Як і коли вибачатися, щоб отримати прощення?

Психологи пояснили, навіщо визнавати власні помилки та прощати інших, а також у яких випадках цього робити не потрібно.

Удар по самолюбству: коли вибачатися не треба

Визнати свою провину або неправоту важко, бо це послаблює наші позиції. Нам здається, що ми станемо вразливими для критики, якщо шкодуватимемо про власні рішення та вчинки. Захищаючи самооцінку, ми виправдовуємо свою деструктивну поведінку, знаходячи пояснення тим діям, якими нашкодили комусь. Подолати себе доведеться, якщо потрібно збалансувати наслідки: зберегти стосунки та вплинути на розвиток ситуації. Щире вибачення може виправити враження від того, що сталося, і стати шансом на прощення образи.

Просити вибачення варто лише після зважування «за» і «проти»: тверезого аналізу ситуації та оцінки тяжкості наслідків. Ви маєте бути переконані у своїй вині чи бути впевненими у власній неправоті і справді про них шкодувати. Без того й іншого вибачатися не варто: це погано позначиться на самооцінці і похитне впевненість у собі.

З останнього і почнемо: вихована людина знаходить привід вибачитися, навіть якщо на це ніхто не чекає. Психологи зібрали приклади випадків, коли вибачення зайві.

Самозбереження

Іноді ми називаємо закладену природою турботу про себе ганебним егоїзмом. Думати про власний добробут – природна потреба, що диктується почуттям самозбереження. У цьому немає нічого негідного, тому вибачатися за увагу до власної персони та особистих інтересів не слід.

Емоції

Не варто бентежитися щодо вираження почуттів. Етикет не зобов’язує «тримати у вузді» емоційність. Ми не повинні соромитися сміху та сліз: це показник того, що у нас є серце. Живі люди можуть сумувати та веселитися, вибачатися за це не потрібно. Пояснень вимагають хіба що недоречні емоції (це може бути як ознакою безкультурності, так і проявом нервових розладів).

Оригінальність

Бути не схожим на інших – нормально. Особливості зовнішності чи манери поведінки можуть стати «родзинкою» людини. Не треба вибачатися за свою «дивину»: наші недоліки – це продовження переваг.

Спосіб життя

Не вимагає вибачень особистий стиль життя. Кожен сам вирішує, що для нього краще та як проводити час. Можна нехтувати думкою оточуючих щодо ваших пріоритетів, особистого вибору, професійних досягнень, зв’язків та захоплень. Перепрошувати, що всім не догодили, – це зайве.

Молодість

Той не був дурний, хто не був малий. У біографії кожного є «помилки молодості»: факти минулого, якими ви не пишаєтеся. Не варто вибачатися за безумства в дитинстві та юності: якщо чогось соромитеся, значить урок засвоїли. Ів – ів

Фіаско

Не варто ставитися до невдач як до ганьби, це не підстава для засудження та глузувань. Особисті провали є у кожного, не потрібно вибачатися, якщо у вас щось не вийшло.

Принципи

Наявність переконань – цінна якість, за яку не потрібно вибачатися. Якщо не знайшли консенсусу у принципово важливих для вас питаннях, відповідальності за це ви не несете. Людина з твердими переконаннями має право відстоювати свою думку. Вибачень принциповість не вимагає.

Як вибачитися?

Вибачатися потрібно в тому випадку, якщо ми готові зробити висновки (виправитися або переглянути своє ставлення до того, що трапилося), щоб не повторити конфлікт знову. Психологи попереджають про неприпустимість постійних вибачень за той самий «косяк»: це підірве до вас довіру.

Коли потрібно вибачитися

Визнання власних помилок є хворобливим рішенням, що потребує сили духу та часу на обмірковування.

Приклади випадків, у яких потрібні вибачення:

• я когось образив, завдав біль;
• я образив чиїсь почуття;
• я когось підвів;
• я запізнився;
• я не виконав обіцянку;
• я зіпсував чуже майно;
• я усвідомлюю свою провину;
• я готовий змінитись.

Є навіть наукові дослідження, що саме для постраждалої сторони здається найважливішим у прийнятті вибачень. Це не лише готовність кривдника залагодити конфлікт, а й визнання ним особистої відповідальності за заподіяне зло. А найменш важливим пунктом у переліку ефективних дій називається пояснення причини, оскільки це стає звичайним виправданням.

Дотримуємося правил

Мобілізувавши себе на визнання провини, обдумано кайтеся, будьте чесними і не вимагайте негайної реакції.

Отже, порядок дій:

• висловлюємо жаль;
• пояснюємо причину;
• визнаємо особисту відповідальність;
• каємося;
• пропонуємо рішення;
• просимо вибачення;
• чекаємо відповіді.

Поспішати не треба. Якщо вибачитись у розпал сварки або відразу після неї, через сильні емоції вибачення можуть залишитися не почутими. Щоб вас не дорікнули в нещирості, зробіть паузу. Потрібно почекати, доки пристрасті вщухнуть, напруга спаде і не «іскритиме». Всім треба заспокоїтися і обміркувати те, що сталося.

Як вибачитись у листуванні?

Вибачатися краще не в месенджерах, а при особистій зустрічі та наодинці. Відбуватися ця непроста розмова має у «дружній атмосфері»: у спокійному тоні, приємній обстановці, без напружуючих факторів. Оскільки гарантії на прощення немає, приготуйтеся почути заперечення і не «заводьтеся» знову. У цій делікатній справі потрібна «золота середина»: знайдіть аргументи для підкріплення лаконічного «прости», але й не перегинайте ціпок із самобичуванням.

Вибачальні повідомлення в СМС, електронній пошті тощо можуть містити інформацію про ваше усвідомлення помилки, визнання провини та пропозицію бонусу. Як і в усному поясненні, в епістолярному варіанті прохання про прощення має міститися чесне каяття, співпереживання та жаль. Ваша щирість полягатиме в тому, що ви знайдете спосіб показати, як переймаєтеся через суперечки. Не виправдовуючись, відразу і беззастережно зазначте, що вважаєте себе винним. Не розлючуйте постраждалу людину спробами перекласти відповідальність на неї саму, інших людей або обставини. Будь-які «але» перетворять вибачення на з’ясування стосунків та встановлення істини, а це віддалить «мирний договір» або унеможливить його.

Важливо не жаліти себе. Навіть якщо у конкретній ситуації образа заподіяна ненавмисно або ви об’єктивно не є єдиним її чинником, не варто на цьому акцентувати. Не перекладайте відповідальність на інших, а сконцентруйтеся на собі. Перепрошувати треба за власну провину, а не за ефект від неї – як вона була сприйнята. Замість фрази: «Вибач, якщо мої слова здалися тобі образливими» – краще сказати: «Пробач, що в запальності назвав тебе поганою господинею (дружиною, матір’ю, співробітником тощо – авт.). Ми знаємо, що це не так. Шкодую і ніколи більше собі такого не дозволю».

Висловивши каяття, не тисніть на жалість і не маніпулюйте докладним описом своїх страждань. У такому разі ваше вибачення перетворить «жертву» на «ката», який прирік вас на муки. Не випрошуйте миттєвого вибачення і не підраховуйте власні втрати: байдуже, скільки разів ви вже вибачилися, не зі всяким стресом можна швидко впоратися.

Час знадобиться і вам. Доведеться підтвердити обіцянки діями. Виправляйте помилки та не повторюйте їх надалі. Візьміть до уваги, що така праця над собою не робить вас слабшими, а навпаки – зміцнює позиції. Для визнання неправоти та прийняття відповідальності потрібна сила характеру та широта душі. А з помилок люди користуються: наші промахи – це «щеплення» від необдуманих вчинків.

Як вибачитися у дівчат

Є ще кілька лайфхаків, що не можна робити, домагаючись вибачення. Наступних помилок найчастіше припускаються чоловіки (хлопці) у спробі помиритися з жінками (дівчатами).

Не намагайтесь:

• «зам’яти» конфлікт (не можна просто попросити «забути про погане», це вказувало б на ваше легковажне ставлення до образи і не готовності спокутувати провину);
• «купити» прощення (зробіть подарунок просто так, а не як обмін на вибачення; подарувати новий гаджет можна лише в тому випадку, якщо ви причетні до виходу з ладу колишнього);
• знецінювати почуття («Ну досить вже дутися, без розбитої лампи навіть краще!» – приклад того, як прагнення зменшити масштаб проблеми посилює біль людини, чиї переживання ігноруються);
• вибачатися машинально (не можна говорити: «Вибач, якщо що»; цей тип вибачення «для галочки» навіть позначається особливим терміном ifpology – «якщо що»);
• висувати умови (неправильно при вибаченні торгуватися: «Я перепрошую, якщо ти…» – угоди в такому разі не працюють;
• повторювати помилки (не виносити мораль із конфлікту – поганий провісник нових сварок; без коригування поведінки ціна вашим вибаченням – невисока).

Усвідомивши, що пішло не так, мінімізуйте завдані збитки, відштовхуючись від почуттів скривдженої людини, а не від бажання покращити власний настрій.

А «вражена сторона» має пам’ятати, що прощення – така сама праця душі, як і прохання про нього. Розвинена особистість має вміти і вибачати, і вибачатись. Не варто чинити опір бажанню помиритися і виявляти непотрібну черствість через уявну принциповість та хибне уявлення про те, чого чекають від вас оточуючі.

Навіщо прощати?

Це філософське питання зі світоглядною складовою. Залежно від особистих понять про межі допустимого, кожна людина має свої уявлення про прийнятне. Один прощає смертельний гріх, а інший «на рівному місці» викреслює зі своїх контактів людину, якій має завдячувати всім. Мірилом вчинків інших людей завжди є наші власні морально-етичні цінності.

Для себе

Духовні люди прощають для себе, тому що прийняття та добросердечність є важливими складовими гармонії світу. Прощення позбавляє тягаря злості та образи – руйнівних почуттів, що позбавляють спокою. Коли ми спрямовуємо життєві ресурси на боротьбу з неприємностями, це підриває наше здоров’я і позбавляє сил для позитивних змін. Тож варто знаходити в свідомому прощенні рятівне зцілення. Коли роздратування, гнів, біль, розчарування полишають наше життя, то душевні рани загоюються, а негативні переживання перетворюються на досвід, змінюючи наше ставлення до прощеної ситуації. Натомість, коли ми не погоджуємося «вибачити, щоб відпустити», образа заганяється у підсвідомість із високою ймовірністю «рецидивів».

Для іншого

Сила любові і симпатії часто збільшує шанси на прощення для тієї людини, яка нам дорога. Коли позитивні емоції від кривдника превалюють над негативними, ми маємо ресурси для поблажливості. Але якщо людина зловживатиме нашою готовністю до прощення чи наше тепле ставлення до неї зміниться на неприязне і байдуже, тоді підстав для «помилування» може не вистачити.

Для відносин

Мати поряд із собою людину, з котрою зіпсувано стосунки, – не конструктивно. Нас обтяжує не вирішений конфлікт і наражає на душевний дискомфорт при продовженні спілкування. Підсвідомо ми прагнемо витіснити деструктив, змінивши своє сприйняття ситуації. Заради порятунку стосунків люди замінюють негативні почуття на позитивні, що виникають із приємних спогадів. Ми намагаємося перекрити образу прощенням і натомість отримуємо за свою роботу «зростання душі»: це дуже зворушливе почуття , коли наша свідомість розширюється, проходячи нові етапи розвитку. Невипадково у багатьох духовних практиках прощення вважається важливою чеснотою. Здатність пробачити говорить про мудрість, гнучкість і прийняття нового досвіду для розвитку особистості та зміцнення відносин.

Фото: pixabay.com, pexels.com