Інна Тихонова 
Власник докторського ступеня honoris causa не був «простим казкарем». Серед регалій члена Королівського літературного товариства та іноземного члена Академії моральних і політичних наук – почесні ступені Оксфордського, Кембриджського, Даремського й Единбурзького університетів, нагороди університетів Парижа, Страсбурга, Торонто й Афін. У роді діяльності першого англійця, що отримав Нобелівську премію з літератури, можна визначити сім іпостасей: світ знає його як прозаїка, поета, дитячого письменника, журналіста, ректора, мандрівника та масона. Менше відомо про особисті втрати людини, яка заплатила за власний світогляд найдорожчим.
«Паршива вівця»
Біографія Джозефа Редьярда Кіплінга містить чимало яскравих деталей, що дають вичерпне уявлення про формування його особистості. Народився Джозеф Кіплінг 30 грудня 1865 року в Британській Індії і був названий на згадку про англійське озеро Редьярд, де відбулося щасливе знайомство його батьків – професора школи мистецтв Джона Локвуда Кіплінга (він викладав архітектуру) й Аліси Макдональд, сестри якої теж пов’язали своє життя з митцями. Одна з них – відома поетеса Луїза Болдуїн. Чоловіками тітоньок Редьярда Кіплінга були президент Королівської академії мистецтв Едвард Пойнтер і живописець-прерафаеліт Едвард Берн-Джонс. У кожній із родин виростуть художники, письменники і навіть прем’єр-міністр – ось така рідня у Джозефа Редьярда Кіплінга.
Попри те, що батько та мати майбутнього письменника походили із сімей священиків, і своїм офіційним ім’ям Джозеф Кіплінг зобов’язаний дідові в «преподобному сані», друге ім’я синові батьки дали язичницьке (Редьярд перекладається як «червона огорожа»): у ті часи британці почали усвідомлювати первісне коріння як важливу частину своєї культури.
Редьярд Кіплінг у дитинстві
Ранні роки Редьярда Кіплінга були сповнені щастя: дитина пізнавала світ в екзотичній обстановці Бомбея. Однак невдовзі п’ятирічного хлопчика та його трирічну сестру було відправлено до приватного пансіону в Саутсі (Портсмут, Англія), де діти провели шість років. Власники закладу Лорне Лодж (екс-капітан торговельного флоту з дружиною) суворими покараннями завдавали психологічних травм своїм вихованцям. Малий Кіплінг заробив там розлад сну і протягом подальшого життя мучився безсонням. Про сумний період у власній біографії письменник згодом розповів у творі «Ме-е, паршива вівця».
Вибір професії
Від спірних методів виховання майбутній автор «Людини, яка буде королем» зміг звільнитися лише у підлітковому віці. З будинку №4 на Кемпбелл-Роуд батьки, що мріяли про військову кар’єру сина, перевели 12-річного Редьярда до Девонського училища, бо воно могло бути стартом для вступу Кіплінга до військової академії. Враженнями про навчання в училищі його випускник поділиться в автобіографічному творі «Сталкі та компанія».
І хоча через короткозорість плани на військову кар’єру Редьярда не здійсняться, училище стало важливим етапом його життя, адже саме там він отримав літературне напуття. Писати Кіплінг розпочав за рекомендацією тамтешнього керівника: друг батька Кормелл Прайс заохочував інтерес вихованця до літератури і порадив обрати творчий шлях у професійному становленні.
Вражений талановитими юнацькими оповіданнями сина батько посприяв влаштуванню Редьярда Кіплінга на посаду журналіста до редакції Civil and Military Gazette («Громадянської та військової газети»). Це щоденне видання виходило у Лахорі (нинішній Пакистан) на тодішній території Британської Індії, куди Редьярд вирушив восени 1882 року.
Редьярд Кіплінг зі своїм батьком Джоном Локвудом Кіплінгом, 1890 р.
Вивчення життя
На першому місці роботи недосвідчений автор швидко намацав ненудні теми і розширив власне пізнання світу місцевим соціальним «дном», яке вивчив за рік не гірше за поліцію. Незнайоме життя простолюдинів Кіплінг досліджував у нічних «експедиціях» до генделиків та гральних притонів. Новий головний редактор дав початківцю більше свободи, ніж це було можливо за попереднього керівництва, і Редьярд зміг попрактикуватися у написанні новел. За півроку письменник опублікував у CMG близько трьох десятків творів із циклу «Прості оповідання з гір», чим звернув на себе увагу колег із інших видань.
1887 року журналістові надійшла більш цікава пропозиція роботи від аллахабадського видання The Pioneer, із яким автор уклав контракт на… подорожі. Про таке везіння спостерігач життя не наважувався навіть мріяти: тепер він міг писати нариси з різних куточків земної кулі. Після відвідування Бірми, Сінгапуру, Гонконгу, Японії, США та Канади на зібраному матеріалі письменник випустив у 1888-89 роках шість книг, що принесли йому популярність. І вже наступного 1890 року вийшов його перший роман «Світло згасло».
Об’їздивши із записником Сан-Франциско, Портленд, Нью-Йорк, Бостон, Шатокуа, Сіетл, Бівер, Вікторію, Солт-Лейк-Сіті, Омаху, Чикаго, Торонто, Ванкувер, Ліверпуль, жадібний до вражень спостерігач повернувся до Лондона у захопленні від природи Єллоустонського національного парку і величі Ніагарського водоспаду. А ще Кіплінг познайомився у тій подорожі з Марком Твеном: письменники дві години обговорювали перспективи англо-американської літератури. Невдовзі сучасники назвуть британця літературним спадкоємцем Чарльза Діккенса.
Кіплінг у Наулахі, штат Вермонт, США, 1895 рік
За сумісництвом – масон
Якщо дотримуватися хронологічної послідовності подій у житті Редьярда Кіплінга, то ще на початку журналістського успіху слід було б перерватися на його масонську кар’єру. Англійський журнал «Масонські ілюстрації» оприлюднював інформацію, що до таємного товариства Кіплінг був залучений ще 1885 року – відбулося це у тому самому індійському Лахорі, де письменник розпочинав свою газетярську діяльність. Це навіть сталося до досягнення 21 року – мінімального віку для можливого членства. До місцевої масонської ложі «Надія та наполегливість» (№ 782) його ввів індієць-індуїст Брахмо Сомадж.
Письменник підтверджував у лондонській пресі, що протягом кількох років був секретарем ложі, до якої входили брати різних віросповідань. Сам він був ініційований (введений в учні) індусом, підвищений (до ступеня підмайстра) мусульманином і зведений (у ступінь майстра) англійцем, а офіцерську посаду охоронника-воротаря обіймав індійський єврей. Така «етнічна різноманітність» вплинула на пом’якшення поглядів Кіплінга щодо «природного місця» різних народів. Адже відомо, що у британської аристократії традиційно знаходила відгук тема переваги англійської культури над іншими. Виходець із творчої родини вбачав в англійській колоніальній політиці місію нести прогрес у ті куточки планети, над якими вона встановлювала контроль. Втім, саме індивідуальний масонський досвід, як вважається, навчив автора віршів про «тягар білої людини» ставитися до місцевих культур з більшою повагою.
Кіплінг був також членом французької ложі «Будівельники досконалого міста» (№12) й як галоман прагнув англо-французького союзу (його співвітчизники зближення суміжних держав переважно не схвалювали). Творець Мауглі відомий ще й як автор тексту клятви на посвяті в Інженери. Про власний масонський досвід письменник згадував у поезії «Материнська ложа».
Квіти життя
Одружившись після смерті лондонського видавця, з яким працював над повістю, на його сестрі Керолайн Стар Балестьє, перші чотири роки (до сварки зі шурином) Редьярд провів зі своєю обраницею в американському Вермонті, де жили родичі дружини. Прибули туди молодята на останні гроші: заощадження письменника зникли під час медового місяця – і не у розвагах під час подорожі до Японії, а в банку, що саме тоді збанкрутував. Але такий поворот справ лише стимулював творчість Кіплінга.
У цей період письменник видав свої уславлені філософські казки та інші твори для дітей. У 1894 та 1895 роках вийшли «Книга джунглів» та «Друга книга джунглів», були опубліковані поетичні збірки «Сім морів» та «Білі тези». До речі, крім коротких казок, Кіплінг задовго до появи «Гаррі Поттера» писав повісті в подібному жанрі – з шекспірівськими мотивами і фольклорними сюжетами старої Англії. Відсилання до героїв його книг («Нагороди та феї», «Пак із Чарівних пагорбів», де розповідь ведеться від імені ельфа) нерідко зустрічаються у сучасному британському фентезі.
Діти Редьярда Кіплінга
Народження дочок Жозефін і Елсі, а потім ще й сина Джона надихнуло письменника на нові твори, що цікаві дітям і дорослим. Зокрема, 1897 року вийшла його пригодницька повість із 15-річним героєм «Відважні мореплавці». Але вже за два роки Кіплінг зазнав лиха, втративши старшу дочку: під час родинної поїздки до США Жозефін померла від запалення легень. А попереду у письменника була ще й втрата сина…
«Чому ми загинули?»
Матеріал для чергової дитячої книги Just So Stories Ред’ярд Кіплінг збирав в Африці, де паралельно допомагав налагодити випуск місцевої газети. «Просто казки» вийшли у 1902 році, а наступного року письменник видав один із найкращих своїх романів «Кім». 1907 року обдарований автор став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії з літератури: найвищого професійного визнання Редьярд Кіплінг удостоївся у 42 роки.
Після цього мандрівник обзавівся заміським будинком у графстві Сассекс та контактами із впливовими політиками. Розпочавши власну політичну діяльність, письменник все рідше знаходив час для творчості, віддаючи перевагу політичним заявам. Прихильникові могутньої Британської імперії, особисто знайомому з королем Георгом V (вони дружили), було важливіше підтримати консерваторів, засудити ірландський рух за незалежність, розкритикувати фемінізм і «анонсувати» війну з Німеччиною. Прийдешня бійня (Перша світова) здавалася консерваторові-імперцю зайвим шансом прославити британську зброю. Але для сім’ї письменника ця війна стала особистою трагедією.
Маєток у Сассексі, де зараз облаштований музей Кіплінга
Про історію загибелі сина Кіплінга в битві при Лоосі 27 вересня 1915 року сучасні британські кінематографісти розповіли в телевізійному фільмі «Мій хлопчик Джек» (таку назву мало повоєнне видання письменника). Саме батько відправив 18-річного Джона на війну (йому було двічі відмовлено в армійській службі через успадковану короткозорість), використавши свої зв’язки для його зарахування до Ірландської Ґвардії. Працюючи під час війни у Червоному Хресті, батько з матір’ю витратили чотири роки на пошуки Джона, тіло якого так і не було знайдене. Не знайшовши Кіплінга-молодшого ні на тому світі, ні на цьому (у полоні його теж не виявилося), зневірені батьки визнали загибель сина лише в 1919 році. Тоді ж Кіплінг створив пронизливий за своєю актуальністю для сьогодення поетичний цикл «Епітафії війни», де є такі рядки: «Якщо хтось запитає, чому ми загинули, дайте їм відповідь: тому що наші батьки нам брехали».
Редьярд Кіплінг з дружиною Керолайн
P.S. Після війни Кіплінг спокутував власну провину піклуванням у складі відповідної комісії про могили невідомого солдата. До Другої світової письменник не дожив: він помер від пробиття виразки в 1936 році, встигнувши прибрати з обкладинок нових книжок сталий логотип з індійською свастикою, що асоціювалася з Гітлером.
Обкладинка книги Кіплінга 1915 року зі свастикою і після того, як знак прибрали у 1930 р.
Фото: wikipedia.org
