Сергій Гулюк 
«Мінздрав» все ще попереджає
Право вільно дихати – здається, ледь не єдине безкоштовне право, яке у нас залишилось. Як казали в анекдоті – але є нюанс. Спробуйте на повні груди вдихнути повітря у Києві та області десь на початку осені і дуже швидко пожалкуєте про це. Цьогоріч вересневі прогулянки просто неба були майже не можливі без захисної маски (вже трохи призабутого атрибуту ковідного періоду, полишеного десь на дальній полиці серед старих другорядних речей) а то і респіратора, про необхідність якого навіть попереджала у телеграм-каналах влада. Вона також рекомендувала щільніше закривати вікна та обмежити перебування на вулиці.
До таких порад та рекомендацій переважна більшість населення зазвичай ставиться так, як завзяті курці зі стажем до застережень «Мінздраву» на пачках цигарок, тобто практично ігнорує. Як і до повідомлень про чергову пилову бурю, яка насувається на нас орієнтовно з Каспію: вона на тлі усього, що відбувається навколо, вже справді видається піщинкою. Тим не менш, якість повітря навкруги продовжує погіршуватися, і ця тенденція, на жаль, загальносвітова. Понад сімдесят років тому ще не було Чорнобиля, катастрофічної кількості вихлопних газів у атмосфері та тієї маси бруду у річках та океанах, яка спостерігається нині. Попри це тоді в Європі сталася екологічна катастрофа, яка призвела до величезних трагічних наслідків і ледь не знищила ціле місто.
Перший іспит для королеви
1952 рік був особливим для Великої Британії. У лютому того року після смерті свого батька – короля Георга VI – престол імперії повноправно зайняла 26-річна Єлизавета II. І хоча коронація нової володарки титулу відбулася лише влітку наступного року, те, що сталося наприкінці 1952-го, було одним з перших випробувань молодої королеви на престолі.
5 грудня мешканці Лондону, включаючи членів королівської родини та прем’єр-міністра, відкривши з самого ранку фіранки та гардини на вікнах власних помешкань змогли побачити… якщо бути точним, то нічого побачити не змогли. Взагалі. Так, густий туман – ніби звичне явище для цієї місцевості, не випадково ж країну називають Туманним Альбіоном, але у даному випадку це була справжня аномалія жовто-коричневого кольору, змішана з димом, гаром та вихлопними газами автівок, яка накрила місто на цілих п’ять днів.
Того року до Британії прийшла рання зима, і вона була значно прохолоднішою, аніж зазвичай. Через це, відповідно, у країні суттєво зросло споживання вугілля, яке не завжди траплялося високої якості. Звичайним громадянам доводилося рятуватися від холоду біля камінів, а промислові підприємства, розташовані у межах міста, диміли, як паровози, і у даному випадку це було навіть схоже.
Наступного дня смог (це компіляція англійських слів «дим» та «туман»: «smoke» та «fog») став настільки щільним, що у деяких районах міста видимість впала до одного метру. Пересуватися вулицями було вкрай небезпечно, громадяни залишали автівки просто на проїжджій частині та йшли пішки, траплялися трагічні випадки, коли машини через фактичну відсутність видимості збивали вуличних пішоходів. Громадський транспорт, окрім метро, припинив свою роботу. Звісно, що про будь-які пересування повітрям у найближчий тиждень не було й мови. Але зухвалий туман паралізував й роботу екстрених служб: лікарні були переповнені людьми з жахливим кашлем та тих, що жалілися на проблеми з легенями, діставатись туди вони змушені були самостійно.
Замість вівсянки – «гороховий суп»
Погане повітря – одна з головних проблем міста Лондон, починаючи ще з 13 століття. Скарги на задимлення та забруднення довкілля почастішали у 17 столітті, коли за правління короля Якова I було прийняте неефективне законодавство щодо правил спалювання вугілля. Швидко зростаюча індустріалізація зробила ці умови ще гіршими. Місто ставало більшим та розширювалося, а вугілля використовувалось населенням все частіше, тому ближче до 19 століття густий туман став свого роду візитівкою англійської столиці. Більшість британців вважала подібне явище неминучістю та своєрідною платою за використання вугілля, без якого не було б належного комфорту у будинках.
Зазвичай дим, який виходив з димарів будинків, розсіювався у атмосфері, але у грудні 1952 року над тією частиною острову спостерігався антициклон, що викликав температурну інверсію: дим затримався на поверхні землі, у результаті чого утворилася отруйна сіркова завіса, яка накрила місто на п’ять днів. Те, що з часом кінематографісти зображатимуть у стрічках-хоррорах та фільмах-катастрофах, протягом цього часу було лондонською реальністю. Через незвичний колір субстанції журналісти назвали її «гороховим супом», після чого ця назва не без успіху закріпилася у народі.
Дані британського метеорологічного бюро свідчили про те, що з 5 по 9 грудня щодня у лондонське повітря надходило близько 1 тисячі тон частинок диму й сажі, 2 тисячі тон вуглекислого газу, 140 тон соляної кислоти, 14 тон з’єднань фтору та 370 тон діоксиду сірки. Така кількість небезпечних викидів була пов’язана з використанням вугілля низької якості. Як наслідок – сплеск захворювань, пов’язаних з інфекціями дихальних шляхів, переважно –пневмонією та бронхітом. До того ж, постраждали не лише люди: під час агровиставки у Смітфілді, у центрі Лондону, через просочене кіптявою повітря задихнулося 12 корів, ще 160 – захворіли.
Якщо для новопризначеної королеви це був справжній шок, то для прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчілля смогова навала була неабияким іспитом. Преса у ті дні, керуючись настроями населення та транслюючи їх на своїх сторінках, просто розчавила уряд за його бездіяльність. Ну і справді, перше, що робили британські урядовці – це… чекали поки туман розсіється.
Хоча, правду кажучи, невідомо як на їхньому місці вчинили би представники уряду будь-якої іншої країни. Паузою швидко скористалися представники опозиції на чолі з лідером лейбористів Клементом Етлі. Головна претензія, яка висувалася діючому прем’єру: у столиці та над нею надзвичайна ситуація, транспорт зупинився, люди задихаються, лікарні переповнені, а від уряду – ані слова, ані натяку на якусь реакцію.
У четвертій серії першого сезону серіалу «Корона» від студії «Netflix» ця картина виглядає наступним чином: королева Єлизавета викликає Черчіля у палац та запитує – а що, власне, відбувається за вікном. «Це просто туман, і він незабаром розсіється, Ваша Величністе», – відповідає політик. Хоча, якщо вірити художній постановці кінематографістів, легендарний прем’єр вже через декілька днів влаштував брифінг просто у приміщенні однієї з лікарень, таким чином продемонструвавши майстер-клас політичного піару та втерши носа своїм конкурентам. На ньому було озвучено план заходів по боротьбі з кризою, і вже наступного ранку газети вийшли із заголовками: «Сильний лідер у непрості часи».
Кадр з фільму «Корона»
Іноді вони розсіюються
Насправді це було схоже на апокаліптичний міні-серіал, День Бабака у найгіршому його варіанті: щоранку містяни відкривали фіранки, а отруйний туман нікуди не зникав. А що, якщо це буде постійно? Та одного ранку він справді розсіявся, і крізь пелену з’явилися промені сонця. Все скінчилося так само несподівано, як і почалося – погода трохи змінилася, і смог почав поступово зникати.
По собі він залишив жахливу статистику: лише за попередніми даними, аномалія забрала життя понад 4 тисяч місцевих жителів. Тоді підкреслювали, що навіть під час Другої світової війни не траплялося разового інциденту, після якого було б зафіксовано такі втрати цивільного населення. З часом було проведено розслідування, та з’явилися нові підрахунки: кількість жертв внаслідок страшного лондонського смогу вже становила близько 12 тисяч людей, а подальші дослідження виявили, що хвороби дихальних шляхів, що були викликані наслідками аномалії, виявлено у майже 100 тисяч мешканців столиці. Хоча влада вперто продовжувала заперечувати взаємозв’язок між смогом та хворобами людей, називаючи головною причиною епідемію грипу.
Чотири роки знадобилося для повноцінної реакції влади: у 1956 році було прийнято «Закон про чисте повітря», яким було заборонено спалювання брудного палива у ряді районів країни. Ним було встановлено нові екологічні стандарти, зокрема – зони, вільні від диму, під заборону потрапив транспорт з високим індексом вихлопних газів, що вміщують сажу. Власникам приватних будинків було надано субсидії на переобладнання вугільних печей. З незначними змінами він діє й досі, хоча частково екологічні проблеми минулих років відтепер опинилися на плечах нового монарха, чергового прем’єр-міністра та мера, якого нещодавно переобрали на другий термін.
Фото: pexels.com
