо вулицю, встановлено меморіальну дошку та відкрито пам’ятник. А діорама Музею історії запорізького козацтва увічнила риси відомого сучасника в образі січового отамана. Художник підтвердив, що зображував на історичному полотні Леоніда Жаботинського.
Фото: ukrinform.ua, uk.wikipedia.org
