Інна Тихонова 
10 вересня – Міжнародний день макіяжу. Придумав цей привід для власного привітання у 2016 році американський візажист (фахівець з макіяжу або художник по обличчю, visage у перекладі з французької – «обличчя», «образ») та б’юті-блогер (beauty – «краса», «фізична привабливість») Джеймс Чарльз, а відзначати з ним його фахове свято можуть усі, хто розуміє значення зовнішньої привабливості для внутрішньої гармонії. Адже ще давньоримський поет Овідій на зорі нової ери зазначав, що «досконалі від природи обличчя є рідкістю», і радив «не виставляти напоказ вади в тілі та обличчі, якщо їх можна приховати». Протягом багатьох століть олівці, пензлі та фарби дозволяли виживати не лише художникам: використання засобів естетичної корекції допомогло стати більш успішними і щасливими багатьом із тих, кого прийнято вважати «прекрасної половиною людства».
Сама собі оформлювач
Макіяж – це мистецтво декорування обличчя за допомогою косметики. Французьке слово maquillage перекладається як «грим» або «гримування». Подібну етимологію має й англійський аналог makeup, котрий походить від to make up – «збирати», «підбирати». Термін, яким називають косметику, прийшов у вжиток з театру, де означав створення образів акторам. Мета гриму чи косметики (мейкапу та макіяжу) – самовираження, прикрашання та камуфлювання (від французького camouflage – «приховувати» або «маскувати»). Макіяж – це не лише декорування у значенні малювання, тобто нанесення на обличчя штрихів і фарб, а й моделювання, створення зорового ефекту, корекція форм та кольору.
Косметика здатна виділити гарні риси, приховати диспропорції і недоліки. За допомогою гриму можна змінити зовнішність, створити індивідуальний образ, естетично вдосконалитися або візуально омолодитися. Ставши розвиненою та прибутковою індустрією, декорування шкіри, очей, брів та губ відбувається за тими самими канонами, що і на початку цивілізації. Використання косметики має тисячолітню історію, за яку змінювалися людські уявлення про красу, але незмінними залишалися базові матеріали для її створення. Вони компенсують недоліки кольору волосся та шкіри, що утворюються поєднанням в організмі трьох природних пігментів: меланіну, каротину та гемоглобіну.
Історія макіяжу
Родовід косметики сягає корінням у початкові етапи розвитку людства, коли ритуальне розфарбовування обличчя і тіла здійснювалося з метою певного впливу на навколишній світ. Натільними фарбами користувалися аборигени Папуа–Нової Гвінеї, народи ранніх цивілізацій Месопотамії та Єгипту. Розкопки печер у Північній Америці виявили кольорові пігменти, ймовірний вік яких – 100-150 тисяч років. Науковці назвали ці знахідки «доісторичною косметикою». Для оформлення своїх облич давні люди в різних кінцях світу використовували приблизно однакові барвники – вугілля, крейду, мідну руду, жовту охру, ляпис-блакит і діоксид марганцю.
Важливу роль макіяж грав, наприклад, у давньоєгипетській культурі. Там з ним були знайомі не лише жінки, а й чоловіки. Римські патриції так само були помічені у застосуванні косметики – вони навіть фарбували лисину на своїй голові. За 10 тисяч років до нашої ери стародавні єгиптяни знали компоненти для зволожуючого крему та виробляли фарби для стійкого макіяжу, що міцно тримався на шкірі. У похованнях тих далеких часів були виявлені аплікатори, дробарки та палітри для змішування фарб: без косметики й інструментів для її виготовлення чи нанесення мешканці Стародавнього Єгипту не уявляли свого життя – ні фізичного, ні загробного. І найвідомішим внеском древніх єгиптян у розвиток мистецтва макіяжу став винахід чорної підводки для очей із сурми.
Яскраві асоціації
У 4000 році до нашої ери жінки та чоловіки на батьківщині пірамід чорним пігментом малювали складну імітацію «котячого ока»: така розмальовка демонструвала високий статус і багатство. Грекині підфарбовували сажею рови та вії, щокам надавали рум’янця червоною охрою та барвником із місцевого лишайника, а малахітові тіні наносили на повіки для пробудження «сонячних» богів Гора та Ра, які мали захистити їх від недугу. Незалежно від призначення, давня декоративна косметика (це виразні засоби корекції зовнішності – олівці, рум’яна, тіні, пудри, туш, тональні креми та лаки для нігтів) відрізнялася яскравістю через використання натуральних пігментів. Макіяж згадувався навіть у Старому Завіті, де розповідалося про те, як Єзавель близько 840 року до нашої ери фарбувала свої повіки. Описувала косметичні процедури ще й книга Есфірі.
У 1-му столітті нашої ери жінки Стародавнього Риму наносили на щоки червоний пігмент з маточок квіток крокусу (шафран і в майбутньому традиційно використовувався для виробництва рум’ян), освітлюючи інші ділянки обличчя білою пудрою. Давні римлянки так само фарбували у червоний колір нігті тваринним шлунковим еліксиром (зі свинячих крові та жиру). Першими рум’янами в історії макіяжу та косметики були палички охри, що зовні нагадували нинішні тіні-стіки. Охру наші пращури добували шляхом змішування оксиду заліза з жиром. Натуральний карміновий пігмент отримували з комахи кермесу (дубової кошенилі), а також токсичних мінералів: сульфіду ртуті й окису свинцю. Безпечним способом отримання кармінового екстракту було використання частин рослин та їх плодів: червоного амаранту, буряків, алканів фарбувальних, сафлору, шовковиці чи полуниці.
Захист та благополуччя
Тоді як китайські жінки з династії Хань відбілювали обличчя порошком із шкірки мандарину, настоянкою з пелюсток персика та насіння дині, римські жінки у II столітті нашої ери відбілювали шкіру і позбавлялися ластовиння за допомогою коренів дикої дині. Це був прогрес у порівнянні з практикою попередниць – грекинь, які у 200-х роках до нашої ери домагалися благородної блідості протиранням шкіри свинцевим пігментом (токсична косметика на основі свинцю широко використовувалася у світі до 1800-х років). Виявивши запаси білої пудри в стародавніх похованнях IV–V століть на території сучасного Ірану, вчені встановили, що користувалися нею як тональним засобом і жінки, і чоловіки. Там були знайдені сліди червоного пігменту на металевих чашах, у яких зберігалася фарба для щік і губ. Наносили її давні іранці знайомою нам ватяною подушечкою.
У VIII столітті нашої ери з Африки та Близького Сходу до Індії поширилося мистецтво розпису тіла фарбою з хни. Візерунки на долонях, ногах і шиї з давніх-давен захищають індійських жінок від зурочення і охороняють їхнє щастя у шлюбі. В індуїзмі заміжні жінки традиційно малюють сандаловою пастою, глиною, попелом або іншими речовинами в центрі чола та на інших ділянках тіла священний «знак правди» або «третє око» – т. зв. «бінді» або «хінді» (перекладається як «точка» або «крапля»). Як і весільне вбрання індійської нареченої, ця точка у молодих жінок зазвичай червоного кольору. Всі відтінки червоного залишаються найпоширенішим кольором у макіяжі, маючи в різних культурах однакове значення – здоров’я, щастя, кохання, пристрасть. Косметична популярність червоного пігменту має біологічну причину – він імітує приплив крові. Яскраво-червоні губи та рум’янець на щоках характерні для юності, що пашить здоров’ям. Червоний є основним кольором, який використовується в акторському гримі в китайській опері та японському театрі Кабукі.
Від «вампа» до «Попелюшки»
За 5000 років традиції прикрашання обличчя практично не змінилися. До сьогодні класикою нашого косметичного арсеналу залишаються «патріархальні» засоби макіяжу: чорна підводка для очей, чорна туш, тіні для повік, пудра та колірні акценти на вилицях і губах. Види макіяжу враховують час, місце та привід для його використання. Він може бути натуральним (мистецтво макіяжу полягає в тому, щоб його не було видно), денним, вечірнім, коктейльним, святковим, весільним, халяльним (мусульманкам слід дотримуватися приписів Корану) і спеціальним («бойове розфарбування» використовується військовими, мисливцями, рибалками або спортивними вболівальниками). Модні тренди із розвитком індустрії краси змінюються кожне десятиліття. Інтенсифікувався цей процес із появою фабричної косметики у ХХ столітті.
Якщо під час Першої світової війни жінки користувалися макіяжем стримано (адже чоловіки були на фронті), то в 1920-і роки з розкріпаченням «не слабкої статі» в моду увірвався образ «вамп» – з яскравим підведенням очей, темними повіками та бордовою помадою. У 1930-х роках косметична мода знову змінилася аристократичною стриманістю, залишивши від макіяжу минулого десятиліття виразні очі, але пом’якшивши насиченість губ. Надалі тренди у макіяжі диктували модні подіуми, глянцеві журнали та Голлівуд. З 1960-х років встановилося правило «хорошого тону»: робити акцент або на губах, або на очах. Надаючи образу невинності, тогочасні красуні воліли виділяти саме очі, що робило їх обличчя молодшим. Ця тенденція періодично повертається у тренди, головним напрямом яких стає мода на природну красу з «невидимим» макіяжем.
Примусова жіночність?
Разом із швидким зростанням доступності та популярності косметики в суспільстві час від часу зростає і хвиля опору «узаконеному обману». Якщо ініціатива протестів проти використання макіяжу у 1920-х роках належала феміністкам, які виступали проти «інструменту придушення жінок», яких мода підпорядковує надуманим громадським стандартам, то згодом критика косметики лунала вже звідусіль. І від борців за права жінок (ними засуджувався «примус до жіночності»), і від борців за права тварин, на яких випробовуються косметичні засоби, і від лікарів (психотерапевти навіть досліджували зв’язок між користуванням макіяжем і роздвоєнням особи – шизофренією), і від релігійних груп, і навіть від «обдурених чоловіків».
Якщо 1968 року на конкурсі «Міс Америка» феміністки протестували проти косметики як «зброї жіночих тортур», то в акціях протесту у 1990-ті роки представниці т. зв. «помадного фемінізму», навпаки, відкидали будь-які обмеження, що були пов’язані з використанням макіяжу. Попри довгу історію косметики, її сприйняття у суспільстві не є однозначним. Ще в минулому поколінні макіяж суворо заборонявся в школі, і старшокласниці могли лише мріяти про ту свободу, яку матимуть невдовзі їхні доньки та онучки. А тепер у магазинах є навіть окремі відділи підліткової та дитячої косметики, яка не є такою шкідливою для юного віку, як дорослі лінії косметичних засобів для зрілої шкіри.
Власний вибір
Згідно з науковими дослідженнями, використання адекватного макіяжу підвищує привабливість жінки і посилює сприйняття оточуючими її компетентності та надійності. Експерти з Гарвардського університету зробили висновок про культурні зрушення, що змінили саме сприйняття призначення косметики. Якщо раніше мотивацією для жіночого прикрашання було «догодити чоловікам», то тепер це хіба що їхній «власний вибір». У наші дні косметика є ефективним «кар’єрним інструментом» і необхідним «посадовим аксесуаром». На багатьох робочих місцях використання косметики прописується у службовій інструкції: якщо у фармацевтів, які працюють на виробництві ліків, наприклад, туші та помади на обличчі не має бути взагалі, то у персоналу торгових залів, стюардес, перекладачок дипломатичних місій і менеджерів в офісах використання макіяжу є обумовлене протоколом чи внутрішнім розпорядком.
Як з’ясували дослідники, жінки з правильним макіяжем здаються людям розумними та відповідальними, адже постійний гарний вигляд є показником самодисципліни. Проте, водночас має рацію і жінка-професорка, яка критикує «упередженість краси» та вимагає судити про її професійну цінність за рівнем знань, а не кольором помади. У будь-якому випадку кожна жінка має розуміти, що за допомогою макіяжу може виглядатиме більш відкрито в очах тих, хто оцінює її за першим враженням. Косметика може створити необхідний образ, розташувавши до її носіїв тих людей, котрим така інформація призначена. І ця «маніпуляція» повністю перебуває під нашим управлінням, виконанням і контролем. Якщо і справді світ врятує краса, то її саму врятує косметичка.
Фото: pexels.com, pixabay.com
