Сергій Гулюк 
Вище носа, Леннон-молодший!
Вейбрідж – невеличке й затишне британське містечко розташоване у графстві Сурей, яке вже багато років є ідеальним місцем для спокою та усамітнення. Станом на кінець 60-х років минулого століття його населяло близько 10 тисяч мешканців, а найбільш поширена згадка, пов’язана з цією місциною, як не дивно, належить американській транснаціональній корпорації «Procter & Gamble», чий офіс тут розміщено.
Щоб дістатися Вейбріджа з Лондону чи його передмість на авто, необхідно зробити невеличкий «гак»: місто ніби знаходиться у стороні від шумної цивілізації та жвавих автострад. Від будинку, де наприкінці шістдесятих мешкав Пол Маккартні, до місця, куди він направлявся, було трохи більше години їзди, тому той раптовий візит Пола у червні 1968 року був несподіванкою для Синтії Леннон, офіційно ще дружини Джона Леннона, соратника Маккартні за групою The Beatles та його близького товариша. Такою ж несподіванкою був приїзд «дядька Пола» для Джуліана Леннона – п’ятирічного сина Синтії та Джона. Леннони у ті дні переживали драматичний період життя: пара перебувала у процесі розлучення, Джон вже деякий час жив з Йоко Оно, а маленький Джуліан переживав цей період не менш чутливо за своїх батьків.
Джон та Синтія Леннони
Як друг сім’ї Маккартні приїхав навідати Синтію та Джуліана та якось їх підтримати й підбадьорити. У дорозі навіть на найкоротші відстані, поки він перебував за кермом свого спортивного «Астон Мартіна» 1964 року, Пол зазвичай вимикав радіо, намагаючись зосередитись – а раптом придумається нова пісня. У якийсь момент музикант заспівав просто у салоні авто: «Hey, Jul, don’t make it bad, take a sad song and make it better». Уявно звертався він до Джуліана Леннона (скорочено Джул): мовляв, не сумуй, хлопче, через те, що батьки розводяться, тобі згодом обов’язково стане легше.
Пол Маккартні та маленький Джуліан Леннон
Синтія потім згадувала, що була зворушена цим жестом Пола, і запевняла, що ніколи не забуде той візит. Потім ім’я Jul у пісні було замінене на Jude: по-перше, Пол вважав, що так звучатиме краще, а по-друге, він згадав одного з персонажів класичного мюзиклу «Оклахома», прихильником якого був, його звали Джуд, і Маккартні подобалося це ім’я.
Звідки тут взялися євреї?
Протягом життя ми неодноразово переконуємось у тому, що світова історія постійно повторюється. Ось і наприкінці 1960-х років, як і зараз, події у Ізраїлі та навколо нього формували порядок денний у світі. Тривав затяжний конфлікт між Ізраїлем та Єгиптом: у червні 1967 року на Близькому Сході відбулася Шестиденна війна між Ізраїлем та арабськими країнами, згодом почалася так звана «Війна судного дня» (або «Війна на виснаження»).
Власне до євреїв та «ізраїльського підтексту» цю пісню, можливо, жодним чином і не прив’язували б, якби не один випадок, який стався у центрі британської столиці і породив відповідну реакцію. У тому випадку насправді не було нічого особливого, його навіть хуліганським не назвеш: вічний підліток у душі (ними насправді були усі учасники квартету) Пол Маккартні якось прогулювався вздовж Бейкер-стріт (так-так, тієї самої вулиці, де, за версією Конан Дойла, жив Шерлок Холмс), та у якусь мить підбіг до щойно побіленої стіни однієї з крамниць і надряпав на ній: «Hey Jude/Revolution» – ну якось на кшталт тих звичайних написів, цензурних і не дуже, які регулярно з’являються на стінах, особливо щойно побілених.
Зараз зрозуміло, що той жест було ніщо інше, як реклама однойменного синглу The Beatles, який побачив світ 26 серпня 1968 року (на другій його стороні була саме композиція «Revolution»). Та трохи по-іншому вважав власник крамниці, який все бачив і вважав, що: а) його стіні нанесено нехай крихітні, але матеріальні збитки; б) текст фрази, за версією підприємця, мав скандальний та образливий текст за національними ознаками. Потім він не полінувався зателефонувати музикантові і навіть пригрозити йому, мовляв, мені плювати, що ви – рок-зірка, але подібні антисемітські написи на стінах вас аж ніяк не прикрашають, і взагалі я попрошу свого сина, щоб він приїхав і натовк тобі пику, щоб раз і назавжди вилікувати від антисемітизму. Полу Маккартні довелося спочатку деякий час здогадуватись, про що йдеться, а потім довго переконувати обуреного британця у тому, що фраза «Hey Jude» немає до цього аніякого відношення, і взагалі він не знав, що «Jude» означає «єврей».
Ось що казав сам Маккартні: «У мене не було жодної думки про євреїв, але якщо ви подивитесь хроніку нацистської Німеччини, то там є кадри, де на побілених вікнах поруч із Зіркою Давида фігурує надпис «Judenraus», що означало «євреї – геть».
Власне, саме цей напівкумедний епізод трохи змінив оптику та ракурс сприйняття композиції, породив купу чуток та конспірологічних теорій про те, що у тексті пісні зашифроване ледь не таємне послання до євреїв. А може власник крамниці просто хотів «зрубити» грошенят від рок-зірки.
Якщо у пісні і було зашифроване якесь послання, то лідер «Бітлз» Джон Леннон вважав, що адресоване воно було йому. У інтерв’ю виданню «Playboy» він якось сказав: «Пол стверджував, що ця пісня про Джуліана, а мені завжди здавалося, що вона про мене, типу він звертається: «Хей, Джон». У моєму житті тоді щойно з’явилася Йоко. На рівні підсвідомості Пол не хотів мене відпускати, ангел у ньому говорив «благословляю тебе», а темній стороні це ніяк не подобалося, бо він не хотів втрачати партнера».
Пол Маккартні, Джуліан і Джон Леннони
«Діджеї мене мало турбують»
У запису пісні взяв участь оркестр з 36 виконавців, що включав десять скрипок, три альти, три віолончелі та інші інструменти. Приспів «Na-na-na-nanana…» наприкінці повторюється 19 разів. Майже усі музиканти оркестру приєдналися до фінального підспівування разом з «бітлами» та загального плескання у долоні. Продюсер The Beatles Джордж Мартін згадував: «Серед музикантів оркестру виникло певне нерозуміння з приводу цієї ідеї. Один із скрипалів відверто обурився і заявив, що його не наймали як співака, піднявся і демонстративно залишив студію. Я запитав у музикантів, чи хоче хтось піти слідом. Усі залишились на своїх місцях і потім отримали премію за понаднормову роботу».
Та була ще одна, так би мовити, «проблемка», яка спочатку стала справжнім головним болем для продюсерів: тривалість пісні складала понад 7 хвилин. Джордж Мартін тоді схопився за голову і намагався пояснити підлеглим, що, по-перше, жоден діджей на радіостанції не візьметься поставити у ефір таку тривалу композицію (у 60-ті роки формат радіостанцій був ще більш суворіший та консервативний: пісня – три хвилини, і до побачення), а по-друге, ці сім хвилин не влізуть у жодну «сорокап’ятку» (вінілові сингли, які були одним з основних джерел прибутку музикантів). На що Джон Леннон у звичній для себе самовпевненій манері відповів: «Та що з тими діджеями станеться? Вони ставитимуть у ефірі будь-який сингл, якщо це сингл The Beatles».
Так воно згодом і сталося – спочатку радіоведучі з обережністю та неохоче ставилися до семихвилинної композиції, та вже через деякий час радіостанції та діджеїв почали буквально задовбувати дзвінками та листами з претензією «А чому це у ефірах так рідко звучить «Хей, Джуд»?». Довелося виправлятися, до того ж якимось дивним чином звукоінженери студії примудрилися вмістити семихвилинну композицію на одну сторону «сорокап’ятки», і це теж, певною мірою, стало досягненням тодішнього звукозапису.
«Hey Jude» стала однією з небагатьох пісень Бітлз, які виконував Елвіс Преслі. Він співав її у Мемфісі у 1969 році, і вона увійшла до платівки 1972 року «Elvis Now», її тривалість – чотири з половиною хвилини.
Джуді, ця пісня для тебе
А ось ще одна красива історія, пов’язана з піснею. Знавці англійської футбольної Прем’єр-ліги, без сумніву, знають футбольний клуб «Брентфорд» з передмістя Лондона, який нині грає у найвищому британському дивізіоні. Варто зазначити, що повернення до вищої ліги англійського футболу прихильники цього клубу чекали аж… 74 роки (!), з тієї пори, як у 1947 році «Брентфорд» вибув з Першого дивізіону. І ось у 2021 році, повернувшись до ліги найсильніших, новачки вже у першому турі перемагають «Арсенал» з рахунком 2:0, і тоді над домашнім стадіоном клубу лунає наступне:
Якщо вслухатися уважніше, то замість «Hey Jude» фанати співають «Brendford». Бітлівський шлягер вже протягом багатьох років є неофіційним гімном клубу, і це невипадково. Місцевий мешканець Пітер Гілхем прийшов працювати на стадіон у 1969 році, а у 2019 році, коли «Брендфорди» знову повернулися до Першого дивізіону, ще працював там, тобто понад півстоліття присвятив команді. Наприкінці 60-х робоче місце Пітера було у невеличкій кабінці за трибунами, звідки він робив оголошення та включав музику. У компанії друзів Гілхема, яка постійно відвідувала матчі, була дівчина на ім’я Джуді Кауфман, яку усі називали Джуд, і вона подобалась Пітеру. Тому саме для неї, проявляючи увагу та симпатію, він вмикав бітлівську пісню, яка постійно лунала на стадіоні. Її швидко підхопили уболівальники, без неї не відбувався жоден матч, а завдяки іграм у Першому дивізіоні ці виконання вболівальників побачила більш ширша аудиторія. Багато хто з фанів не стримував сліз під час виконання пісні.
Хіт The Beatles використовується у промо ФК «Брендфорд»
Церемонія відкриття Тридцятих Олімпійських ігор у Лондоні, у липні 2012 року – яскраве і фантастичне видовище, яке навряд чи комусь вдалося перевершити за останні одинадцять років. Це був вечір, коли траплялися справжні дива: зворушливий дитячий хор на стадіоні виконував «Imagine» дуетом з Джоном Леноном, який звертався до аудиторії з величезного екрану, а Фредді Меркьюрі заводив публіку «Уемблі», як колись, у 1980-ті. Колеги Пола Маккартні за сценою з’явилися на спортивній арені ніби з іншого виміру, а сам Пол виконав один з кращих своїх хітів, сидячи за роялем, для багатотисячної аудиторії у центрі Лондону, і – для багатомільйонної, яка слідкувала за трансляцією. Він закінчується загальною ейфорією, коли це саме «нана-нана» на тлі Олімпійського вогню, який був по-справжньому благодатним, співала величезна спортивна арена, що складалася з делегацій спортсменів усього світу. І світ на ці сім хвилин став значно кращим.
Пам’ятаєте, як у 2012 році багато говорили про настання «кінця світу»? Як жартують нині, гарні часи були.
Фото з відкритих джерел
