Інна Тихонова 
Резонансний погляд на природу людини засновник психоаналізу брав із власного досвіду, а емпіричні відкриття перевіряв на собі. Чому доктор медицини не вважав себе лікарем, а в очах колег виглядав «інтелектуальним шарлатаном»?
Щеплення стійкості
«До перебування в опозиції та заборон рішенням більшості я привчений із дитинства», – писав в автобіографії вчений, який розсунув межі базових уявлень у медицині, психології, соціології, антропології, літературі та мистецтві. «Щепленням» від критики в науковому середовищі для «революційного» психолога, психіатра та невролога стало дитяче цькування однолітків через його єврейське походження. Не по роках розвинена дитина була змушена тримати удар і йти своїм шляхом, спочатку стаючи кращою у навчанні, а потім процвітаючи в професії.
Зигисмунд Шломо Фройд (так виглядає оригінальна транскрипція ім’я науковця – Ред.) народився 6 травня 1856 року у моравському містечку Фрайберзі (нинішній чеський Пржибор) в Австрійській імперії, у другому шлюбі торговця тканинами Якоба Фрейда з Амалією Натансон (походила мати з Бродів на Львівщині, хоча зростала в Одесі). Нинішня Україна була батьківщиною і матері Зигмунда Фрейда, і батька. Про своїх предків по батьківській лінії науковець повідомляв: «Чергові переслідування євреїв у XIV-XV століттях змусили їх перебратися з рейнських земель, Кельна, на схід; у ХІХ столітті сімейство переселилося з Литви до Галичини, а звідти – знову до німецькомовного середовища, до Австрії».
Українське коріння
Представники чотирьох поколінь по батькові, включаючи діда Зигмунда – Соломона (Шломо), на честь якого було названо онука, народилися у Бучачі (Тернопільщина). Дослідження сімейного дерева Фрейдів за надгробними написами на єврейському цвинтарі в Бучачі вперше виявляє це прізвище у 1710 році. Походить воно від імені місцевої мешканки Фрейде – прабабусі Зигмунда. Зі включенням цих земель у 1772 році до складу Австрійської імперії східним євреям було наказано набути прізвища «німецького зразка».
Батько Зигмунда Якоб Фрейд народився на теперішній Івано-Франківщині, в містечку Тисмениця (дід туди переїхав із Бучача в молодості), де до 25 років встиг двічі одружитися (перша дружина передчасно померла) і народити у другому шлюбі двох синів – старших братів Зигмунда Емануеля та Пилипа.
Граніт науки
Коли Зигмундові виповнилося три рочки, батько розорився, і родині знову довелося переїжджати з обжитих місць. «Ми покинули наше спокійне сільське гніздечко та облаштувалися у великому місті, – згадував Фрейд. – Була низка важких років, із яких, мабуть, нічого не вартувало спогадів».
Із Лейпцига за рік сім’я перебазувалася до Відня: спочатку через фінансову скруту довелося жити в неблагополучному районі для бідняків, але згодом справи потроху налагодилися, і батьки змогли дати синові гарну освіту. Батько та мати прищепили допитливому хлопчикові пожиттєву цікавість до знань та читання. Домашньої підготовки та виняткових здібностей до засвоєння нової інформації вистачило для успішного складання вступного іспиту до приватної гімназії, учнем якої 9-річний Зигмунд Фрейд став на рік раніше терміну.
У сім’ї на той час вже було вісім дітей, але ніхто з них не демонстрував такої старанності у навчанні, як розумник Зигмунд. Батьки всіляко заохочували прагнення сина до освіти і створювали йому всі умови. Він займався в окремій кімнаті при ламповому освітленні, тоді як брати і сестри задовольнялися вільними кутами та свічками. Аби вундеркінда не відволікав шум, не можна було голосно розмовляти та музикувати. «Або я, або фортепіано», – казав Зигмунд сестрі, і та покірно згортала ноти у трубочку.
Зигмунд Фрейд з матір’ю Амалією
Не в своїй тарілці
У гімназії юний Фрейд був захоплений Шекспіром, Кантом, Гегелем, Шопенгауером та Ніцше. До випускного класу він досконало володів німецькою мовою, вільно говорив англійською, французькою, іспанською, італійською, знав грецьку та латину. У 17 років перший учень у школі завершив навчання з відзнакою.
Після гімназії Сперл успішний випускник замислювався про політичну чи військову кар’єру, але відмовився від своїх намірів через обмеження у коштах і антисемітизм, що панував на той час у Європі.
Важкий вибір подальшої діяльності в 1873 році Зигмунд зробив на користь медичного факультету Віденського університету, але невдовзі усвідомив, що не відчуває до предмета вивчення ані найменшого інтересу. «Я не схильний до обраної професії, – зізнавався Фрейд. – Ніколи не вважав себе повноцінним лікарем і завжди почувався у медичній практиці ніби не у своїй тарілці».
Але, крім лекцій із анатомії та хімії, університетський досвід подарував майбутньому вченому безліч загальнорозвиваючих гуманітарних курсів та впливових знайомств, котрі відкрили перспективу для самостійних досліджень, що їх передусім прагнув Зигмунд Фрейд. А сутички з однокурсниками виявилися корисними для відпрацювання навичок конструктивних дискусій: протистояння критиці загартувало характер, навчило майстерності наукових суперечок та заклало фундамент незалежності суджень.
«Приїду з грошима»
Вченого ступеня доктора Фрейду було присвоєно в 1881 році після складання випускних іспитів із оцінкою «відмінно». Йому належало стати автором 26 томів наукових праць, лауреатом премії Гете, професором, почесним доктором права Університету Кларка, членом Лондонського королівського товариства і професійних психологічних спільнот Америки, Британії та Франції.
Реалізувавши себе у психології і психіатрії, Фрейд створив власне вчення та виховав учнів, котрі згодом від нього відвернулися. Науковець, що збагатив теорію важливими новими постулатами, важко пережив зраду друзів і втрату однодумців (серед них виявився і послідовник у розробці психоаналізу Карл Густав Юнг), але впевненість у власній правоті надавала дослідникові сил для продовження пошуків.
Ліки від невдач полягали у невпинній роботі, нових відкриттях та щасливому сімейному житті з вірною супутницею Мартою Бернайс. Дружина Зигмунда Фрейда була онукою рабина і донькою секретаря Лоренца фон Штейна (німецького історика, економіста, правознавця, філософа та розробника концепції соціальної держави), у її родині були викладачі Мюнхенського та Боннського університетів.
Зигмунд Фрейд з дружиною Мартою
«Моя маленька принцесо, я приїду з грошима! – натхненно обіцяв нареченій переможець конкурсу перед особистим стажуванням у видатного паризького психіатра Жан-Мартена Шарко. – Після повернення у Відень ми одразу одружимося, я стану великим ученим і вилікую всіх нервових хворих».
Весілля відбулося 1886 року. У шлюбі народилося шестеро дітей, порівну дівчат і хлопців. Одного з трьох синів було названо на честь Шарко – Жан-Мартеном. А молодша донька Ганна продовжила справу батька у вивченні дитячого психоаналізу.
Досліди на собі
Занурившись у роботу, Зигмунд Фрейд називав свою психоневрологічну практику «справжньою пристрастю». Саме з цією людиною пов’язані поняття «дитячий церебральний параліч», «несвідоме», «обмовлення по Фрейду», «нав’язливий стан» та «Едипів комплекс». Учений виділив фази психосексуального розвитку, описав захисні механізми психіки, створив теорію перенесення, розробив альтернативу гіпнозу – метод «вільних асоціацій» та тлумачення сновидінь. Його динамічна теорія розвитку особистості вперше доводила твердження, що вирішальну роль у цьому грають інші люди, а не предмети з довкілля. Випереджаючи свій час, новатор руйнував відсталі стереотипи тієї пори і розчищав поле для вивчення психологічних зв’язків і загадок поведінки.
Уважний до всього нового, не пройшов Зигмунд і повз кокаїну. Дізнавшись у 1884 році про досліди німецької військової медицини з препаратом для підвищення витривалості та зниження стомлюваності, Фрейд вирішив перевірити дію коки на власному організмі. Наркотична речовина цікавила його як фармакологічна підтримка при нервовому виснаженні, серцевій недостатності та реакції на скасування морфію. З думкою про пацієнтів лікар призвичаївся до знеболювального препарату сам і залучив до цих дослідів наречену та знайомих. У своїх лекціях він рекомендував підшкірні ін’єкції екстракту листя коки у медичній практиці. Лише через три роки в науці було розвінчано міф про безпеку регулярного вживання наркотику, і кокаїноманія була визнана лихом для людства поряд із алкоголізмом і опіумною залежністю. На той час, за свідченням його друга та першого біографа Ернеста Джонса, вчений вже становив соціальну загрозу, бо з його подачі на кокаїн підсіло безліч людей. Сам Фрейд до 1900-х років платив за свої досліди серцевими нападами, головними болями та носовими кровотечами.
Таємний комітет
Конфлікти з колишніми соратниками на ґрунті наукових та особистих розбіжностей призвели до розколу у психоаналітичній спільноті. І хоч Фрейд не припинив подальшої наукової діяльності, опублікувавши в 1910 році нові лекції і навіть випустивши книгу про Леонардо да Вінчі, його дедалі частіше виснажували депресивні стани, з яких він вибирався самотужки. Апробованими методами були робота та творчість (талановитий психоаналітик показав себе вправним письменником).
Втомлений необхідністю відбиватися від наукових опонентів, Зигмунд Фрейд скористався креативною ідеєю Ернеста Джонса: 1913 року друзі створили «кишенькову» організацію для відсічі агресивним нападкам. По суті, це була така собі піар-агенція, що «розкручувала» вченого в наукових колах. Пропозиція об’єднати в співтовариство довірене коло аналітиків для популяризації фундаментального вчення (психоаналізу) та захисту його автора була зустрінута Фрейдом із неприхованим захопленням. «В мені знайшла бурхливий відгук Ваша думка про секретну раду авторитетних людей, які візьмуть на себе турботу про розвиток методу після моєї смерті», – писав Фрейд Джонсу. «Змовницька» природа наукового співтовариства не була очевидною: дії таємного Комітету не розголошувалися, ніхто не мав знати про його існування.
«Комітет» у повному складі (1922)
33 операції, викуп та смертельний укол
Перша світова війна чутливо пошмагала здоров’я і гаманець ученого. А після її закінчення стало ще гірше. Від грипу померла донька Софія, туберкульоз забрав її 4-річного сина Гейнеле, а потім до сумного списку втрат додався і друг Фрейда Карл Абрахам. У печалі Зигмунд все частіше замислювався і про свою смерть.
Навесні 1923 року у Фрейда діагностували пухлину піднебіння: рак став розплатою за нікотинову залежність, учений викурював 21 цигарку на день. Йому було зроблено 33 операції. Втративши частину щелепи, науковець був змушений користуватися болючим протезом, що не дозволяв йому виступати з лекціями. Це завдання взяла на себе дочка: Анна озвучувала написані тексти на наукових конгресах і симпозіумах, піклуючись про батька до кінця його днів.
Після 1938 року, коли Австрія була приєднана до Німеччини, переслідування євреїв нацистами ускладнили становище родини Фрейда. Арешт дочки Анни з допитом у гестапо підштовхнув Зигмунда до думки про втечу з Третього рейху. За право виїзду із країни психотерапевт мав заплатити німецькому урядові «викуп» в еквіваленті $4000. Необхідну суму 100 000 шилінгів сплатила одна з пацієнток, учениця і давня подруга Фрейда – грецька та данська принцеса Марі Бонапарт. Її зв’язки зберегли вченому життя, проте його сестри загинули у концентраційних таборах.
Емігрувавши з дружиною та дочкою до столиці Великобританії, Фрейд у 1939 році вдався до поширеного тоді способу добровільного припинення мук – евтаназії. Після ін’єкції несумісної з життям дози морфію (цю послугу другові зробив лікар Макс Шур) 83-річний Зигмунд Фрейд помер о третій годині ночі 23 вересня. Його прах був поміщений у давньогрецьку вазу з особистої колекції. Прах дружини Марти та дочки Анни згодом теж опинився у цьому сімейному похованні (ваза знаходиться у Golders Green Crematorium and Mausoleum у Лондоні).
Відома фотографія Зигмунда Фрейда з журналу LIFE (1922)
Цікаві факти про Зигмунда Фрейда
- Перша опублікована Академією наук стаття науковця розповідала про статеві відмінності вугрів.
- Найзначнішим досягненням ученого визнано структурну модель психіки з урахуванням трьох компонентів: «Я», «Над-Я» та «Воно».
- Свого часу було розкритиковано геть усі фундаментальні постулати фрейдівської теорії. Автора звинувачували в «неадекватності» емпіричного базису, псевдонауковості та «шахрайстві».
- Фрейд проводив гіпнотичні сеанси без помічника, порушуючи тодішні правила: подібна робота з пацієнтами вважалася незаконною.
- Нацисти бачили у Фрейді «аморального збоченця». Витягти його з фашистської країни вдалося за допомогою клопотання впливових осіб, серед яких називалося ім’я Франкліна Рузвельта.
- У новорічну ніч 2014 року вазу із прахом членів родини Фрейда було розбито невідомими. Сьогодні останки зберігаються у більш захищеному місці колумбарію.
Фото: wikipedia.org
