Сергій Гулюк 
Герцог та Король рок-н-ролу у одній особі
Існує старовинна гастрольна байка, з величезною ймовірністю схожа на сувору правду: ця історія, датована приблизно 2003-м роком, за строком давнини вже прирівнюється до статусу легенд. У той час, на початку нового століття, стало тенденцією знову збиратися разом музикантам, чия слава припала на 1970-ті роки. Вони намагалися відтворити другу рок-н-рольну молодість та відновити зацікавленість прихильників.
Одним з найактивніших гастролерів просторами колишнього Союзу, на радість своїм чисельним фанам, стала відома британська рок-група Nazareth. От хто «намотав» тисячі кілометрів екс-радянськими просторами та примножив свій капітал, так це шотландські рокери. Причина інтересу, як і у випадку з Deep Purple чи Uriah Heep, проста: у радянські часи група була ледь не у чорних списках, а «менти» влаштовували облави на меломанських балках у тому числі й через неї.
А тепер ті, хто втікав від правоохоронців у минулому, запрошували своїх кумирів на нафтові корпоративи. А тому зустріти Дена МакКаферті, соліста та лідера прославлених Nazareth, що прогулюється центром розквітаючого Донецька, було водночас ніби з категорії фантастики, а з іншого боку мало своє логічне пояснення: легендарний рок-співак дійсно гуляв собі центром міста, що активно розвивалося, мало потужні ресурси та перспективи.
Тож, за однією версією, прогулюючись у супроводі організаторів гастролей середмістям донбаської столиці, за іншою – ніби проїжджаючи на службовому лімузині поруч з нещодавно встановленим поблизу оперного театру пам’ятником відомому українському тенорові Анатолію Солов’яненку, соліст «Назаретів» почав вимагати терміново зупинити автівку, а потім, вийшовши з неї, взявся роздивлятися його у деталях. Після чого вимовив вже канонічну фразу: «That is fuc…ing Elvis?».
Пам’ятник відомому українському тенорові Анатолію Солов’яненку у Донецьку
Слід нагадати, що пам’ятник співакові було виготовлено з бронзи, він був вкритий сусальним золотом, а сам тенор, за задумом скульптора, був одягнений у костюм Герцога з опери Верді «Ріголетто», у якому він дебютував на сцені місцевого оперного театру. Закордонна преса називала Солов’яненка «Шахтарським Герцогом».
Справді, для необізнаних туристів цей антураж міг нагадувати концертний костюм Елвіса Преслі на вершині його успіху. Та ще й у яскравих чоботях-ботфортах. З тих пір з подачі МакКаферті у народі пам’ятник стали називати «Елвісом».
Ця історія мала своє продовження влітку 2012 року, під час проведення Чемпіонату Європи з футболу. Два з трьох матчів групового турніру збірна Англії грала у Донецьку, на «Донбас-Арені» (у тому числі й матч зі збірною України). Саме тому прославлені британські вболівальники ще до початку турніру окупували донбаську столицю, дехто «зависав» там у своє задоволення протягом двох тижнів.
Обійти «Елвіса» повз вони, звичайно, не могли: щоправда, у британців миттєво виникла інша версія щодо того, хто це, сяючи золотом, був розміщений на постаменті. Стверджували, ніби британці активно допитувалися у місцевих, чи правда, що це – статуя Джона Леннона? А один вболівальник з Ліверпуля несподівано навіть знайшов логічне пояснення: пам’ятник золотий, тому що епоха Бітлз – золота ера в історії рок-н-ролу. Сподіваюсь, їм розповіли, що засновником міста був британець Джон Хьюз, та вказали дорогу до знаменитого донецького бару «Ліверпуль», який знаходився неподалік і де справді всередині був пам’ятник – щоправда цілій четвірці.
Ліверпуль у центрі Донецька
«Пам’ятник The Beatles у Донецьку – перший на території СНД пам’ятник групі, що зробила монументальний внесок у розвиток популярної музики. Встановлений він був у 2006 році на вході до студентського фастфуд-кафе «Ліверпуль». Фігури музикантів зроблені харківським скульптором Володимиром Антиповим з пластмаси і пофарбовані під бронзу. Фігури приблизно двометрові і зображають музикантів під час виступу. Скульптор переглянув усю антологію виступів «Бітлз», щоб досягти максимальної схожості з «ліверпульською четвіркою».
Пам’ятник The Beatles у Донецьку
Готельно-розважальний комплекс «Liverpool», який позиціонував себе як live music bar (бар з живою музикою), був одним з обов’язкових пунктів для відвідуванняусіх, хто бував у Донецьку навіть проїздом. Що вже казати про британських футбольних фанів, які, без сумнівів, облюбували це місце у 2012-му.«Ліверпуль» був центральним гастрольним осередком вітчизняних та закордонних артистів: тут виступали з концертами провідні українські виконавці у діапазоні від Тартака до Скрябіна. Ось фрагмент одного з таких виступів у «Лівері», як його називали у народі.
Варто ще додати, що стіна за пам’ятником була вкрита мозаїкою у вигляді британського прапору, поруч з четвіркою постійно звучав музичний супровід – звісно, у вигляді пісень квартету, а у вечірній час цей постамент підсвічувався. Стверджують, що декілька років тому його було демонтовано з початкового місця, але ніби у 2018 році унікальний пам’ятник з’явився у приміщенні місцевої філармонії. Подальша доля його невідома.
Бейонсе, Ріанна, Йовович та інші
«Вилітаємо до Донецька». Багаторазова лауреатка премії «Гремі», а згодом надзвичайний та повноважний посол Барбадосу, американська співачка Ріанна зробила цей короткий запис на своїй сторінці у соціальній мережі, яка тоді ще звалася «Твіттер». До запису в якості ілюстрації додала світлину біля трапу літака. «Удачі. Аеропорт там жахливий» – один з перших коментів від подруг або прихильниць, які бажають артистці тільки найкращого.
Українка за походженням та голлівудська акторка Міла Йовович була у лаконічному за форматом Твіттері більш багатослівна: «Я у Донецьку, Україна, щоб заспівати «Happy Birthday» для української футбольної команди «Шахтар». А-ля Мерилін Монро. Так мило. Гадаю, вони хочуть, щоб я з торту теж вистрибувала. Класика».
Це був травень 2011 року, і ФК «Шахтар» гучно відзначав своє 75-річчя на «Донбас-Арені». Справді висококласне шоу світового рівня транслювали у прямому ефірі одного з українських телеканалів. Згодом організатори стверджували, що заради виступу американської зірки на спортивному комплексі у екстреному порядку було демонтовано роздягальні, аби переобладнати їх під двосотметрову (!) гримерку співачки.
Як відомо, класичне правило шоу-бізнесу – що вагоміше зірка, тим дивнішим виглядає її побутовий райдер. Тому ті, хто привозив американку до хлібного Донецька, готові були не лише переобладнати частину споруди, а й завісити її «апартаменти» тканиною кольору яєчної шкаралупи, це було персональне побажання співачки. Вже не кажучи про питну воду певної торговельної марки, доступної у продажу лише у США, яку разом з американським пивом, шоколадом та кукурудзяними з банановими чіпсами було доставлено спеціальним рейсом за день до шоу.
Всезнаючі журналісти стверджували, що 50-хвилинний виступ Ріанни обійшовся власникам «Шахтаря» у півмільйона американських доларів. Сама ж артистка, якій подарували ексклюзивну футболку клубу з номером «75» та надписом «Rihanna» не приховувала своїх емоцій у тому ж Твіттері: «52 тисячі глядачів вигукували моє ім’я! Це просто мороз по шкірі», а потім додала:«Україна – ти рулиш!»
Райдер народженої у Києві Йовович виглядав скромніше, і серед іншого включав шампанське «Совєтскоє» і цукерки «Вечірній Київ» (ностальджі?).
(Виступ співачки Ріанни у Донецьку у травні 2011 року)
А от інша світова зірка – американка Бейонсе, яка відвідала Донецьк двома роками раніше, приїхавши співати на відкриття «Донбас-Арени» у серпні 2009 року, донбаським підприємцям обійшлася значно дорожче: стверджують, що її гонорар складав півтора мільйони тих самих зелених купюр. І, звичайно, з зірковими забаганками: нібито артистка вимагала у день її виступу зачинити усі фастфуди на території спортивного комплексу та огородити її від усього солодкого, а також від чіпсів та горіхів. Але залишити ящик дієтичної «Пепсі», яку мала вживати згідно контракту.
Зупинялися іноземні зірки зазвичай у не менш вражаючому отелі «Донбас Палас», який, як і більшість багаторічних надбань регіону, нині перейшов до рук терористів. Вартість королівських та президентських люксів у ньому починалася від 2 тисяч доларів за добу.
Отель «Донбас Палас» у Донецьку
«Донбас-Арена», яку символічно відкрили у професійне свято шахтаря та у День міста – 29 серпня, стала першим стадіоном категорії «еліт» (5 зірок) у Східній Європі, офіційно вміщувала понад 52 тисячі глядачів, і, окрім іншого, мала на своїй території три елітні ресторани («Діамантовий», «Золотий» та «Платиновий»).
Того дня на донецьких трибунах була присутня уся українська політична еліта, включаючи Президента Ющенка, прем’єрку Юлію Тимошенко, колишнього Президента Леоніда Кучму, обох Суркисів та донбаських VIP-ів на чолі з Ринатом Ахмєтовим, який, як стверджували журналісти, вклав у будівництво свого спортивного «дітища» 400 мільйонів доларів. Розповідали, що виступ американської суперстар донбаськими глядачами та гостями шоу був сприйнятий зовсім не на «ура», все ж специфічний заокеанський r’n’b мав знайти свій ключ до розуміння. Значно тепліше володарі квитків по 70 грн (долар тоді, нагадаю, був по 8 грн) сприймали українських та російських поп-зірок, які співали перед Бейонсе, а тому приблизно на п’ятій-шостій пісні багато громадян стрімко потяглися до виходу. Завершилося все грандіозним «діамантовим» салютом.
(Виступ Бейонсе на відкритті «Донбас-Арени», 2009 рік)
Від Кубку Девіса до занепаду
Спортивні досягнення Донецька та регіону мають багатолітню історію і, звичайно, не обмежуються лише сяйвом «Донбас-Арени». Хоча саме вона прийняла 5 матчів «Євро-2012», саме на ній сталася шалена гроза під час матчу Україна-Франція, яку вболівальники з усієї Європи спостерігали у прямому ефірі, і через що матч довелося перенести на годину. І саме там вся величезна арена співала гімн України. За два роки до страшних подій, які відбулися у цьому місті.
У липні 2013 року у місті відбувся Чемпіонат світу з легкої атлетики серед юнаків, ще раніше тут проводився чемпіонат світу з хокею серед молоді до 18 років, а також місто приймало поєдинки найпрестижнішого світового тенісного турніру – Кубку Девіса. Влітку 2014 року Донецьк готувався прийняти Кубок Європи по багатоборству, де мали брати участь легкоатлети з провідних європейських країн. І все могло би бути по-іншому та, як кажуть, щось пішло не так. Останній матч української першості з футболу на стадіоні пройшов 2 травня 2014 року, далі проводити щось там було просто небезпечно і неможливо. Про те, що нині сталося з усіма цими пишними надбаннями, а також рухом до цивілізованого світу, нині можна лише здогадуватися. Як співав вже класик сучасності з іншого, але приблизно тотожного приводу: «А ось ці ночі в Криму – тепер кому?».
Фото з відкритих джерел
