Інна Тихонова 
Психологи пояснили, чому яскраво виражені реакції розцінюються в суспільстві як непристойні і чи справедливо ставити їх в один ряд із нестриманістю та невмінням поводитися.
Емоційний інтелект
«Не кричи», «Не смійся», «Не плач» – чому батьківська критика природного прояву емоцій викликала в нас з дитинства стільки болю? Обмеження свободи самовираження народжувало всесвітню образу, бо межувало з відторгненням, яке мала особистість відчувала разом із неприйняттям її почуттів. Подорослішавши, ми засвоїли урок і навчилися «не відчувати», стримувати себе та приховувати «заборонені» емоції, беручи приклад із старших поколінь, що уникали емоційних проявів.
Натомість наша взаємодія зі світом відбувається на рівні почуттів. Спочатку ми відчуваємо емоцію, а вже потім мозок генерує думку. Думкам людина надає більшого значення, тоді як емоції своєчасно не усвідомлюються. Як наслідок, після пережитої події ми відчуваємо запізнілий «післясмак». Ситуації завершуються, а неприємні відчуття накопичуються. Надлишок пригнічених емоцій стає міною уповільненої дії: накопичення проігнорованих реакцій веде до хронічної напруги, тривожності, роздратування або апатії. До раптового емоційного зриву приводить якась остання крапля, що переповнює келих. Приховані емоції починають мститися за неуважність, заволодіваючи нашим станом. Буває, що з їхніх чіпких «лап» не вирватися без допомоги фахівців.
Щоб не потрапити в емоційний капкан, потрібно розвивати емоційний інтелект. Так психологи називають здатність до розпізнавання емоцій. Це комплекс гнучких навичок, що дозволяють визначати бажання, наміри та мотиви вчинків – як чужих, так і власних. Вчитися прислухатися до себе не менш важливо, ніж до інших людей. Без розуміння природи емоцій чуттєвою сферою неможливо керувати. А це схоже на те, що ви не навчилися ходити чи говорити. Науковці називають емоції «двигунами людської поведінки».
Емоції людини
Поясніть собі, що ви відчуваєте зараз. Нічого? Так відповість більшість людей. Але насправді прямо зараз вас можуть долати прихований страх або пригнічений гнів, роздратування або смуток. Рухи душі непередбачувані і, здавалося б, незрозумілі. Але розвинувши звичку регулярно тренувати емоційний «зір», невдовзі ви побачите картину почуттів у її різнобарвності.
Емоцією (від латинського emoveo – «приголомшувати», «хвилювати») називається психічний процес, що може вважатися суб’єктивною оцінкою поточної чи можливих ситуацій і об’єктивного світу. Важливою особливістю емоції є її ідеаторна сутність: вона має відношення до подій, які не обов’язково можуть відбуватися в тутешній реальності, існуючи у формі ідеї про набутий, очікуваний або уявний досвід.
Примітною характеристикою емоції є її здатність узагальнювати і передаватися, завдяки чому чуттєвий відгук може стосуватися не лише індивідуальних переживань: ми співчуваємо іншим людям та тваринам, сприймаємо витвори мистецтва тощо.
Сила емоційного відгуку визначається чуттєвою збудливістю людини. Справжнім «скарбом» для спілкування є відкриті і часто артистичні люди зі «світлими» емоціями та здатністю до емпатії – емоційного співпереживання та поділу почуттів. У подібних особистостей велике коло спілкування, вони успішні та популярні. Здатність до емоційного співзвуччя – синтонії – є фактором удосконалення світу. Гармонійний відгук на стан інших людей і події дозволяє жити в ладі з суспільством і природою.
Види емоцій
Якщо поставити за мету перерахувати всі стани, властиві людині, то можна нарахувати півтисячі емоцій. І лише шість із них є базовими, тобто тими, що становлять основу нашої мотиваційної системи. Універсальними емоціями вважаються радість, агресія, страх, смуток, огида та здивування. Але відтінків емоцій у спектрі «душевних фарб» є набагато більше. Ми розрізняємо в цій палітрі страх і жах, огиду і зневагу, збентеження і розчарування, смуток і тугу, тривогу і трепет, сором і провину, спокій і нудьгу, злість і гнів, здивування і заціпеніння, сором і збентеження, інтерес і цікавість, радість і захоплення, веселощі та щастя, захоплення та розчулення, насолоду і бажання. Поділяються емоції на 6 типів (бувають позитивними, негативними, нейтральними, статичними, динамічними, нетрадиційними) та 27 категорій. Наша емоційна оцінка може виражатися змінами в голосі, міміці, жестах тощо.
Багатство емоційних проявів задається фізіологічними параметрами особистості: темпераментом та психотипом. Екстраверти є більш відкритими у вираженні емоцій, аніж інтроверти, а холерики більш емоційні, ніж меланхолики. Ми не можемо змінити власну природу, тому одна людина стає «запальничкою» і душею компанії, а інша тримає свої реакції «під замком».
Як гарне обличчя зображується на полотні за правилами «золотого перерізу», так привабливий «емоційний портрет» є «золотою серединою». Екзальтація (від латинського exaltatio – «натхнення», «підйом») є корисною рисою в акторській професії, натомість у житті люди з підвищеним психічним збудженням або, як кажуть психологи, роздратуванням емоційної сфери – втомливі для оточуючих та руйнівні для себе. Якщо порівнювати спокійну особистість із екзальтованою, то більш зручною для спілкування виявиться перша. Ознаки «неприродного захоплення» можуть сигналізувати про стресовий стан.
Тривалий вплив надмірних емоцій запускає в людини фізіологічні проблеми, тому рівень пристрастей слід контролювати. Іноді це завдання бере на себе організм, вирішуючи проблему у радикальний спосіб – відключаючи наші емоції.
Придушення емоцій
Психологічний стан, у якому людина втрачає здатність розпізнавати і виявляти емоції, називається олекситимією. Люди з цим відхиленням обмежуються базовими емоціями і не здатні на емпатію.
Так само при синдромі дереалізації, коли людина з ряду причин відчуває себе «поза реальністю», спостерігаючи себе ніби з боку (як уві сні), в організмі активуються опіоїдні рецептори для зниження тривоги, внаслідок чого блокуються центри задоволення і відключається лімбічна система, котра відповідає за емоції. Ізолюючи людину від світу і себе самої, мудра психіка намагається її захистити.
Емоції – це розкіш, що має велику цінність. Лайфхак для досягнення успіху – емоційна мова. За спостереженням учених, однакові фрази, сказані емоційним та сухим тоном, сприймаються по-різному. Оратор з емоційним інтонуванням викликає більшу симпатію та інтерес, аніж володар «бляклої» мови. При цьому першого лектора слухачі сприймають як більш інтелектуального, навіть якщо змістовна частина його доповіді поступається якістю матеріалу другого лектора.
І шлях до одужання теж лежить, виявляється, через вираження емоцій. Експеримент показав, що емоційний опис особистих переживань у рукописних листах допомагає організму швидше впоратися із загоєнням ран. У тих учасників, хто викладав свої емоції на папір, рани на шкірі через 11 днів повністю затяглися, а в інших вони за цей час загоїлися лише на 40%. Тож дослідники одержали доказ терапевтичного ефекту письмового прояву емоцій. Подібні результати отримано так само під час дослідження за участю добровольців, які виражали емоції у малюнках.
Свідоме придушення емоцій призводить до хронічних хвороб у тривалій перспективі. Ранні чоловічі інфаркти також можна розглядати з погляду можливих наслідків усталеного стереотипу, що «чоловіки не плачуть», тобто обмежені у праві виражати емоції в повному обсязі. З ранніх років маскуючи прояви «заборонених» емоцій, чоловік звикає вважати сльози та ніжність проявом слабкості, тоді як саме ці емоції показують його здатність до глибоких переживань і насправді демонструють силу.
Спартанці плакати не соромилися. Стародавні греки вважали, що чоловік плаче «від повноти серця». А в середньовічній Європі жінки вбачали в чоловікові, що плаче, витончену душу і відносили цю здатність до привабливих якостей.
За висновками психологів, чоловіки, які вміють плакати, легше справляються зі стресовими ситуаціями. Тестостерон пригнічує стресовий гормон пролактин і робить чоловіка стійким до сліз. Але в «драматичні» моменти життя він може й повинен плакати, щоби не померти. Сльози приносять емоційну розрядку, знеболюють, знижують тиск, запобігають судинним катастрофам, виразці шлунку та раковим захворюванням. Чоловік, котрий не боїться слабкості, подовжує своє життя.
Фото: pixabay.com
