Інна Тихонова 
Феномен солідарності з більшістю – це про соціальний конформізм, страх відступництва та ізоляцію голосів меншості. Що нам заважає захищати свої переконання і яку особливість мислення використовує пропаганда?
Суспільство проти особистості
Ще 1951 року було проведено психологічний експеримент із підставними учасниками, проінструктованими, образно кажучи, називати чорне білим. Масове «божевілля» мало такий міцний вплив на інших піддослідних, що лише одиниці наважилися відповісти на питання, пов’язане з мірою довжини, як вважали правильним. А кілька років тому українські журналісти також провели подібний цікавий експеримент, який можна подивитись у документальній стрічці «Звичайні зомбі. Як працює брехня»:
Досліди продемонстрували силу тиску громадської думки на особистість.
Небажання виділятися з маси і вдаватися до несхвалюваних дій називається конформізмом. Така поведінка, на думку психологів, є несвідомим уникненням дискомфорту. Цей поведінковий механізм є притаманним будь-якому суспільству, і його давно взяли до уваги ті, хто здобуває з цієї психологічної особливості користь. Масова пропаганда поширює необхідні ідеї та нав’язує цільове трактування подій за аналогією з підставними учасниками описаного експерименту.
Представники інших точок зору не озвучують їх публічно, підсвідомо уникаючи дискомфорту через напружені реакції. Більшість «білих ворон» про свої погляди промовчать, створюючи ілюзію безальтернативності допустимих суджень. Спіраль мовчання дозволяє пропаганді закріпити видимість соціального консенсусу з можливістю подальшого розвитку необхідних ідей на нових етапах. Концепція поступового просування цільової теми в соціології називається вікном Овертона: це формування допустимого спектра думок у поточному суспільному дискурсі. Завдяки малопомітним послідовним змінам, категорично неприйнятні спочатку установки «адаптуються» громадськістю до терпимості та схвалення.
Суть явища
Спіраль мовчання через приклади можна визначити як публічне приховування особистої позиції, що не збігається з панівною думкою громадськості. Отже, цей феномен має соціальну природу.
Визначення спіралі мовчання дала у 1974 році німецька соціологиня та політологиня Елізабет Ноель-Нойман. Її відкриттю передувало спостереження за перебігом виборчих кампаній політичних конкурентів у 1960-х роках. Тоді на роль правлячої партії претендували два лідери, які мали приблизно порівну прихильників. Але виділення одного з суперників як популярного кандидата схилило на його бік прихильників із групи підтримки протилежного табору. Авторка концепції зробила висновок, що підтримка схвалюваних громадськістю дій та ідей полегшує людям життя, вимагаючи від них менших зусиль, тому особа у соціумі зазвичай схильна розділяти найпопулярнішу точку зору.
Не наважуючись озвучувати альтернативну позицію з остраху нерозуміння і засудження, людина виявляє психологічний феномен приєднання до більшості. Спіраль мовчання призводить до об’єктивної чи уявної підтримки домінуючих думок і замовчування індивідуальних позицій, що створює видимість суспільної згоди та монолітності. Така тактика дозволяє особі легше долучитися до соціального середовища, але водночас закладає протиріччя, змушуючи людину зраджувати свої справжні переконання. Психологи констатують, що суспільство, побудоване на спіралі мовчання, складається з нещасних людей із браком довіри та відсутністю щирих зв’язків, і є скоріше роз’єднаним, аніж згуртованим.
Як це відбувається?
За описом Ноель-Нойман, становлення спіралі мовчання відбувається у декілька етапів. Починається її формування з розколу щодо важливого для суспільства питання. Люди активно цікавляться точкою зору своїх ближніх: друзів, родичів, сусідів, колег і т. д. Збіг думок зміцнює осіб у слушності власних оцінок і надає впевненості у своїй правоті. Здобувши схвалення більшості, такі люди «формують повістку»: роблять заяви на актуальну тему в публічній площині (соціальні мережі швидко масштабують кількість тих, хто долучився до більшості).
У той час як кількість послідовників однієї точки зору зростає, прихильники протилежної позиції не «світяться», остерігаючись відкритої конфронтації з більшістю. Через це їхня думка здається неспроможною, хоча насправді її багато хто поділяє. За теорією Ноель-Нойман, усередині сформованої спіралі мовчання може опинитися реальна більшість людей, адже витримати тиск соціуму здатна лише одна людина з чотирьох.
Людям усередині спіралі мовчання властиві такі думки: «Краще мовчати, адже мене все одно ніхто не підтримає»; «Навіщо сперечатися зі світом: свого розуму не вставиш»; «За мою думку можна постраждати» і т. д. Подібні міркування допомагають убезпечитися від конфліктів і безглуздих суперечок, але водночас відмова від вираження особистої позиції закриває шлях до розвитку суспільству. Адже багато конструктивних ідей завойовували плацдарм через попереднє заперечення.
Що затикає нам рота
У поповнення спіралі мовчання можуть бути як психологічні, так і регуляторні причини.
Страх ізоляції
Боязнь самотності належить до найпоширеніших людських страхів. Демонстрація солідарності з громадськістю дозволяє людям бути «прийнятими», отримавши схвалення своєї поведінки. На тлі такого придбання зрада собі у вигляді відмови від власних переконань не виглядає значною жертвою, бо натомість людина отримує визнання великого колективу, що позитивно відбивається на самооцінці та емоційному здоров’ї.
Інформаційний дефіцит
Для психологічного комфорту людині важливо відчувати зв’язок із оточенням. Розбіжності із власним колом спілкування вибивають ґрунт з-під ніг та позбавляють опори. Надалі це може змусити особу закритися від світу і не ділитися особистими міркуваннями з жодного приводу.
Суспільні особливості
У деяких культурах взагалі не прийнято публічно висловлювати власні думки: там це – прерогатива авторитетів. У таких укладах шановні люди (вожді, старійшини та ін.) знайомлять громаду з особистими ухвалами, що мають стати вказівками для всіх членів, незалежно від думки кожного.
Еволюційні механізми громадських зв’язків пояснюють довіру до панівних установок навіть тоді, коли люди на власні очі бачать факти, що переконують їх у протилежному.
Культура скасування
Соціально-політичні терміни cancel culture і call-out culture, що виникли в США та Європі, означають «скасування», «припинення підтримки», «культурний бойкот» – сучасну форму остракізму, коли публічна особистість чи компанія зазнають засудження та цькування за неприйнятні висловлювання чи вчинки. Негативна конотація цього феномена пояснюється можливістю свавілля в обмеженні свободи слова. Адже «вирок» у мас-медіа, соціальних та професійних спільнотах виноситься без суду та слідства, тож може бути продуктом політики і недобросовісної конкуренції.
На думку професорки Університету Мічигана Лізи Накамура, культура скасування є контролем свободи думок через зловживання владою, наданою соціальними мережами. А з погляду професора Єльського університету Джошуа Кноба, культура скасування викликає протилежний ефект, привертаючи увагу до позиції, що засуджується. Опальний американський політик Дональд Трамп порівняв культуру скасування з «політичною зброєю, якою тоталітарна система розправляється з незгодними, схиляючи їх до підпорядкування позбавленням праці та матеріальних благ».
Півтори сотні громадських діячів підписали опублікований в USA Today відкритий лист, де висловили стурбованість зростанням нетерпимості до альтернативних поглядів, модою на публічне засудження та тенденцією підміняти плюралізм пропагандою. Разом із тим понад половина учасників вивчення громадської думки висловили переконання, що людям треба уявляти наслідки публічного висловлювання непопулярних точок зору.
Нещодавнє опитування Гарвардського центру американських політичних досліджень продемонструвало, що 87% респондентів вбачають у культурі скасування серйозну проблему та загрозу особистій свободі висловлювань. Зокрема, 54% учасників анкетування зізналися, що остерігаються висловлювати свою думку в інтернеті через небезпеку звільнення та блокування соціальних мереж. Ініціатори з мас-медіа пропонують замінити «культуру скасування» на «культуру наслідків»: якщо перше поняття відбиває боротьбу з неугодною точкою зору, то друге наголошує на відповідальності за вплив на суспільство особистої думки.
Мінуси мовчання
У той час як одні люди приймають чужу думку безболісно, інші проходять через когнітивний дисонанс, потерпаючи від ментальних мук і сорому за мовчання або погодження неприйнятної позиції. Це викликає стрес, знижує самооцінку та збільшує психічне навантаження через необхідність підлаштовуватися та приховувати свої погляди. А посилення тривожності справляє не найкращий вплив на здоров’я та якість життя.
Негативна сторона спіралі мовчання – у гальмуванні розвитку суспільства, консервації архаїчних ідей та віддаленні прогресу, кажуть дослідники. Щоб звільнити шлях до корисних перетворень, важливо допускати конкуренцію думок, обмін ідеями та відстоювання особистих точок зору. Йдеться не про безперспективну полеміку, а про конструктивні суперечки, в яких поважається право на іншу позицію.
Психологи вбачають у спіралі мовчання вразливість до громадського обговорення альтернативних позицій. Зазвичай громадськість поділена в пропорції 20:60:20, де перші та останні 20% репрезентують спектри полярних думок, а 60% – індиферентна більшість. Це пояснює технологічне завдання успішної пропаганди придушувати крайнощі (альтернативні полюси). Найкращим засобом від спіралі мовчання психологи називають регулярні публічні висловлювання протилежних суджень. Вони забудуться, якщо не повторюватимуться, але не залишаться без підтримки прихильників за постійної присутності в інформаційному полі. У цьому випадку тих, хто вважав себе ментально самотнім, чекає відкриття множини однодумців, які приховували подібну позицію через тиск більшості. Отже, спіраль мовчання для громадянського суспільства є проблемою, що потребує вивчення та подолання.
Фото: pixabay.com
