Потреба чи натхнення: що нас мотивує до розвитку?

Головний стимул до здобутків – незадоволеність і дискомфорт. Ми рухаємося вперед, коли хочемо більше, ніж маємо.

Піраміда Маслоу

Озираючись на прожите життя, люди помічають різницю між темпами досягнень у молодості та зрілості. Куди поділася та сила, що спрямовувала на звершення, дозволяючи не спати, не їсти і не відчувати втоми? Дослідивши причини активності та пасивності, психологи побачили «корінь зла» у задоволених потребах. Досягаючи зони комфорту, з власної волі людина виходить із неї лише за необхідності: якщо її цього щось мотивує.

Американський психолог Абрахам Маслоу розділив людські потреби на п’ять категорій і розташувавши їх у вигляді піраміди – від базових до піднесених. Першочерговими вчений назвав потреби нижчого рівня: доки вони не є задоволеними, людина не думає про досягнення вищих цілей. При цьому кілька потреб із різних рівнів можуть бути пов’язані між собою і вирішуватися не послідовно, а паралельно (одночасно).

Черговість потреб по піраміді Маслоу:

• фізіологічні потреби;
• потреба у безпеці;
• прагнення любові та приналежності до соціальної групи;
• визнання та повага;
• самоактуалізація (мета життя, призначення).

Згідно ідеї Абрахама Маслоу, до дії спонукають незадоволені потреби. Коли потреба «закривається», мотивація зникає. Водночас, із задоволенням потреби нижчого рівня з’являється наступна потреба з вищого рівня. Тож мотивація до розвитку виникає щоразу, коли людина рухається вгору до останнього рівня. Але так закономірність працює в теорії, а на практиці далеко не всі люди проходять перелічені етапи потреб і домагань від першого пункту до останнього.

Сенс описаної «ієрархії бажань» – у визначенні механізму досягнень. Мотиваторами до розвитку та джерелами натхнення стають нереалізовані потреби. Вони можуть залишитися на низькому рівні, а можуть виявитися відразу нагорі, коли досягнення сенсу життя для людини буде важливішим за визнання або навіть безпеку. Заохоченням до дії у будь-якому випадку стають незадоволені потреби. Мотивація приходить разом із внутрішньою напругою, коли людині некомфортно, і вона хоче більшого, ніж наразі має.

Індивідуальні пріоритети

Психолог із Єльського університету Клейтон Пол Альдерфер (США) у своїй «ERG теорії мотивації» спростив ідеї Маслоу до трьох чинників. Якщо звести теорію Альдерфера до «спільного знаменника», вийде така схематична закономірність: людина з ресурсом для життя (фізично благополучна, виспана, сита, здорова і т. д., якій є де і на що жити) є більш активною в контактах з іншими людьми і вмотивованою у прагненні самоствердитися.

Ієрархія потреб за версією Альдерфера:

• потреба в існуванні;
• потреба у спілкуванні;
• потреба у розвитку.

І Альдерфер так само не виключає ймовірності порушення ієрархії потреб, коли людина може досягти наступного пункту і повернутися до попереднього. Виходить, що пріоритет у кожного свій: хтось може зосередитися на освітніх чи кар’єрних цілях і тільки після їх досягнення повернутися до того, що для інших людей є першочерговими потребами (спілкування, любов і т. д.).

На думку автора книги про природу успіху «Як продовжувати працювати, коли більшість інших це полишили б» Ешлі Максвелла, стабільну мотивацію дає не натхнення, а рутинна робота над виконанням актуальних завдань. Тобто мотивацією для розвитку насправді є прозова потреба щось робити. При цьому коуч із мотивації налаштовує людей дотримуватися правил «золотої середини» та чергувати «обов’язкове» з «бажаним», щоб уникнути вигоряння.

Згідно з теорією Максвелла, прогрес досягає той, хто є послідовним у досягненні результатів, не закидає справу, завзято вдосконалює майстерність і спонукає себе до дій через самодисципліну. Прихильник «наполегливої ​​праці за будь-яку ціну», по суті, бачить шлях до розвитку в класичному рецепті філософа Марка Аврелія «Роби, що маєш, і будь, що буде». Ешлі Максвелл вважає, що в міру виконання розпочатої справи з’являється стимул просуватися далі. Таку мотивацію можна вважати більш стійкою, ніж натхнення.

Помірне збудження

Дослідження методик спортивних досягнень вивело формулу успіху: «Результативність забезпечує оптимальне збудження». Висновок спортивного психолога Юрія Ханіна ґрунтується на «технології емоційного балансу». Стан, який одночасно забезпечує концентрацію, покращує зібраність і заряджає енергією та націлює на результат, є схожим на приємне збудження від передчуття важливої ​​події.

Як з’ясувалося, фізичну активність, що покращує результат, збільшує середній рівень хвилювання. Саме так виявляється мотивація. Але збудження має залишатися в рамках помірного посилу, його не можна стимулювати, щоб не перегоріти – інакше замість енергії та бажання отримаємо занепад сил і апатію. Загалом, надто хотіти чи надмірно хвилюватися – теж не є конструктивним. Психолог радить підтримувати рівень ентузіазму на середній позначці.

Висновок: відповідь на питання, як контролювати індивідуальну мотивацію, перебуває на стику розглянутих теорій.

Рецепт підтримки мотивації:

• задовольняємо основні потреби існування;
• не чекаємо натхнення, а робимо свою справу в щоденному режимі та намагаємось у ньому вдосконалюватися;
• відганяємо думки про те, що «не хочеться», нагадуванням про те, що «треба»;
• підтримуємо в собі збудження змагальністю, цікавістю та перспективністю – беремо участь у конкурсах, орієнтуємося на тих, хто надихає.

Цим психологічним установкам слід слідувати постійно. Важливим аспектом таких рекомендацій є переконання, що керувати власною мотивацією здатна кожна людина. Усвідомлення самостійного контролю свого життя допомагає досягти більш стабільного та здорового психічного стану, що надає сили для розвитку.

Фото: pixabay.com