Численні дослідження показують, що собаки дивляться на обличчя людей та зчитують емоції за їх виразом. Тепер ще стало відомо, що обличчя без емоцій (зазвичай відоме як «покерне») пес інтерпретує як негативне, через що й відповідно реагує.
Собаки не люблять людей без міміки
Пес Ріплі пів життя працював собакою-терапевтом та відрізнявся надзвичайно лагідним характером. Він завжди з приязністю підходив до незнайомих йому людей.
Саме тому його господар був дуже здивований, коли пес поводився інакше. Ріплі не виявив жодного знаку прихильності щодо жінки, яка напружено сиділа у кріслі та не виражала жодних емоцій на обличчі. Пацієнтка не виявляла гніву чи страху, а просто сиділа, як статуя.
Тому власника Ріплі дуже здивувала така поведінка дружнього собаки. Лише нещодавні дані зі звіту за дослідженням Маріани Беносели змогли пролити світло на це.
Як зазначають дослідники, під час спілкування вираз людини постійно змінюється. Це допомагає прояснити, що відчувають люди та які їхні емоції при взаємодії.
Якщо міміка при цьому відсутня, то це порушує правила нормального спілкування серед людей. Той, хто спостерігає таке пасивне обличчя, може інтерпретувати це як особисту відмову, образитися та відповісти сплеском негативних емоцій.
Феномен нерухомого обличчя
Вплив обличчя, яке не реагує на спілкування, було чітко продемонстровано у маленьких дітей за допомогою спеціальної процедури. Послідовність випробувань мала 3 фази. У першій з них – «фазі взаємодії» – людина (мати або експериментатор) активно взаємодіяла з дитиною.
У наступній фазі нерухомого обличчя дорослий раптово припиняв будь-яку взаємодію та переставав реагувати. Під час цього він продовжував дивитися на дитину, але залишався нерухомим та невиразним. Нарешті у третій фазі – «возз’єднання» активна взаємодія відновлювалася на рівні, який був раніше.
Дані цього дослідження показали, що дітям дуже не подобається фаза нерухомого обличчя. Вони припиняють зоровий контакт, перестають посміхатися та виявляють низку негативних емоційних ознак. Також можна спостерігати фізіологічні зміни, включаючи збільшення частоти серцевих скорочень і більше гормонів, пов’язаних зі стресом, що виділяються в кров.
Усе це відбувається тому, що між дитиною та дорослим більше не відбувається звичайного потоку активних мімічних реакцій. Провідна авторка цього дослідження Каміла Каваллі задумалася, чи може собакам також потрібно бачити виразне обличчя для комфортної взаємодії з людиною. Це здається розумним припущенням, оскільки є докази того, що розум собаки приблизно еквівалентний розуму 2-3-річної дитини.
Тестування реакції собак на пасивні обличчя
У першому дослідженні було протестовано 62 дорослих собаки, які жили зі своїми власниками принаймні 1 рік. У іншому тестуванні 29 собак-компаньйонів, які жили зі своїми родинами, порівнювалися з 29 собаками, яких використовували як тварин-терапевтів. Останні принаймні рік працювали з дітьми, дорослими та людьми похилого віку у рекреаційних центрах, психотерапевтичних та освітніх програмах.
Це дослідження розпочалося під час піка пандемії COVID-19, тому дані збиралися під час окремих сеансів Zoom. Таким чином собак тестували у звичайних домашніх умовах. У більшості випадків використовувалося 2 відеопристрої, що дозволило записати більшу площу кімнати та точніше оцінити поведінку собаки.
Основна схема тестування складалася з 3-х фаз по 1 хвилині. Спочатку відбувалася нормальна взаємодія, а потім власник дивився на собаку, зберігаючи нейтральний, байдужий вираз обличчя, не розмовляв і не гладив тварину. На третій фазі нормальні взаємодії відновлювалися.
Людина без міміки здається собаці непривітною
Зіткнення з пасивним, нечутливим обличчям людини мало такий же вплив на поведінку собак, як і на малих дітей. Було проведено багато складних статистичних аналізів, щоб розібрати нюанси результатів. Проте їх не можна звести до кількох простих висновків.
Обидва тестування показали, що собаки продемонстрували явно негативну реакцію на нерухоме обличчя. Коли тварини віддалялися від свого власника, їхня близькість зменшилася на 25%. Час, який собаки проводили у фізичному контакті зі своїм власником, зменшився на дві третини.
Проте, мабуть, найважливіше у цьому те, що ознаки стресу у собак майже вдвічі збільшувалися, коли власник показував пасивне обличчя. Це було пов’язано з тим, що тварини відчували припинення соціального контакту. Дослідники зрозуміли це через те, що збільшилася майже на 100% поведінка жебракування. Пес пропонував лапу, дряпав власника, штовхав його головою або гавкав у спробі викликати якусь позитивну відповідь.
Як зазначає видання Psychologytoday, ні рівень дресування, ні соціальна роль як тварини-терапевта чи тварини-компаньйона не вплинули на результати дослідження. Це свідчить про універсальність реакції собак. Вони реагують так не через їхній досвід спілкування з людьми, а через власні відчуття.
То ж найновіші дослідження підкреслили користь використання експресивної поведінки людини під час спілкування з собакою. Тоді тварина зосереджується на міміці «співрозмовника» та сприймає його позитивно.
Фото: unsplash.com, pixabay.com