Інна Тихонова 
На цьому видатному італійському художнику та архітекторі закінчилася епоха Високого Відродження. Рафаель Санті був одним із трьох її титанів, створюючи славу «римського класицизму» початку XVI століття в одному ряду з Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Долі навіщось знадобилося звести трьох геніїв в одному місці, щоб вони в суперництві один із одним залишили золотий слід у світовому образотворчому мистецтві. Три «стовпи» Ренесансу жили поруч, працювали на одних покровителів і у змаганні за замовлення створювали однаковою мірою безсмертні шедеври. При цьому Рафаель був на 31 рік молодшим за Леонардо да Вінчі і на 8 років молодшим від Мікеланджело. Хтось із мистецтвознавців назвав цього життєрадісного митця щасливим художником, для якого напружена творча праця не була ні мукою, як для Мікеланджело, ні таємницею, як для Леонардо да Вінчі.
Щасливчик із Урбіно
Народився представник нового покоління епохи гуманізму у східній частині Італії 28 березня 1483 року. Походження з міста-фортеці Урбіно відбито у повному імені майстра – Рафаель Санті да Урбіно, а також у його офіційному підписі на документах – «Рафаель Урбінас». Своє життя «обранець долі», яким уявляли красеня, багатія і ловеласа заздрісники, почав із втрат. У 8 років хлопчик втратив матір, а трьома роками пізніше – і батька: Джованні Санті теж був відомим художником, що працював придворним живописцем у герцога Урбіно Федеріко та Монтефельтро. Але навіть цього нетривалого часу у товаристві першого наставника юному таланту вистачило, аби чогось навчитися. Перший біограф художника Джорджо Вазарі згадував, що у дитинстві Рафаель вже був батьковим помічником у виконанні замовлень.
«Мадонна з немовлям» (1498)
Найбільш ранню роботу Рафаеля Санті – фреску «Мадонна з немовлям» – через п’ять століть можна побачити в Будинку-музеї митця в Урбіно. Учень П’єтро Перуджино спочатку успадкував стиль живопису вчителя. Критики художньої спадщини Рафаеля зазначали, що якби він помер до того, як перебрався до Риму, то залишився б схожим на інших живописцем умбрійської чи флорентійської школи. Адже лише на третьому етапі творчості майстра сформувався той унікальний стиль, що зробив його непересічним. Після ранніх років в Умбрії в біографії Рафаеля були чотири роки успадкування художніх традицій у Флоренції. І лише останні 12 років роботи у Вічному місті за двох римських пап Юлія II та Лева X стали для живописця та архітектора справжнім тріумфом. Невтомному слузі мистецтва не вистачило короткого життя для створення сім’ї, але для реалізації земного призначення відведених долею 37 років виявилося достатньо.
Краса та манера
Рафаель запам’ятався сучасникам своєю надзвичайною продуктивністю. Він очолював велику майстерню, мав багато учнів і залишив по собі значну творчу спадщину. Водночас творам Рафаеля Санті були притаманні спокій, ясність, піднесеність та ідеальність. Його «римському стилю» у живописі, графіці та архітектурі судилося стати новою класикою. Історики мистецтва побачили у цій естетиці красу (bellezza) та велику манеру (maniera grande). Новаторство Рафаеля полягало у створенні «ідеальних типів». Унікальними рисами картин Рафаеля Санті в римський період творчості став «гармонічний ідеал», названий мистецтвознавцями «художньою умовністю». В основі цього методу – протиставлення недосконалій природі власного абстрактного ідеалу замість наслідування класиків у копіюванні натури. Тобто досконалість форми і високу ідею Рафаель ставив вище за зміст.
«Тріумф Галатеї» (1511)
У розумінні естетичного підходу цього митця показовим став епістолярний діалог художника із поціновувачем його мистецтва Бальдассаре Кастільйоне. Коли захоплений фрескою граф запитав у автора роботи «Тріумф Галатеї», хто був реальною моделлю для такого чудового образу, Рафаель відповів: «Ніхто». І пояснив: щоб написати з натури красуню, яка б справила на всіх однаково сильне враження, художникові довелося б розглянути багатьох красунь і дійти із замовником згоди щодо найкращої. «Через брак вродливих жінок і вправних суддів мені доводиться керуватися послугами власної фантазії», – розкрив секрет свого методу майстер. На початку XVI століття абстрактно-ідеалістична манера у мистецтві високо шанувалася, проте невдовзі після смерті Рафаеля цей стиль зазнав кризи, і успіх попередника ніхто з наступників уже не повторив.
Суперечка за першість
Заможним і знаменитим Рафаель Санті став не без допомоги порадника та покровителя. Такою людиною в його житті був Донато Браманте (пліткували навіть про їхню спорідненість): за сприяння головного архітектора Ватикану обдарований митець отримав місце офіційного художника папського двору. Працювати в Римі Рафаель почав у 1508 році, коли за розпорядженням папи Юлія II отримав завдання розписати анфіладу з чотирьох кімнат у папському палаці. Так на стінах папських приміщень з’явилася серія фресок, відомих під назвою «Станці Рафаеля» (stanza перекладається з італійської як «кімната» чи «приміщення»). У папській приймальні Stanza della Segnatura Рафаель створив свій знаний шедевр – «Афінську школу», визнану втіленням класичних засад Відродження (ці роботи великого майстра доступні для огляду в Музеї Ватикану).
«Афінська школа» (1509)
Цікаво, що серед образів «Афінської школи» автор зобразив і себе, і своїх двох конкурентів на папські замовлення. Мікеланджело там представлений у вигляді Геракліта, Леонардо да Вінчі зображений в образі Платона, а самого себе Рафаель Санті відтворив у постаті давньогрецького художника Апеллеса. Найменше задоволеним «авторським баченням» свого характеру залишився Мікеланджело: відомо, що схильний до депресій та сумнівів одинак недолюблював щасливого колегу, який легко отримував амбітні проєкти та швидко їх реалізовував. Між найкращими майстрами Ватикану були суперечки на ґрунті професійної конкуренції та творчих ревнощів. Мікеланджело звинувачував Рафаеля в плагіаті і не міг йому пробачити «змови» з товаришем Браманте (архітектором базиліки Святого Петра), коли вони вмовили папу Юлія II доручити непосильний розпис стелі Сикстинської капели конкурентові, якого сподівалися у разі ймовірного провалу усунути. Якби Буонарроті не впорався, це вартувало би йому репутації та кар’єри. Втім, саме суперництво з Рафаелем Санті, можливо, допомогло Мікеланджело здійснити неможливе і подарувати світу неперевершений шедевр. Натомість Рафаеля, у свою чергу, збагачувало творче підживлення від геніального оточення.
Улюблена жінка
Скарбом західного мистецтва стала грандіозна картина Рафаеля Санті «Сикстинська мадонна». Величезне полотно розміром 2,65 × 1,96 метрів було створене в 1512-1513 роках для церковного вівтаря на замовлення папи римського Юлія II і вважається найдосконалішим твором майстра. Підставою для такого визнання стала прихована за простотою сюжету символічна складність композиції та гармонійне поєднання «мирського» ідеалу краси з релігійним контекстом. Після перенесення у 1754 році зі священного місця, для якого був зроблений, колишній «молений образ» з монастиря Сан-Сісто в П’яченці так само природно «прижився» у новому середовищі сприйняття – Галереї старих майстрів у Дрездені.
«Сікстинська Мадонна» (1515)
На картині Рафаеля Санті «Сикстинська мадонна» зображені Мадонна, що тримає немовля Христа, а поруч з нею папа Сикст II і Свята Варвара в низу полотна – два янголи, що спираються на лікті і дивляться знизу вгору на сходження Бога. Фігури утворюють трикутник. Розкрита по боках завіса зайвий раз підкреслює геометричну продуманість композиції. Складається враження, що Мадонна спускається з небес прямо назустріч глядачеві та дивиться йому в вічі.
Мадонна була улюбленим образом невіруючого живописця: зображення Богоматері містять 42 картини Рафаеля Санті. Різні варіації «Мадонни з немовлям» наповнені світлом і теплом материнського кохання, що його так рано втратив сам художник. Мадонн «із немовлям», «зі щоглом», «із гвоздиками», «з рибою», «у кріслі» чи «під балдахіном» автор писав в Умбрії, Флоренції та Римі. І хоча сам художник стверджував, що зображені на полотнах жінки були його творчою вигадкою, прообразом багатьох героїнь могла бути улюблена модель майстра Маргарита Луті. Сімнадцятирічну дочку пекаря Рафаель назвав при знайомстві Форнаріною (fornaro – «пекар»). Саме її рисами, на думку експертів, Рафаель Санті наділив «Сикстинську Мадонну».
Варіації «Мадонни з немовлям»
Справи серцеві
З натурщицею Форнаріною художник взаємодіяв 12 років і був пов’язаний із нею не лише роботою: загадкову синьйорину на портретах Рафаеля називають його таємною нареченою. Характер зв’язку молодої красуні з автором «Портрета молодої жінки» є очевидним. На картині 1518-1519 років (її інша назва – «Форнаріна») митець залишив важливу деталь, що підтверджує його близькість із об’єктом зображення. На «серцевому» лівому зап’ясті дівчини – стрічка-браслет із гравіюванням «Рафаель із Урбіно». А після нещодавніх відновлювальних робіт на очищеному від нашарувань полотні на лівій руці моделі проступила прихована раніше обручка. Відомо, що чоловіка Форнарина не мала. Проте на іншому портреті кисті Рафаеля Санті модель зображена з покритою, як у заміжньої жінки, головою. Дослідники припустили таємні заручини цієї пари.
«Портрет молодої жінки, або Форнаріна». (1518-1519)
Мав романтичний митець так само й офіційні заручини – із племінницею впливового кардинала Бернардо Довіци Біббієна. Драма полягала в тому, що майстер Ватикану отримав би від цього шлюбу більше вигоди для свого професійного становища, ніж при одруженні з коханою жінкою. Рафаель постійно відкладав весілля, а 6 квітня 1520 року несподівано помер від пневмонії. За словами Джорджо Вазарі, це сталося «після ще більш розпусного проведення часу, ніж зазвичай». А за фактом виснаженого працею і коханням шанувальника жіноцтва вбила застуда і тодішня медицина, що лікувала інфекцію кровопусканням. В один рік із нареченим залишила цей світ і Марія Біббієна. Її поховали поруч із художником (упокоївся Рафаель Санті у Римському Пантеоні), а обручка на пальчику «таємної дружини» залишилася прихованою на її портреті на 500 років: невдовзі після смерті автора друг продав його картину з замазаною фарбою «цікавою деталлю».
Фото: wikipedia.org
