Сергій Гулюк 
Хто зображений на «червонці»?
Живемо ми з вами у часи, коли гроші знецінюються на очах, а деякі паперові купюри взагалі зникають з обігу – не стільки через непотрібність, скільки поступаючись більш актуальним металевим монетам. Все менше у кишені зустрінеш готівкових «Грушевського» та «Франка», бо фінансовим балом сьогодення правлять більш значущі їхні «колеги»-купюри – «молодий Шевченко», «Леся» і, звісно ж, «Сковорода».
За цією плинністю не кожен з нас пригадає остаточно загублену у швидкісній інфляційній течії червону купюру номіналом 10 гривень, за старовинною класифікацією – «червонець», не кажучи про те, щоб миттєво назвати того, хто на ній зображений. Правильна відповідь мала б звучати так: звісно, гетьман Іван Мазепа.
Можна було б жити з цим непорушним постулатом і далі, та ось одного дня брати-художники Олександр та Сергій Харуки, які створювали той самий портрет на «червонці», зізналися, що під час затвердження та увіковічнення образу гетьмана на десяти гривнях запропонували декілька варіантів портрету Мазепи. Серед них був і портрет Пилипа Орлика – українського політика та військового діяча 17-18 століть, який, до речі, був близьким соратником Мазепи, а також його наступником. Оскільки ніхто із стовідсотковою точністю не знав, як насправді виглядав Мазепа, то врешті затвердили портрет Орлика. Тож з купюри – а тепер вже й з монети номіналом 10 гривень – на нас дивиться людина, про яку піде мова нижче.
Що нам відомо про людину, чиїм іменем названі вулиці в українських містах, а у центрі української столиці, на Липках, йому встановлено достатньо вражаючий пам’ятник-композицію? Автор першої у світі (як стверджують деякі історики) конституції? Гетьман Війська Запорізького у вигнанні? Перший політичний емігрант?
Пам’ятник Пилипу Орлику у Києві
Білоруси, чехи, поляки, литовці, шведи, турки, румуни – представники кожної з цих національностей зіграли свою роль у долі українського політичного діяча. Народився він на території нинішньої Мінської області Білорусі (тоді це було Віленське воєводство Великого князівства Литовського) у сім’ї родовитої шляхти чеського походження Орликів (у цьому роду були чеська та польська гілки). І польська кров вочевидь домінувала, тому що мати Пилипа – Ірина Орлик, походила з шляхетного роду Малаховських, і попри те, що його батько був католиком, він був охрещений за православним обрядом. Освіту майбутній український гетьман здобував у Вільні, у єзуїтському колегіумі (нині – Вільнюський університет), а також у Києво-Могилянській колегії (нині – академія), її Орлик закінчив у 1694 році. У Могилянці він отримав філософську та богословську освіту, добре знав історію, поетику та риторику, володів багатьма мовами. Почавши служити писарем у канцелярії київського митрополіта, Орлик дослужився до військового канцеляриста Війська Запорізького.
Між Петром та Карлом
Момент, коли розпочалася кар’єра та діяльність Пилипа Орлика, припав на непростий для української держави час (зауважимо: а коли він був легким?), і застав період Північної війни між московською державою та Швецією з її балтійськими союзниками, яка тривала з 1700 по 1721 рік. Коли шведський король Карл XII розпочав свій похід на Москву через територію сучасної України, росіяни почали відступати, застосовуючи тактику випаленої землі.
Гетьман Мазепа вів перемовини із союзниками і все ще сподівався на підтримку Петра Першого, невдоволення політикою якого все сильніше зростало серед козацьких полковників, які щиро не розуміли, для чого кращих українців відправляють будувати канали до Санкт-Петербургу, де вони безслідно зникають. Говорити про це вголос за тодішніми військовими законами могли не всі, та і не всі подібні епізоди ставали відомими гетьману. Замість підтримки від Петра Мазепа отримав наказ палити українські міста та села на шляху Карла або ж самотужки захищати Гетьманщину. Те саме класичне «Но вы там держитесь».
Проаналізувавши ситуацію, що склалася, у листопаді 1708 року разом з купкою довірених людей, серед яких був Пилип Орлик, та невеликим загоном козаків Мазепа залишив свою столицю Батурин і приєднався до шведської армії. Звісно ж, російська пропагандистська чи то кіннота, чи то машина, якою б вона не була на той час, почала ліпити з українського гетьмана зрадника та Іуду, а Петро Перший навіть наказав виготовити «орден Святого Юди», щоб нагородити ним Мазепу у разі, якщо того вдасться схопити. Враховуючи те, що ніякої допомоги від Москви у складній ситуації не надавалося, а у планах царя надалі було перетворити Гетьманщину на звичайну провінцію Московії, то хто насправді був зрадником – більш ніж очевидно. У грудні 1708 року Мазепа писав:
«Москва, то єсть народ великоросійський, нашому народові малоросійському завше ненависна, іздавна в замислах своїх постановила злосливих народ наш до згуби приводити».
Поворотним моментом Північної війни та справжньою драмою для подальшої історії України стала Полтавська битва, яка відбулася влітку 1709 року: у ній московська армія розгромила шведів, Карла було поранено, а Мазепі разом з ним і побратимами довелося відступати.
Першу у світі Конституцію створили «бендерівці»
Після поразки у Полтавській битві до міста Бендери (нині – територія Молдови), яке у той час входило до складу Османської імперії, слідом за гетьманом Мазепою вирушили майже 500 козаків з Гетьманщини, близько 50 провідних представників старшини та понад 4 тисячі запорожців. Але у вересні 1709 року Мазепа помирає неподалік Бендер, і 5 квітня 1710 року «мазепинці» у вигнанні, або ж перші політичні емігранти, як їх назвуть пізніше, обирають Пилипа Орлика Гетьманом України (у вигнанні).
Окрім запорожців, генеральної старшини та представників козацтва, при цьому були присутні османський султан та шведський король Карл XII. Аби більш прозоро і чітко врегулювати повноваження та встановити майбутній устрій самостійної України, того ж дня Пилип Орлик підписує договір між гетьманом, старшиною, козаками Війська Запорозького та шведським королем. Документ отримує назву «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького»: тепер він відомий у світі як «Конституція Пилипа Орлика», а враховуючи те, що він був написаний та зафіксований у місті Бендери – «Бендерською Конституцією».
Конституція Пилипа Орлика
На думку сучасних істориків ідею про створення подібного документу міг запропонувати гетьман Мазепа, який разом з Карлом перейшов на територію Турецької імперії та розірвав стосунки із російським царем Петром Першим, а тому його можна назвати співавтором Конституції.
Документ мав вступ-преамбулу та 16 статей. Його найважливіше новаторство полягає у розподілі на гілки влади – виконавчої, законодавчої та судової. Виборчим органом за Конституцією Орлика була Генеральна рада, фактично – парламент того часу, до якої входили генеральні старшини, полковники, генеральні радники, представники Запорізької Січі.
Сесії Ради мали відбуватися тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. На своїх зборах Генеральна Рада розглядала питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, мала заслуховувати звіти гетьмана та питання довіри йому, за поданням гетьмана обирати генерального старшину. Як зазначають історики, серед європейських країн це був перший прецедент подібного розподілу влади, у інших країнах це станеться через десятки років. У документі було зафіксовано і конкретні соціальні засади: «щоб людям військовим і посполитим (вільним, звичайним – Ред.) не чинились тяготи і здирства».
Фрагмент Конституції Пилипа Орлика
У конституції було закріплене збереження православної віри, відновлення влади Вселенського патріарха над Київською митрополією та викорінення «іновірства юдейського та костьолу польського». Ось невеличкий уривок про це:
«…щоб жодне інше іновір’я у Вітчизні нашій не було впроваджено. Якщо таке таємно або явно з’явиться, тоді владою своєю мусить його викорінювати, а проповідництво і поширення його не допускати. Проживати іновірцям в Україні, а особливо зловір’ю юдейському, не дозволяти, а докладати всіх зусиль щоб одна віра православна східного сповідання … навіки стверджена була, і з помноженням хвали Богові».
Однією з найстаріших у світі вважається американська конституція, вона з’явилася у 1787 році. У 1791 році побачили світ конституції Франції та Польщі. Тому Конституцію Пилипа Орлика, яка з’явилася у 1710 році, цілком можна вважати першою Конституцією Європи. У серпні 2021 року її латиномовний примірник було виставлено у Соборі Святої Софії у Києві разом з іншими раритетами доби Івана Мазепи початку 18 століття.
Боротьба з корупцією в Україні почалась понад 300 років тому
Словосполучення «боротьба з корупцією» українці чують понад тридцять років новітньої історії, і не дивно, що воно очолює першу п’ятірку фраз, які давно набридли: понад тридцять років борють та ніяк не поборють. Та не тридцять, дорогі українці, а вже понад триста! Шість статей Конституції Орлика були спрямовані проти зловживання владою і на боротьбу з корупцією. Термін «корупція» можна знайти у написаному староукраїнською мовою оригіналі тексту. Зокрема гетьманові заборонялося «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб, а задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Скарбником повинна бути людина «благосовісна», писав у документі Орлик.
Розказав би хтось тоді гетьманові, що через триста років українці читатимуть новини про корупційні скандали під час війни у Міністерстві оборони та підприємстві з назвою «Укроборонпром». І не відомо, чому б він більше здивувався – цій самій корупції нині, чи тому, що ворог у нас через сотні років все той же самий. Ще одна антикорупційна стаття була направлена проти пільговиків, які вибили собі звільнення від повинностей. З цим тепер взагалі все дуже складно.
Емігрант побачив світ
Після подій 1709 року Пилип Орлик став одним з перших українських політичних емігрантів, який продовжував перебувати у статусі українського керманича і навіть здійснював спроби повернутися в Україну. Із зрозумілих причин до терміну «політична еміграція», або «уряд у екзилі (вигнанні)» на батьківщині таких політиків ставляться не без скепсису, вважаючи подібні дії керівників на відстані малодієвими та більше направленими на підтримку власного іміджу. Як приклад, пригадується уряд УНР у вигнанні або ж нинішні білоруські опозиціонери, які, на жаль, безуспішно намагаються протидіяти одноосібному диктатору.
Осівши у Бендерах, Орлик згодом здійснив два не зовсім вдалих походи на Правобережну Україну, а у 1711 зі своїм військом він навіть підійшов до Білої Церкви, яка була добре укріплена ворогом та захищалася московським військом. На жаль, жоден із штурмів не був успішним, і знову довелося відступати та при цьому втрачати підтримку українського населення. Свою «лепту» у загальну невтішну картину додав турецький султан, який у 1712 році підписав договір з Московією, за яким українське Лівобережжя разом з Києвом перебувало під владою московитів. Влада Орлика над Правобережною Україною була дуже примарною, бо вже у 1714 році Османська Імперія та Річ Посполита уклали між собою договір, за яким ця українська територія переходила у володіння поляків.
Пам’ятний знак у шведському місті Крістіанстад
Вимушена еміграція Орлика тривала – у 1714 році він скористався запрошенням Карла Дванадцятого і кілька років жив у Шведській імперії. Коли Швеція підписала мир з Московією у 1720 році, він змушений був залишити шведську державу та часто змінювати європейські країни. Останні роки він проживав на території Румунії та помер у румунському місті Ясси у травні 1742 року. У шведському місті Крістіанстад, що у колишній провінції Сконе, у 2011 році відкрили пам’ятник та меморіальну дошку українському гетьману.
Фото з відкритих джерел
