Інна Тихонова 
До каліцтва чи невиліковної хвороби людина зазвичай не готується, але з віком та в небезпечній обстановці можливість несподіваної катастрофи передбачувано зростає. Що робити, коли хронічна недуга, інвалідність чи тяжкий діагноз із несприятливим прогнозом раптово стають новою реальністю? Психологи навчають справлятися з розпачом, якщо найгірше вже сталося.
Норма життя
У ситуаціях, коли похитнулося здоров’я, жертвам хворобливих станів доводиться вчитися жити наново. Втрата фізіологічного функціоналу змінює все. Якщо людина позбавляється можливості виконувати свою роботу, а то й обслуговувати себе самостійно, відбувається різке «протверезіння», за яким йдуть аналіз життя й оточення, відмова від колишніх звичок та планів, зміна орієнтирів та перегляд пріоритетів. І в цьому вразливому становищі людину накриває ще й стрес вирішення невідкладних завдань з лікування, догляду, організації побуту та пошуку посильного способу утримувати себе.
Коли хворобливий стан стає нормою життя, це сильно б’є по психіці. Усвідомлення втрат і фатальних змін призводить людей до депресії. Способом боротися із занепадницьким настроєм може стати алкоголь. Втративши перспективу та надію на одужання, люди запускають програму саморуйнування: гроблять здоров’я до кінця, псують свій спосіб життя та стосунки з людьми. Водночас медики зазначають, що депресії фізично сприяє сама хвороба. Виявляється, це пристосувальна реакція організму, який намагається одужати.
Енергія для імунітету
Ось як наша імунна система використовує психічну енергію для відновлення здоров’я: клітини макрофаги виділяють спеціальні білки цитокіни, що гальмують активність мозкових ділянок, відповідальних за мислення й емоції. Тож погіршення фізичного та психічного самопочуття служить меті одужання, і депресію при хворобі можна розглядати як прояв мобілізації організму.
Природа забезпечує одужання зниженням активності через сонливість і втому, які заощаджують енергію для імунної системи. А занепад сил і пригніченість є сигналами про потребу хворого у підтримці, допомозі та турботі. Але в певних випадках такі реакції організму залишаються без результату: людині не стає краще. Хворобливий стан не минає через постійний високий стрес і занепокоєння, брак сну, зневоднення, неправильне харчування або хронічні захворювання. Це причини стійкого поганого самопочуття тривалістю від декількох тижнів до багатьох років.
«Упертість духу»
За словами відомого австрійського психотерапевта Віктора Франкла, людина відчуває розпач тоді, коли не розуміє сенсу свого страждання. Варто їй це зрозуміти, як стан змінюється: страждалець перестає відчувати себе жертвою долі і починає сам керувати своїм життям. Лікар-психіатр, що спеціалізувався на дослідженні депресії, дійшов висновку, що усвідомлення людиною сенсу життя дає їй сили на реалізацію потенціалу та подолання серйозних фізичних і психічних хвороб.
В’язень фашистських концтаборів спостерігав поведінку людей у найскладніших умовах для виживання і виявив прямий зв’язок між духовною складовою людини та її імунітетом. «Прокачати» імунітет нам допомагає воля або «упертість духу», що не дає зламатися під тягарем випробувань. І навпаки – втрата волі до життя може мати фатальні наслідки для людини, яку не вилікують у такому разі жодні ліки. Набути внутрішньої сили хворому допомагають глибокий аналіз власної особистості, розуміння себе та переосмислення завдань.
Зміна поведінки
Якщо нестача енергії на повсякденну активність стає постійною, а пригніченість переростає у затяжну депресію, потрібно прийняти свою хворобу і змінити спосіб життя. Так радить вчинити авторка книги «Як жити з хворобою» Тоні Бернхард – докторка права та колишня деканка юридичного факультету Каліфорнійського університету змушена була попрощатися з успішною кар’єрою після отримання інвалідності через синдром хронічної втоми. У своєму «керівництві для хронічних хворих і тих, хто їх доглядає» професорка юриспруденції та майстриня духовних практик поділилася власним досвідом подолання хворобливого стану, соціальної ізоляції, безпорадності та розпачу.
Експертка радить оцінити свою поведінку – чи сприяє вона покращенню стану? Якщо ваш спосіб життя був деструктивним, настав час по-іншому розставити пріоритети, позбутися стресових чинників і ретельніше про себе дбати. Якщо поряд немає людей, здатних подарувати вам емоційний комфорт, краще дистанціюватися від непродуктивних контактів і спілкуватися з милими серцю тваринами. Шукайте те, що дає підзарядку і мотивує до життя. Природа, захоплення та творчість – це джерела приємних емоцій, які тепер мають бути з вами завжди, як «натуральні» антидепресанти і способи відволікання від хвороби.
Прийняття і вдячність
Першим кроком до примирення з тим, що сталося, авторка «посібника для хворого» називає прийняття непередбачуваності життя. «Краще знати, чого чекати, аніж постійно розчаровуватися, не отримуючи того, на що сподівався, – ділиться лайфхаком Тоні Бернхард. – Згода з невизначеністю життя допомагає зберігати спокій розуму, вдячно приймаючи те, що пропонує доля». Варто розглядати хворобу як частину життя і не звинувачувати у своїй біді себе та інших.
«Коли я усвідомила, що будь-яка людина в якийсь момент стикається зі втратою здоров’я, то перестала звинувачувати у проблемі себе чи несправедливу долю. Запитання «За що мені це?» і «Чому я?» лише посилюють страждання та тривогу. Чи варто додавати собі мук, яких у хворої людини і так вистачає? Стане легше, якщо від душевних тортур і неконструктивних думок відмовитися. Адже життя – це дар, якому треба радіти навіть за наявності обмежень для повноцінного існування».
Радість за інших
Думаючи про радісні почуття іншої людини, спробуйте відчути щастя, ніби ви є причетними до цього. Здатність радіти за інших полегшує власні страждання. «Якщо успіхи здорових людей вас гнітять, це нормально, – описує знайоме їй почуття авторка книги. – Раніше я відчувала образу і заздрість, коли чоловік ішов з онукою до театру дивитися мій улюблений мюзикл, що мені вже був недоступний. Але потім хворобливі емоції змінилися на радість за те, що цю можливість насолодитися мистецтвом мають мої близькі люди. Я відчула себе щасливою, ніби вони це зробили для мене».
Тоні Бернхард пропонує розпочати нову практику з розділення приємних переживань, які б ви не «приміряли» на себе: наприклад, захопіться чиїмось успіхом у спорті – за умови, що самі до нього не прагнули. Розділити приємні переживання людини, яка робить те, що хотіли б зробити ви самі, – більш складне завдання. Тут знадобиться навичка зміни емоцій. Робота над собою має виключити з вашого життя роздратування, заздрість і злість, що забирають енергію та не додають здоров’я.
Власний ритм
Відмовившись через погане здоров’я від активної трудової діяльності та соціального життя, хворий може страждати від різкої зміни способу життя. Коли через хворобу людина опиняється в ізоляції, почуття самотності виникає природно та закономірно. Цей досвід травмує, але водночас він є шляхом до трансформації особистості. «Освоєння ефективних духовних практик дозволяє перетворити самотність на самоту, що приносить цілюще відчуття спокою, – міркує прихильниця філософії буддизму. – Якщо на мене нападає туга, я тікаю від неї в приємні заняття, які мене заспокоюють і тішать».
Домашній інтернет для хворої людини – то повсякчасна можливість спілкування, розваги та розвитку. Ви залишаєтеся на зв’язку зі світом, можете продовжувати працювати у прийнятних сферах зайнятості і стежити за медичними новинами щодо своєї хвороби. Вміння раціонально розподіляти сили протягом дня, щоб організм справлявся з навантаженням, а хвороба не загострювалася, є важливою навичкою для підтримки працездатності. «Я це мистецтво ще освоюю, – зізнається Тоні Бернхард. – Потрібно чергувати рухову активність зі спокоєм, щоб не розплачуватися за надмірні навантаження погіршенням стану».
Не все так погано
Складіть перелік того, що стало краще у вашому житті, завдяки хворобі. Досягненнями, котрими можна пишатися, можуть стати корисні справи, набуття нових знань та досвіду, придбання гарних душевних якостей, навичок радіти дрібницям, усвідомлювати цінність життя та співчувати самому собі. Останню навичку американська коуч залишила насамкінець, але саме її вона вважає головною. Виявляється, хворі люди не схильні жаліти себе і співчувати своєму тяжкому стану. Порівнюючи себе зі здоровими людьми, вони знаходять себе слабкими та неуспішними, намагаються приховати власні проблеми і компенсувати брак сил збільшеними навантаженнями.
«Самоспівчуття дорівнює самозбереженню, – робить висновок авторка книги «Як жити з хворобою». – Прояв жалю до себе може стати найнадійнішим способом полегшити душевні страждання, спричинені хронічною недугою. Навчаючись на помилках і не плекаючи почуття провини, рухайтеся вперед без критики себе та зі схвальним ставленням до власних негараздів. Пам’ятайте, що хвороба зміцнює цілісність особистості, і не дозволяйте нікому переконати вас у зворотному».
Фото: pexels.com
