Інна Тихонова 
Уродженець Чернівецької області – перший та поки останній космонавт, чий льотний комбінезон маркував український прапор. Але формулювання, що Леонід Каденюк відкрив українцям шлях до космосу, не відповідало б дійсності: перший офіційно визнаний представник України в космосі, який взяв на борт шаттла Columbia портрети Сергія Корольова і Тараса Шевченка, продемонстрував для зміцнення іміджу України як космічної держави її прапор, герб та гімн, не був нашим першопрохідником на навколоземній орбіті. Український внесок в освоєння космосу виявився найбільш вагомим в історії, розпочавшись ще на етапі конструювання небувалої техніки і продовжившись багаторічним досвідом її пілотування.
Мрія дисциплінує
Народився майбутній національний герой на 15 хвилин раніше за свого брата-близнюка 28 січня 1951 року у старовинному буковинському селі Клішківці. На дитячому фото Леоніда Каденюка (ліворуч) його знято у сімейному колі – з батьками-вчителями Ніною Андріївною та Костянтином Микитовичем, братом із двійні Сергієм і старшим братом Володимиром. Історична дата 12 квітня 1961 року стала для 10-річного хлопчини, що любив спорт, днем народження мрії: звістка про легендарний політ першої людини в космос підняла над землею і Леоніда: за розповідями матері, він того дня заліз на дерево і крикнув на все село, що теж стане, як Юрій Гагарін.
На реалізацію задуманого йому знадобилося 36 років, але саме смілива дитяча мрія дозволила далекому від космонавтики селянинові подолати життєві перешкоди, витримати складні випробування і пройти через скрутні часи по призначеному долею шляху до тріумфального фінішу. У настанові для дітей Леонід Каденюк так і казав: «Життя починається із мрії. Це передумова успіху, адже мрія дисциплінує». Закінчивши в 1967 році середню школу зі срібною медаллю, всупереч батьківським порадам не пов’язувати життя з військовою справою, найкращий випускник вибрав власною професією військову авіацію.
Рішучий старт
Бажання літати було настільки непереборним, що аби відповідати вступним вимогам Чернігівського військового училища льотчиків, 16-річний Леонід упросив виправити йому метрику. За сприяння районного військкома хлопцеві видали новий документ про народження, за яким новоспечений курсант став на рік старшим. Те, що зробив Леонід Каденюк за чотири роки відмінного навчання (бездоганно освоїв майстерність пілотування надзвукових літаків-винищувачів на рівні наставника) стало підставою для його призначення у 1971 році льотчиком-інструктором у рідному училищі.
За п’ять років на першій посаді молодий інструктор навчив льотній справі п’ятнадцятьох курсантів. А 1976 року Леоніда Каденюка було прийнято в унікальний загін космонавтів, відібраних з 4000 військових льотчиків СРСР для реалізації програми радянської багаторазової транспортної космічної системи «Енергія – Буран» (однієї з двох здійснених у світі). З усіх претендентів до колективу обраних потрапило лише 16 осіб, котрим треба було виправдати високу довіру відповідною кваліфікацією. Одночасно із заняттями в Центрі підготовки космонавтів Каденюк розпочав навчання у школі льотчиків-випробувачів Державного науково-випробувального інституту Військово-повітряних сил.
Загальмувало розлучення
Менш як за рік Леонід Костянтинович освоїв пілотування літаків різного типу та призначення – від кількох видів винищувачів до сучасних бомбардувальників та пасажирських лайнерів. У 1979 році він продовжив льотно-випробувальну роботу в статусі космонавта-випробувача і через три роки отримав призначення на посаду випробувача багаторазових космічних систем, наблизивши свою мрію про космос на мінімальну відстань. Відсунули її … проблеми в особистому житті: розірвання шлюбу космонавтом у ті роки прирівнювалося до надзвичайної події, здатної зруйнувати найкращу кар’єру.
Причиною наказу Головнокомандувача ВПС від 22 березня 1983 року про відрахування Леоніда Каденюка з елітного підрозділу космонавтів зазначалося його розлучення із дружиною. «До космосу моє земне життя не має відношення», – випалив тоді керівництву вражений несправедливістю випробувач. Подвійний удар долі йому довелося пережити, як казали посвячені люди, незаслужено. Але тримати удари мужній чоловік щоденного ризику вмів: холоднокровності та витримці його навчила робота, пов’язана з постійними фізичними і психологічними навантаженнями. Він продовжив долати аварійні ситуації у польотах, освоюючи нову техніку і не зупиняючись у навчанні.
Зоряний час
Для оволодіння знаннями інженера-механіка Каденюк вступив до Московського авіаційного інституту на факультет літакобудування і 1988 року був повторно зарахований до загону космонавтів-випробувачів НВІ ВПС, розпочавши індивідуальну підготовку за програмою «Буран» та готуючись до польотів на космічному кораблі «Союз-Т». «Ми не лише готувалися літати на «Бурані», а й брали участь у його створенні, – розповідав Леонід Каденюк. – Радянський «Буран» та американський шаттл – найскладніші технічні споруди, створені людиною. І нам випало розробляти методики посадки 100-тонного корабля без двигунів, тобто фактично падати із космосу на Землю. Кероване падіння з 300-кілометрової висоти вимагало високої льотної майстерності, що її ми відпрацьовували на подібних маневрах винищувачів».
Призначення до групи космонавтів-рятувальників передбачало майбутню участь в орбітальних операціях. 1993 року українець мав стати командиром екіпажу першого пілотованого польоту «Бурану». А перший політ Леоніда Каденюка у космос планувався на грудень 1991 року. Проте, зла доля полягала в тому, що саме тоді розпався Радянський Союз, і програму «Енергія – Буран» закрили. Це було зрадою інтересів науки та подвигу героїв-випробувачів, що пожертвували своїм життям заради науково-технічного прогресу людства. Розформування загону космонавтів-випробувачів стало черговим шокуючим ударом для Леоніда Каденюка, який багато пережив заради мрії про космос.
З ризиком для життя
Випробувачі льотно-космічної техніки наражалися на небезпеку в медичних експериментах, де їм розрядами електричного струму зупиняли серце і запускали знову для відпрацювання подібних ситуацій на борту. Леонід Костянтинович міг загинути двічі: у вільному падінні літака з вимкненими двигунами та при пілотуванні повітряного судна під впливом радіоактивного опромінення. У найбільшому льотно-випробувальному центрі СРСР із 40 льотчиків-винищувачів і 40 бомбардувальників уціліли лише п’ятеро випробувачів – решта похована на цвинтарі військових льотчиків.
«Коли розбивався винищувач, гинули один або два льотчики, а під час аварії стратегічного бомбардувальника ховали від п’яти до дев’яти осіб», – розповідала друга дружина Леоніда Костянтиновича Віра Каденюк (Косолапенкова). Молода жінка працювала в льотно-випробувальному інституті, де її батько, головний інженер стратегічної авіації, доклав зусиль для повернення до справ досвідченого випробувача Каденюка після відрахування з загону. Свідкиня тих жахливих похоронів пілотів згадувала: «Біля кожної закритої труни стояли діти, дружина, батько і мати загиблого випробувача. Це була трагедія, на яку сім’ї льотчиків могли очікувати будь-коли. Тож уранці я завжди вибігала на балкон попрощатися з чоловіком перед роботою. Зі службового автобусу Льоня махав мені рукою – то була наша традиція та знак, що все буде добре».
Вищий пілотаж
Каденюк літав на всьому, що здіймалося у повітря (навіть американському Northrop T-38), умів керувати радянськими та закордонними космічними кораблями, мав підготовку з проведення наукових досліджень у космосі в галузі динаміки, медицини, біології, геології, екології, метрології й астрофізики. Він вивчав багато наук і сам став автором п’яти наукових праць, високо оцінених у світі. А друга дружина космонавта 40 років працювала перекладачкою на тему авіації та космонавтики. Їхнє знайомство відбулося під час роботи у Державному льотно-випробувальному центрі ВПС, де Леонід Костянтинович випробовував літаки, а Віра Юріївна займалася технічними перекладами.
Дочка військового народилася в Білорусії, чотири роки жила з батьками у Латвії, а до школи пішла у Києві. Вищу освіту дружина Леоніда Каденюка здобула в Інституті іноземних мов (профільними предметами була англійська та німецька), після чого закінчила трирічні кембриджські курси і трирічні курси французької мови. Знав французьку мову зі школи й інституту і Леонід Каденюк, якому згодом довелося вивчити за рік так само й англійську: це було умовою майбутньої роботи у складі міжнародного екіпажу за контрактом з Американською космічною агенцією, про співпрацю з якою за радянських часів кадровому військовослужбовцю з секретним допуском зась було навіть думати.
Повернення додому
Після розвалу СРСР деякий час Леонід Каденюк продовжував службу льотчиком-випробувачем у російських ВПС, а 1996 року зважився на звільнення й прийняття українського громадянства. Як згадувала про той період Віра Каденюк, її чоловік сказав новому очільникові української держави (ним став колишній директор двох головних центрів ракетобудування у Дніпрі – заводу «Південмаш» і Конструкторського бюро «Південне» – Леонід Кучма): «Я – готовий космонавт, візьміть мене додому». Український президент зустрівся із заокеанським колегою Біллом Клінтоном, і історичне рішення було ухвалено. Після досягнення домовленості щодо польоту українця на американському шаттлі з 28 попередньо відібраних кандидатів залишили на навчання чотирьох, а затвердила NASA на політ Леоніда Каденюка.
Це було аргументовано не лише максимальною професійною відповідністю, а й ідеологічною доцільністю: на відміну від дублера Ярослава Пустового (з 2007 року уродженець російської Костроми, що не полетів у космос, живе в Канаді, ставши одним із розробників і президентом канадського Центру підготовки космонавтів), Каденюк говорив українською мовою. Національна Академія наук погодила з NASA програму космічних експериментів у галузі ботаніки, і льотчикові-випробувачу 1-го класу довелося летіти у якості спеціаліста з корисного навантаження: його було оформлено на посаду молодшого науковця Інституту ботаніки НАНУ. Для 46-річного полковника запасу то був останній шанс здійснити космічну місію: якщо не командиром корабля, то хоча б дослідником впливу невагомості на розвиток ріпаку, сої та моху.
Місія – Космос
Так називалася книга космонавта, що налітав понад 2 400 годин майже на 60 модифікаціях літаків і без емоцій сприйняв таку довгоочікувану подорож на орбіту. «Сам вразився, – згадував космонавт, який чекав на цей момент 36 років. – Але я був абсолютно спокійний». Старт відбувся 19 листопада 1997 року, а на Землю космічний човник із чотирма американцями, японцем і українцем повернувся 5 грудня. Перший політ Леоніда Каденюка як космонавта незалежної України тривав 15 діб, 16 годин і 32 хвилини. Усвідомлення того, що сталося, наздогнало досвідченого випробувача у царстві зірок. «Тепер я бачу, що Земля є круглою», – сказав українець американському колезі.
Окрім державних символів України, космонавт узяв із собою на орбіту збірку поезій Тараса Шевченка, портрети Кобзаря та ракетобудівників Сергія Корольова і Михайла Янгеля, записи пісень у виконанні Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка та групи «ВВ». Під час місії першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка було проведено «космічний урок». Вийшовши на зв’язок із українськими та американськими школярами, батько двох синів закликав юних жителів протилежних півкуль дотримуватися своєї мрії, з якої починаються грандіозні звершення. Ще одне одкровення, що його приготував Леонід Каденюк для дітей та дорослих: «Ми тут не одні, а розвиток на Землі, можливо, відбувається за підказками із космосу».
Екіпаж космонавтів «Колумбії»
Мухи не образив
За словами дружини космонавта, на п’ятий чи шостий день польоту члени міжнародного екіпажу спостерігали біля космічного корабля НЛО. Повернувшись із космосу, чоловік дивував дружину тим, що відкривав балконне вікно, щоб випустити з квартири муху, не дозволяючи позбутися її за допомогою мухобійки. Леонід Костянтинович захистив дисертацію і став почесним професором кількох університетів, але залишився скромною, доброю, поступливою і невибагливою в побуті людиною, яка всі роки шлюбу допомагала дружині в домашніх справах. У сім’ї Леонід Каденюк підтримував доброзичливу атмосферу: як стверджувала дружина, з ним було неможливо посваритися. Бувало, «вголос до десяти» рахувала вдома знервована роботою дружина, а спокійний і виважений чоловік миттєво забезпечував у такому разі тишу і турботу: «Все, мовчимо. Чаю комусь налити?».
Отримавши зірку Героя України, ставши генерал-майором ЗСУ, начальником управління авіації Сил Протиповітряної оборони, заступником генерального військового інспектора при президенті України, помічником президента з авіації та космонавтики, депутатом і заступником голови комітету Верховної Ради України з національної безпеки та оборони, член правління Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я» та президент Аерокосмічного товариства України великий обсяг роботи виконував на громадських засадах і не мав реальних важелів впливу на державну космічну політику.
В автономному режимі
До кінця життя Леоніда Каденюка непокоїла нездатність держави розвивати ракетно-космічну галузь, що працювала, за його словами, «в автономному режимі», заробляючи кошти на комерційних замовленнях і не отримуючи бюджетного фінансування. За таких умов йому важко було не усвідомлювати, що наступний політ українця у космос навряд чи колись відбудеться в Україні. І це не могло не засмучувати людину, яка все життя працювала на межі власних можливостей для досягнення високої мрії, якої Леонід Каденюк ніколи не зрікався.
Заслужений майстер спорту України раптово помер 31 січня 2018 року. Серце 67-річного космонавта перестало битися під час ранкової пробіжки після місячної перерви. Причиною надзвичайної події у київському парку став серцевий напад, спричинений відривом тромбу. Трьома роками раніше така ж сама смерть спіткала брата-близнюка космонавта – Сергія Каденюка: йому теж стало погано на ранковій пробіжці, і причиною смерті виявилися проблеми із серцем. Поховано першого космонавта незалежної України на Байковому цвинтарі. Сім’я Леоніда Каденюка на той час суттєво зменшилася. У 1989 році помер батько космонавта, 2012 року – брат Володимир, 2013 року – мати, 2015-го – брат Сергій. Вдова пережила після смерті чоловіка два інсульти і змушена була вирішувати питання розділу чотирикімнатної квартири на Печерську зі старшим сином Леоніда Каденюка Володимиром (так само військовим): перед війною російський громадянин несподівано заявив про свої права на спадщину. Серед претендентів на елітне житло виявився навіть «найкращий друг» космонавта. Але це вже, як казав Леонід Каденюк, «земне життя», що «до космосу не має відношення»…
Цікаві факти
- Леонід Каденюк запам’ятався колегам своїм гарним голосом і музичним слухом. Під час польоту на американському шаттлі він влаштував на борту два концерти, розважаючи зірковий екіпаж виконанням популярних та народних пісень.
- Літав український космонавт на тому самому кораблі NASA, що брав участь 1998 року у зйомках фільму «Армагеддон» і згорів у шарах атмосфери при поверненні на Землю під час наступного польоту 1 лютого 2003 року: через пошкодження плиток, що оберігають корабель від надмірного нагрівання при терті з атмосферою, тоді загинула астронавтка Калпана Чавла, з якою літав Леонід Каденюк.
- Цікавим фактом стала також вартість польоту у складі міжнародного екіпажу. Тоді як підготовка американцями та відправка на орбіту іноземного космонавта обходилася іншим країнам щонайменше у $20 мільйонів, за домовленістю Кучми та Клінтона всі витрати за Україну взяла на себе NASA. Іноді зустрічається інформація про заплачені нашою країною $87 тисяч, що за космічними витратами є майже символічною сумою.
- Цікаво, що встановити ім’я першого космонавта незалежної України офіційно заважав той факт, що уродженець Горлівки Олександр Волков у свій третій космічний політ вирушив 4 жовтня 1991 року, коли Україна вже оголосила про незалежність, хоча СРСР ще формально існував. Українець Волков перебував на орбіті до 25 березня 1992 року – за цей час у нас встигли провести референдум про підтримку незалежності, і лідери трьох уже незалежних держав підписали в Біловезькій Пущі договір, що ліквідував СРСР. Колізія полягала в тому, що на момент повернення Олександра Волкова з космосу він міг вважатися технічно першим космонавтом, який літав з моменту проголошення незалежності України.
- А в історичному контексті першим українським космонавтом був Павло Попович: свій перший космічний політ він здійснив 12-15 серпня 1962 року. Наш співвітчизник так і зазначав у 2001 році в інтерв’ю українському журналу «Авіація та Час»: «Я українець, перший український космонавт, і цим пишаюся».
- Серед космонавтів, які мають зв’язок із Україною (народилися тут, мали родове коріння, жили чи навчалися) – два десятки відомих прізвищ.
- «Українці зробили величезний внесок у розвиток радянської та світової космонавтики, – говорив перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк. – Найбільший у світі літак Ан-225 «Мрія» – український. Найкраща у своєму класі ракета-носій «Зеніт» – так само наша. Найвідоміші в СРСР конструктори були теж українцями: Микола Кібальчич, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов (народився в Житомирі), Валентин Глушко (одесит, який приймав мене у космонавти), Михайло Янгель (його дід – із Чернігівщини, а до Сибіру, де народився видатний онук, українець був висланий царською владою за бунт). Українцями були генеральний конструктор орбітальних станцій Володимир Челомей і генеральний конструктор «Бурана» та винищувача-перехоплювача МіГ-31, на якому я літав, Гліб Лозино-Лозинський. По суті, весь космос робився українцями».
Фото: wikipedia.org, Спейс-Інформ
