Ніла Іваненко 
Більшість з нас ставали жертвами розіграшів. І, хочеться сподіватись, більшість з нас на них не ображалися. Адже такі бешкети є для людей цілком природними.
Дослідники з Орхуського університету з’ясували, чому за моментом переляку часто слідує сміх. А також пояснили, як дотримуючись золотої середини, створити розіграш, що не доведе людину до інфаркту.
Про що повідомили вчені?
Популярне пояснення того, чому певні жарти або ситуації спричиняють сміх, полягає в тому, що гумор за своєю суттю ґрунтується на подиві. Мовляв, удалі жарти, як правило, створюють очікування, яке увінчується кульмінацією.
«Проблема цієї теорії в тому, що ми знаходимо смішними безліч речей, які насправді не є дивовижними, і є багато сюрпризів, які ми не вважаємо смішними», – зазначив докторант Марк Хай-Кнудсен, дослідник гумору, що керував дослідженням.
Інша недавня теорія полягає в тому, що гумор пов’язаний з порушеннями уявлення про те, яким має бути світ. При цьому передбачається, що ці порушення не є шкідливими. Вони можуть мати різні форми: відхилення від мовних норм у каламбурах, ситуації раптового збентеження тощо.
Пан Хай-Кнудсен та його колеги підозрюють, що ця теорія допомагає пояснити, чому початковий шок від раптової страшної сцени часто швидко змінюється сміхом.
Щоб дослідити це, вчені вивчили дані про різні експериментальні та реальні ситуації: від дитячих хованок (ігри, що спочатку засмучує, а потім стає смішною) – до польового дослідження на атракціоні «Будинок з привидами». Що стосується останнього, то учасники забави після переляку сміялися у трьох чвертях випадків.
Команда також вивчила 100 онлайн-відеороликів з розіграшами-лякалками та виявила, що успішні жартівники зазвичай посилюють подразники для своїх жертв. Наприклад, вибирають поширені фобії. Як-от страх мерців або привидів.
Хай-Кнудсен стверджує, що важливим для кожного пранкера є чітка орієнтація на певну аудиторію. «Головний урок – знайти свою аудиторію та підлаштовувати свої лякалки під неї». А ще науковець зауважив, що не варто у вигляді серійного вбивці ховатися в шафі у своєї бабусі, або підходити до друга з недолугим вигуком «бу-у». Потрібно передбачати, який рівень страху відповідає вашій жертві, котра після переляку зможе з нього посміятися.
Ось ще одна порада від керівника дослідження: «Запропонуйте жертвам посміятися разом з вами, аби вони не відчували, що з них сміються».
А що про це кажуть інші науковці?
Доктор Колтан Скрівнер, біхевіорист з лабораторії рекреаційного страху Орхуського університету, який не брав участі в дослідженні, сказав, що ці висновки збігаються з його власними. Вчений впевнений, що будь-які лякалки сприймаються як гра лише тоді, коли якщо для страху обрано правильний рівень.
За словами доктора Скрівнера, багато пранкерів вважають: що більше страху, то краще для людини, яку лякають. Але це не правда, пише The Guardian. Потрібно шукати золоту середину страху, який в результаті спричинить максимум веселощів.
«Просто слід пам’ятати, що один страх не підходить всім. У кожного своя зона страху», – додав науковець.
Висновки з дослідження опублікував журнал Evolutionary Psychology.
Фото: pixabay.com
