Інна Тихонова 
Якщо об’єднати компліменти зірці Голлівуду від режисерів, вийде «неприборкана темна конячка, котра стримувала свою красу».
Краса
За легендою, вагітна дочкою місіс Хартлі, супроводжуючи чоловіка, англійського офіцера-кавалериста, за місцем служби в Індії, щодня захоплювалася феноменальними краєвидами Гімалаїв, і їхня неповторна краса передалася дівчинці, яка народилася 5 листопада 1913 року. Крихітка Вівіан з індійського міста Даржилінга успадкувала від батьків англійську, ірландську, французьку та вірменську кров, ставши згодом однією з найяскравіших актрис Британії та Голлівуду.
І саме красу, яка мала допомагати в артистичній кар’єрі, Вів’єн Лі вважала своєю найбільшою перешкодою. Ні Королівська Академія драматичного мистецтва в Лондоні, ні 30-річний стаж на сцені, ні дві вищі нагороди за кращу жіночу роль не впливали на упередження постановників, що краса та талант несумісні. Тож красуня мала дбати про якість перевтілення з подвійною старанністю.
Вів’єн Лі в ролі Скарлетт О’Хари у фільмі «Віднесені вітром» (1939)
І ці зусилля не уникнули уваги критиків, які визнавали, що «її краса нерідко затьмарювала акторські успіхи». Проникливий Джордж К’юкор (перший режисер легендарного кінороману «Віднесені вітром») назвав Вів’єн «переконливою актрисою, яка стримує свою красу». За словами сучасника Гарсона Каніна, «від великих красунь не вимагається бути великими актрисами, але Вів’єн зроблена з іншого тіста: серйозна та наполеглива, амбітна та натхненна».
Вів’єн Лі в ролі Бланш Дюбуа у фільмі «Трамвай «Бажання» (1951)
Заради ролі Бланш Дюбуа у «Трамваї «Бажання» (1951) 36-річна актриса без вагань погодилася на віковий грим, що приховав чарівність Скарлетт О’Хара з «Віднесених вітром» (1939). «Оскари» за обидві ролі підтверджують їхню однакову достовірність. Про долю золотих статуеток відомо те, що якусь із них актриса використовувала як стопер для дверей у ванній кімнаті, а якусь нащадки продали на початку 1990-х на аукціоні за $563 тисячі.
Темперамент
Нестримність і одержимість Вів’єн Лі позначилися на роботі та особистому житті: за нею закріпилася репутація «важкої» партнерки. Це стосувалося не лише творчого процесу і пов’язувалося не тільки з акторською емоційністю. Перепади настрою та спалахи агресії з подальшим занепадом сил і втратою пам’яті видавали у Вів’єн психічно хвору людину.
З усіх партнерів актриси найчастіше стикався із симптомами біполярного афективного розладу Вів’єн Лі її другий чоловік та колега Лоренс Олів’є: вони разом жили та виступали. Цей роман зав’язався після спільної роботи у картині «Полум’я над Англією», де актори захоплено зіграли коханців. Обидва на той час вже мали сім’ї та дітей. Донька Вівіан Лі після розлучення батьків залишилася жити з адвокатом-батьком, а син Лоренса Олів’є – з матір’ю. Розлучення обоє отримали не відразу, тому відносини оформили 1940 року, а свій новий шлюб розірвали через 20 років, 1960-го. І хоча про подружню вірність у цьому союзі не йшлося, рамка з фотопортретом екс-чоловіка залишалася поряд із ліжком Лі і після розлучення. Як і титул дружини лицаря разом із його прізвищем: Вів’єн Лі перебувала у статусі «леді Олів’є» з 1947 року до кінця життя.
Вів’єн Лі та Лоренс Олів’є в «Gold Coast» , червень 1948 рік
В автобіографії «колишній» згадував, що вже у 1940-х роках тодішня дружина заявила йому про завершення подружніх стосунків. Вона страждала від депресії через викидень і виявлений туберкульоз, який і звів актрису в могилу в 53 роки.
Приступи кашлю (у Лі було вражено ліву легеню) не дозволяли виступати на сцені, але в періоди ремісій після лікування актриса бралася за роботу з новими силами. Не завжди, щоправда, могла їх розрахувати, тож у турне її страхувала артистка-дублерка. Траплялося, що Вів’єн зі скандалом відмовлялася грати, і справа доходила до взаємного «мордобою». Олів’є «повертав до тями» дружину ляпасом і відразу отримував від неї відповідний. Обмінявшись «почуттями», Лі виходила на сцену. Звертаючись до преси, виснажене подружжя зізнавалося: «Мабуть, ви ще не зрозуміли, що спілкуєтеся з остигаючими небіжчиками».
Доля
Як би там не було, саме з Олів’є Лі зіграла у своїй улюбленій картині 1941 року «Леді Гамільтон», де Вів’єн втілилася в Емму Гамільтон, а Лоренс став Гораціо Нельсоном. Після цієї роботи акторська пара здобула славу фаворитів Вінстона Черчілля. Лідер Великобританії завжди був радий бачити подружжя на своїх званих обідах, називаючи виконавицю головної ролі та її героїню зразком для наслідування.
Вів’єн Лі та Лоренс Олів’є у фільмі «Леді Гамільтон» (1941)
А найскладнішою своєю роботою актриса вважала дискусійну театральну постановку, а потім фільм за п’єсою Теннессі Вільямса. У «Трамваї «Бажання» були присутні теми безладних зв’язків, зґвалтування та гомосексуальності, що вимагало від «добре вихованих» британських акторів виходу за межі прийнятних емоцій. «Вів’єн би повзала по уламках битого скла, якби це допомогло їй краще вжитися в образ», – відгукнувся про гру актриси постановник Еліа Казан, з яким у неї спочатку не виникло порозуміння. Зрештою, режисер досяг від Лі такого рівня гри, про який і не мріяв. А Вів’єн, зігравши за дев’ять місяців у 326 спектаклях та кіноверсії, сказала, що Бланш Дюбуа все ще керує нею – саме ця роль і наблизила її божевілля.
Вів’єн Лі у 1958 році
7 липня 1967 року актор Джон Мерівейл, який супроводжував у житті актрису після її розставання з Олів’є, повернувся вночі після вистави і побачив бездиханне тіло Вів’єн на підлозі біля ліжка. У день похорону всі лондонські театри на годину загасили вогні. За заповітом актриси, вона була кремована, а прах віднесений вітром: урну розвіяли над озером біля рідної оселі у Східному Сассексі.
Фото: en.wikipedia.org
