Сергій Гулюк 
Символ успіху та високої якості
У 1991 році, коли держава, яка займала 1/6 частину планети, вже не те що тріщала по швах, а на наших очах вже з тріском розвалювалась, ми мимоволі ставали свідками небачених та іноді дивакуватих явищ. Приміром, у досить елітарному на той момент кінематографічному світі ще радянського простору з’явилася стрічка узбецьких авторів під назвою «Абдуладжан, або присвячується Стівену Спілбергу». Знята вона була на досить поважній професійній студії «Узбекфільм», і зухвала назва фільму, у якому читався своєрідний виклик іменитій персоні, римувалася з його сюжетом: у колгосп під назвою «Комунізм» прибувають пришельці, залишають маленького інопланетянина, якого вирішує всиновити провідник-передовик підприємства, а потім виховує згідно тодішніх ідеалів. У фільмі узбеків містяться безпосередні запозичення зі стрічки Спілберга «Інопланетянин», чого автори аж ніяк не приховували, навпаки – підкреслювали, хоча кінематограф тієї буремної епохи, а тим більше середньоазійський, дивитися було непросто: він був далеким від масового.
Та найголовніше що було зафіксовано – офіційне маркування Стівена Спілберга на пострадянському просторі. Своєрідне фіксування респекту або дружній оммаж видатному режисерові, нехай навіть автори припускали, що він про це ніколи не дізнається.
Прізвище Спілберга у пізньому СРСР часів перших відеосалонів та відеопрокатів апріорі було синонімом якості та високої майстерності. А ще – висока планка, дістатися якої, здавалося, навряд чи було під силу комусь на пострадянському просторі. Ну і, звичайно, про захмарні бюджети на кіновиробництво та по-справжньому фантастичні спецефекти, які були у стрічках Спілберга, тут навіть не мріяли. Умовно кажучи, якщо Умберто Еко, Пауло Коельо чи Харукі Муракамі стали модними та успішними письменниками і авторами бестселлерів, то Стівен Спілберг у той час втілював те саме у світовому кінематографі.
Зйомки фільму «Щелепи»
Тарантіно та інші з’явилися вже пізніше. Вимушений радянський «розсинхрон» – це коли «Щелепи», «Інопланетянина» та перші серії «Індіани Джонса» ми побачили тільки наприкінці 1980-х, дякуючи Перебудові, першим відеомагнітофонам та специфічному перекладу чоловіків, яким ніби затискали носа прищіпками. Зате вже потім, коли з’явилися «Парк Юрського періоду», «Врятувати рядового Райана», «Спіймай мене, якщо можеш» та інші творіння майстра, ми крокували нога у ногу з іноземною аудиторією, оцінюючи їх синхронно з усім іншим світом.
«Ну ось, нарешті я вдома»
«Україна, країна з близько 48-мільйонним населенням, опинилася практично у повній темряві після серії жахливих грозових штормів, які накрили країну приблизно о четвертій ранку за місцевим часом». Це не детальний опис звичайного дня в Україні останніх двох років (хоча нам навряд чи забути і повну темряву навколо і тривожні ранкові години). Цей текст озвучує дикторка американських телевізійних новин, а слухає їх не дуже уважно, у піввуха, герой актора Тома Круза. Таким є початок фільму «Війна світів» Стівена Спілберга за мотивами науково-фантастичного роману Герберта Велса, який вийшов у 2005 році. Вторгнення інопланетян у ньому починається з України – сьогодні навряд чи би хтось здивувався цьому.
Кадр фільму «Війна світів»
Завуальовані або безпосередні привіти своїй прабатьківщині американський режисер, родина якого має українське коріння, передавав й у інших своїх фільмах. Випадково це відбувалося чи навмисне – навряд чи хтось у цьому сьогодні зізнається. У четвертій частині «Індіани Джонса», що вийшла 2008 року, героїню Кейт Бланшет звуть Ірина Спалько. При першій зустрічі з нею герой Гаррісона Форда запитує: «Ти ж зі Східної України, чи не так?».
Мережею ширяться фото акторки Карен Ален, зірки першого фільму про Індіану Джонса 1981 року «У пошуках втраченого ковчегу», де вона у вишиванці – і це справді автентична українська вишиванка, придбана у магазині «Сурма» у Нью-Йорку на початку 1980-х. Уважні глядачі не могли не помітити й колоритного бухгалтера «Моссаду» у фільмі «Мюнхен» (2005), який, видаючи гроші на спецоперацію по ліквідації палестинських терористів своєму співробітнику, промовляє: «Я своє золоте дитинство провів у мазанці в Україні і не вірю, що «поце-йєкке» можна випускати до Європи з необмеженим кредитом. Привезеш мені чеки». «Йєкке» називали німецьких євреїв, а завдяки колоритній вітчизняній озвучці, бухгалтера ще й зробили «поважним галичанином».
Ну і звісно, трохи України є чи не у найважливішому для Спілберга фільмі, задум та реалізація якого виношувалися роками – «Список Шиндлера» (1993). Один з євреїв під час нацистського перепису повідомляє, що є випускником Львівського університету. Львів, ми пам’ятаємо, до 1939 року був частиною Польщі, а зйомки «Шиндлера» відбувалися у Кракові.
Прабатьківщини, яка час від часу згадувалася у його фільмах, Стівен Спілберг нарешті дістався у 2006 році, коли приїхав презентувати документальну стрічку про геноцид євреїв на території України «Назви своє ім’я», продюсером якої він став. Стверджують, що коли режисер спускався трапом літака на летовищі в Борисполі, то промовив вголос: «Нарешті я вдома».
У той візит до української столиці він, звичайно, відвідав Бабин Яр. «Це місце я не відчув повністю, – ділився він потім враженнями, – роки його сильно осучаснили, по суті, сам яр був стертий, а ландшафт там змінений. Найбільше мене вразило те, що у якихось ста метрах від місця, де знищували людей, продають хот-доги». Гадаю, що не менше американця мало б вразити й те, як з 2022 року у ту саму місцину прилітали російські снаряди, які так само вбивали людей.
Як Познери породнилися зі Шпільбергами
Філіп (Файвел) Познер, дідусь Спілберга по материнській лінії, народився в Одесі у 1883 році. Через єврейські погроми та неспокійну та «передреволюційну» обстановку він разом з родиною вимушений був перебратися за океан, де у 1920 році народилася мати режисера – Леа. Дідусь з бабусею режисера за батьківською лінією – Шмуель Шпільберг та Рівка Чечик (Ребекка Спілберг) родом з міста Кам’янець-Подільський, що на Хмельниччині. Вони також емігрували до США, де у 1917 році народився батько Стівена – Арнольд Меєр, відомий американський інженер-електрик та один з винахідників ранньої моделі комп’ютерів компанії General Electric. До речі, в Одесі й нині проживає родина з прізвищем Шпільберг: стверджують, що вони мають відношення до зіркового американця.
У спогадах режисер неодноразово згадував, як на нього вплинули бабусі та дідусі, і розповідав про атмосферу виховання у дусі ортодоксальних іудеїв у його дитинстві. Розповідав, що «вбирав» у себе одеську інтонацію, неодноразово згадував про борщ, який часто готували вдома, та про колискові з приспівом «баю-баю…».
Маленький Стівен з батьками
Та от у той час бути євреєм Стівену не хотілося із зрозумілих причин: не припинялися вічні й неприховані знущання з боку однолітків та цькування від сусідів. Дідусь Файвел, коли приїжджав до Спілбергів погостювати, бувало, кликав малого, що грався з сусідськими дітьми, зі свого ганку: «Шмуль! Агов, йди додому, Шмуль!». Коли це чули однолітки Стівена, то починали над ним насміхатися, що дуже злило хлопця, і він не раз зізнавався, що у той час соромився бути євреєм. Режисер остаточно сприйняв своє коріння та відчув гордість за власну націю, коли почав працювати над екранізацією роману австралійського письменника Томаса Кеніллі «Ковчег Шиндлера». Драма про жахи польського Голокосту отримала назву «Список Шиндлера»: це історія про німецького бізнесмена та члена НСДАП Оскара Шиндлера, який врятував понад тисячу польських євреїв від загибелі під час Голокосту.
Ще до повномасштабного вторгнення росіян Спілберг у одному з інтерв’ю, коли його вкотре запитали про Україну, наголосив про три найстрашніші трагедії в історії країни: Голодомор, Чорнобиль, Голокост. На жаль, потім сталася четверта, і Стівен осторонь не залишився – він регулярно висловлював свою підтримку нашій країні та засуджував дії ворога, а у березні 2022 року він разом з дружиною, акторкою та художницею Кейт Кепшоу, передав мільйон доларів на користь постраждалих у російсько-українській війні.
Хочеться довше залишатися дитиною
Якщо ортодоксальне іудейство було релігією предків режисера, то його особистою релігією, окрім звісно кінематографу, який згодом став його життям, було передмістя. Він виріс у передмісті Фінікса, штат Аризона, там проводять свій час та займаються різними цікавими речами підлітки у багатьох його фільмах. Там він експериментував з 8-міліметровою кінокамерою, яку отримав у подарунок від батька, і більше з нею не розлучався. Першими акторами ранніх юнацьких робіт Стівена були троє його сестер, вони ж стали першими «жертвами» його експериментів. Зараз вони це згадують зі сміхом: творчий та дуже активний братик по черзі зав’язував дівчатам очі темними пов’язками, а потім кликав їх до шафи, де закривав їх на самоті. А для того, щоб ізоляція там медом на здавалася, залишав всередині справжній людський череп, який власноруч вкривав бризками воску, що дуже нагадувало сліди крові. Тримаючи двері шафи закритими, він слухав звідти нелюдське верещання улюблених сестер. Нині жартує: «Спочатку лякав сестер, а потім – мільйони глядачів».
Особисті дитячі переживання, немов дзеркальне відображення, фігурують у багатьох роботах майстра: приміром «E.T.», відомий у нас як «Інопланетянин», більше про те, як заповнити порожнечу у серці дитини після розлучення батьків (батьки Спілберга розлучилися, коли йому було дев’ятнадцять), а блискучий психологічний трилер «Дуель» (1971) – рефлексія на тему того, як хтось сильніший чи більший за розмірами (тут – вантажівка) намагається задіти більш меншого (легкова автівка). «У шкільні часи поруч було повно таких задирак», – пригадував режисер. У 1982 році на одному з телевізійних шоу його запитали, чи правда, що він вважає себе великою дитиною, на що режисер відповів, що не хотів би втрачати дитину у собі. «Я роблю гроші у процесі дорослішання, а от що означає бути дорослим, я навіть не знаю», – додав він.
Стівен Спілберг – починаючий режисер
Кмітливий Стівен був винахідливим у всьому: приміром, шукаючи способи потрапити у великий кінематограф, він не гребував зайти в нього з «чорного» входу. За чутками, Спілберг купував квиток на екскурсійний потяг, який розвозив усіх охочих павільйонами студії «Universal», а потім безслідно зникав, наприклад, затримавшись десь у туалеті. Після чого перед ним відкривався чарівний Всесвіт «Юніверсалу». Розповідали, що у такий спосіб він неодноразово заглядав на зйомки однієї із стрічок Альфреда Хічкока, аж поки хтось не звернув увагу на стороннього юнака і не прогнав його з майданчика.
А от до престижної кіношколи Південно-Каліфорнійського університету Спілберг так і не потрапив – не набрав необхідних балів. Причому відмовляли майбутній зірці світової кінорежисури двічі. Цікаво, що зараз у кіношколі серед її об’єктів є іменні будівлі Стівена Спілберга, Джорджа Лукаса та інших прославлених кіномитців.
Світу до цього немає діла
У фільмі «Список Шиндлера» є відомий епізод, як у розпал жорстоких єврейських погромів у Кракові Оскар Шиндлер у виконанні актора Ліама Нісона на тлі розстрілів та постійної небезпеки бачить здалеку маленьку дівчинку у червоному пальті, яка просто йде по вулиці. Це виглядало жахливо й дивно водночас: навколо у реальному часі відбувається суцільна різня, а маленька дівчинка повільно йде вулицею, ніби її ніхто не помічає. Стівен Спілберг навмисне виділив червоний колір у загальній чорно-білій картинці фільму: найочевиднішу мішень справді ніхто не помічав і не звертав на неї уваги. Потім режисер розповідав: «Для мене це було не стільки символом змін, що сталися з Шиндлером, скільки символом того, що світ зробив вигляд, ніби не помічає Голокосту та поставлених на потік масових вбивств». Що тут казати, варто було світові одного разу відвернутися, не помітити ці нелюдські жахи, як через багато років у ніби цивілізованому світі це повторилося знову.
Стівен Спілберг та Ліам Нісан на зйомках фільму Список Шиндлера
А у стрічці «Мюнхен» вустами Голди Мейєр, яка, як ми знаємо, народилася у Києві, говориться наступне: «Наші люди потрапили у пастку та по-звірячому вбиті, а світ все веде свої ігри – духові оркестри, олімпійські факели… і тіла євреїв у Німеччині. А СВІТУ ДО ЦЬОГО НЕМАЄ ДІЛА».
Світе, агов! Чи одумаєшся ти вже нарешті? Що там політики, тебе сам Спілберг про це неодноразово попереджав.
Фото з відкритих джерел
