«Чуєш чи не чуєш, чарівна Марішко»
Одна легенда розповідала, буцімто дівчину неземної краси звати Марічка, її родовід тягнеться десь до межигір’я та широких просторів Карпат – там, де «гори й полонини, де стрімкі потоки й ріки». А прізвище чи то сценічний псевдонім – від цілющої вічнозеленої трави, що має чарівні лікувальні властивості, розповсюдженої на Поліссі.
Інші казали, що дитинство її було кочовим і минуло у суворих та непростих умовах циганського табору. Звідти, до речі, чорне смолянисте волосся та обволікаючий погляд великих красивих очей. Треті взагалі пліткували, що вона – темношкіра американка, її нібито відшукали у… одному із офіційно заборонених закладів, де ніби шукають пригод солідні джентльмени і дами легкої поведінки.
Чого тільки не вигадували у дворах та під’їздах країни, де ледь не єдиним джерелом інформації про закордонну поп-культуру були «радіоголоси» з транзисторів (та й то, офіційно не дозволені), чи у кращому випадку – статті Артемія Троїцького у щомісячному виданні «Ровесник».
Хто така «Шизгара» і що це означає, у 1970-ті роки у Союзі могли пояснити лише ті, хто раптом був щасливим володарем оригінальних чи ліцензійних платівок нідерландської групи The Shocking Blue або записів, зроблених звідти на плівки, які розповсюджувались нелегальними каналами.
The Shocking Blue
Хоча ні, була ще одна напівлегальна «лазівка», на офіційному рівні, і велика подяка за це друзям із «соціалістичного табору», які, як відомо, завжди відрізнялися прогресивністю.
У 1972 році державна фірма «Мелодія» видає платівку з невиразною обкладинкою (суворість та дисципліна – «совієт стайл») під назвою «Естрадні оркестри Олдо Земана та Юрія Велчовского» із записами чехословацьких оркестрів, де останнім номером значилася пісня «Венера», а виконавицею – чехословацька співачка Ольга Шабова. З іншого боку, можливо, й добре, що радянським слухачам дісталася обкладинка без розпізнавальних знаків: після того, як вони побачили б фото артистки, «мікросхеми» у їхніх головах задимилися б. Адже Шабова (випадково, чи ні) зовнішньо була схожою на Марішку Верес – оригінальну виконавицю популярної пісні «Venus». Як тут не розглядати версію про «нашу відповідь капіталістам».
Ольга Шабова
Ось ця пісня:
Бути рок-зіркою – робота не з легких
У версії, яку виконує чеська співачка, добре відчувається англійська артикуляція, і чітко чути, що приспів звучить як «She’s got it»: саме ця фраза дещо ввела в оману радянських людей та породила вигадки про міфічну «Шизгару».
І зовсім невипадково, тому що Марішка, в жилах якої текла угорсько-циганська кров, за деякими свідченнями, не дуже досконало знала англійську, та й специфіка вимови нідерландки давалася взнаки, а тому й вийшла та сама «Шизгара».
Співачка народилася у знаменитому нідерландському місті Гаага, її батько – за національністю угорський циган – був скрипалем у циганському ансамблі, а у матері було російсько-французьке коріння. У дитинстві Марішка разом з батьком співала в ансамблі, а її сестра Ілонка грала на фортепіано. Пізніше, у середині 1960-х, було захоплення рок-музикою та популярними у той час біт-групами. Цікаво, що від самого початку у складі The Shocking Blue був вокаліст, якого призвали до війська, і музиканти якраз підшукували нового.
Марішка Верес
Вражений одним з виступів Марішки у складі біт-групи менеджер «Шокуюче блакитних» вмовив лідера та гітариста Робі ван Леувена взяти на місце солістки талановиту дівчину. І, безумовно, він про це не пошкодував. І хоча у той час у світовій рок-музиці серед вокалістів домінували чоловічі секс-символи (бітли, Джагер, Морісон, Плант, Гілан тощо), чорнява дівчина з містичним поглядом та дивовижним контральто віщувала майбутній успіх. Вона і «Венера», з якою її дізнався світ.
Щоправда все було не так просто, як здавалося. Попри свою неперевершену зовнішність й талант, Марішка була надзвичайно скромною, сором’язливою, і навіть замкненою. Ніякого алкоголю та сигарет, не кажучи вже про щось більше, а перед тим, як почати співати у The Shocking Blue, їй була поставлена умова: жодних стосунків з учасниками групи та відповідна етична дистанція, якщо хочете – субординація.
У своєму пізньому інтерв’ю Верес зізнавалася, що була у той час, немов «розмальована лялька», і ніхто не смів до неї навіть наблизитись. Як кожна сильна та незалежна жінка, Марішка була надзвичайно вразливою, і перебування у суворому чоловічому рок-колективі іноді давалося взнаки. Пригадують показовий випадок, коли на одній з репетицій ван Леувен підняв на неї голос, після чого дівчина розплакалася та побігла телефонувати мамі. Та, своєю чергою, пожалілася на деспота-гітариста менеджерові групи.
Хіт, який ви усі знаєте, аж ніяк не оригінальна пісня нідерландських авторів, хоча його авторство і приписують їм. Це, скоріше, трансформація пісні «The Banjo Song» американського фолк-тріо «The Big 3», яке існувало лише один рік, у 1963-му, і саме тоді прославилося цією піснею. Пізніше солістка цієї трійці Кас Еліот співатиме у відомому американському колективі «The Mamas and the Papas» (пісню «California Dreamin’» ви усі, сподіваюсь чули). А ось звідки з’явилася сама «Шизгара»:
«Шизгара» у вишневому садку
Завдяки доступним та простим акордам, «Шизгара» користувалася шаленою популярністю у СРСР, лунала у дворах та під’їздах, під час студентських десантів у колгоспи та у перервах між піснями про комсомол у трудових експедиціях. Не обійшлося і без авторських інтерпретацій тексту (спецшколи з вивченням англійською у Союзі були доступні далеко не кожному). Ось один з прикладів такої самодіяльності:
Я – твій вірус, я – твій фраєр,
Рушаймо в Ізраїль.
Тут знову варто пояснити, що еміграція на «землю-обітницю» після того, як влада СРСР це офіційно дозволила, стала масовим явищем, і у 1973 році, у пік популярності хіта, країну залишили понад 34 тисячі громадян.
Переспівати «Шизгару», аби наділити її другим життям, а самим посісти вершини чартів – першими до такого додумалися вже у 1980-х продюсери жіночого поп-ансамблю «Bananarama». Після того хто тільки цього не робив, доходило й до того, що відверто плагіатили, як приміром, популярна у 90-ті роки група «Мєчтать», яка фактично перетворила «Venus» у свою пісню «Льотчик». Не менш оригінальним є виконання хіта львівським колективом «Піккардійська Терція», які найчудовішим чином вписала у нього «Там, у вишневому садку»:
Можливо, «Шокуюче блакитні» так і залишилися б для радянських слухачів «групою одного хіта», але на початку 90-х благородні аудіо-«пірати» (існував і такий прошарок, який водночас ніби грабував іноземних виконавців, а з іншого боку займався просвітництвом пост-радянських громадян) видали досконалу компіляцію групи The Shocking Blue «Golden Hits» на вінілі. У дев’яності вона була у продажу у вітчизняних універмагах, а зараз при бажанні її можна відшукати на вінілових ярмарках чи крамницях.
І є підозра, що цією платівкою надихнулися ті, хто придумав цей поп-хіт для випускників телевізійного шоу «Шанс»:
Не треба бути видатним фахівцем, щоб почути, що її автори, м’яко кажучи, запозичили її у нідерландського колективу, і зветься вона у оригіналі «Long and Lonesome Road». Ось, послухайте:
Ось такий колообіг семи нот у природі. Або шокуючий блакитний контент, як кажуть користувачі соцмереж.
Фото з відкритих джерел