Ніла Іваненко 
У багатьох сучасних сім’ях свійських собак більше, ніж дітей. До того ж люди дедалі частіше сприймають своїх собак не лише як компаньйонів, але і як «пухнастих дітей». І це тоді, коли народжуваність у світі стрімко падає.
Дослідники намагаються зрозуміти, чим зумовлений цей тренд.
«Дехто каже, що собаки – це нові діти, тоді як інші вважають таку ідею обурливою», – зазначила Еніко Кубіньї, завідувачка кафедри етології в Університеті Етвеша Лоранда (Угорщина).
Етологія – польова дисципліна зоології, наука, що вивчає поведінку тварин.
За словами пані Кубіньї, нині панує тенденція, згідно з якою «власники собак негативно ставляться до материнства, а матері, які мають собак, вважають батьківство обтяжливим».
На думку науковиці, насправді собаки не можуть замінити членів сім’ї: свійські тварини просто до них доєднуються. І головне – полегшують життя.
Вирушаючи в парк зі своїм песиком, ви, ймовірніше за все, зустрінете тих, хто теж гуляє з домашніми улюбленцями. Зустріч з новими людьми може спричинити й інші нові знайомства, розповіло видання IFLScience.
Еніко Кубіньї також нагадала, що жінки вважають чоловіків із собаками привабливішими, а це «може підвищити їхні шанси на батьківство».
Утім, констатує вона, «сім’ї з дітьми дедалі частіше заводять собак». Але, можливо, ці чотирилапі «негідники» не є ворогами сімейного життя, якими попервах здаються? Тоді чому поява «дітей-собак» декого насторожує?
За словами науковиці, коріння проблеми криється в площині людської комунікабельності. Ми апріорі є товариськими, але в сучасному світі наші спільноти дедалі більше роздроблені, а наші життя ізольовані. Навіть коли у нас є сім’ї, вони, як правило, «є ядерними осередками».
«Люди еволюціонували, щоб займатися так званим кооперативним розмноженням, коли обов’язки догляду за дітьми ділилися всередині спільноти, але в сучасних суспільствах ці мережі підтримки зруйнувалися», – пояснила пані Кубіньї.
Ми хочемо бути соціальними, мати друзів та сім’ю, допомагати з вихованням дітей та зміцнювати суспільні зв’язки. Але коли не можемо – часто заводимо тварину.
Як вважає пані Кубіньї, інстинкт турботи та потреба в соціальній підтримці генетично закодовані в поведінці людини, однак нині ці спонукання змістилися в бік свійських тварин, адже людські стосунки часто порушені чи відсутні.
Цей зв’язок, на думку дослідниці, такий прямий, що ми, можливо, навіть селективно розводили наших собак, щоб вони більше були схожими на людських дітей. Згадайте, наприклад, округлі, плоскі морди мопсів або присадкуваті пропорції мініатюрних такс.
А тим часом чимало експертів, які підтримують теорію Еніко Кубіньї, вважають, що збільшення числа власників собак є проблемою. Адже, ймовірніше за все, це симптом чогось значно підступнішого: приміром, поширеної та нищівної соціальної ізоляції.
Результати дослідження опублікував журнал Current Directions in Psychological Science.
Фото: pexels.com
