Інна Тихонова 
Фантазії з країни ковдри
Рідним містом Роберта Льюїса Стівенсона була столиця Шотландії Единбург. Тут майбутній письменник народився 13 листопада 1850 року і все дитинство провів, за його спогадами, в «країні ковдри». З ранніх років хлопчик лікувався від важких форм бронхо-легеневих захворювань (у 3 роки лікарі виявили у нього круп, у 12 — туберкульоз) і змушено бавився не у вуличних іграх із ровесниками, а за читанням книжок у ліжку. Його розвагами були мрії та фантазії, що їх юнак колись уперше довірив паперу. Свою дебютну книгу «Пентландське повстання» підліток написав у 15 років і видав на батьківські гроші у 100 примірниках на подарунки приятелям.
Роберт Стівенсон у 14 років
Путівний маяк
Батьком Роберта був спадковий інженер Томас Стівенсон. Він спеціалізувався на проєктуванні маяків, і син також збирався освоїти фамільну професію. Закінчивши Единбурзьку академію, Стівенсон-молодший вступив на інженерне відділення Шотландського університету і отримав срібну медаль за розробку нового виду проблискових вогнів для маяка. Проте, світло особистого маяка Роберт несподівано побачив на правознавчому факультеті, диплом якого отримав 1875 року. У юридичній практиці проникливий розум Стівенсона черпав ресурси для дослідження життя «вглиб», а в подорожах письменник отримував знання про світ «вшир». Зрештою з-під пера майстра вийшли захоплюючі серії оповідань «Клуб самогубців», «Діамант раджі», «Нові тисяча й одна ніч», а враження від численних поїздок склали основу збірок нарисів «Дороги», «Подорож країною», «Подорож із віслюком» та ін.
Багатотомник творів Стівенсона, 1909 рік
Природа деталей
Спостережень у британського письменника вистачило не лише для деталізації описів речей та явищ, а й для креативних роздумів на кшталт «Філософії парасольок». Доскональне дослідження предмета в есе виражалося у твердженні, що пристосування для захисту від опадів відбиває соціальне становище і характер власника: шовкова парасолька, на думку письменника, вказує на лицеміра, а тканину у клітину вибирають поважні персони.
Мапа Острова скарбів з фронтиспису видання 1883 року
Водночас при наповненні піратської скрині в «Острові скарбів» автор скористався підказкою батька, включивши до роману запропонований реєстр вмісту у незмінному вигляді. Стівенсон забезпечив твір деталями, що викликають відтоді асоціації з пригодницьким жанром: задерикуватою піснею піратів, моторошною чорною міткою, награбованим у кровопролиттях золотом на загубленому острові й таємничою мапою, що до нього показує шлях. До речі, мапа і підказала письменникові ідею роману. А малював її автор разом із пасинком, зустріч із матір’ю якого стала для Стівенсона доленосною.
Приплив, побачив, полюбив
Багатообіцяюче знайомство із заміжньою, на 10 років старшою та обтяженою дітьми американкою Фанні Осборн сталося у французькому селі художників Барбізон, куди подорожуючого з другом на байдарках Бельгією та Францією письменника занесло 1876 року. Місіс Ван де Гріфт Осборн, яка захоплювалася живописом, приїхала до Європи з 16-річною донькою Ізабеллою і 9-річним сином Ллойдом (у майбутньому падчерка записуватиме твори вітчима під диктовку, а пасинок стане співавтором його пригодницьких сюжетів).
Фанні Осборн
Історія цього взаємного кохання стане підтвердженням того, що романтика — не вигадка романістів. Особисте життя видатного представника неоромантизму в літературі говорить про Роберта Стівенсона як про найбільшого романтика в реальному житті. Заради коханої він готовий був пожертвувати собою.
Сім’я Роберта Стівенсона в 1893 році: дружина Фанні, Стівенсон, його падчірка Ізабель і мати Маргарет Бальфур
Енергія почуттів
Коли Стівенсон, виснажений давньою хворобою, дізнався з листа про тяжкий стан коханої, то одразу ж сів на пароплав і поплив до неї на інший материк. Добирався довго і важко, але після прибуття до Америки на місці Фанні не застав: вона поїхала до іншого міста. У Роберта скінчилися кошти та сили, однак він відчайдушно шукав зустрічі з коханою. Долав відстань на коні, упав і дві доби провів у лісі без надії на допомогу. Але енергія кохання творить дива: Стівенсона врятували, дорога жінка одужала та виходила коханого. Розлучившись із кривдником-чоловіком, Фанні вийшла 1880 року за Стівенсона, а її діти знайшли у вітчимі люблячого наставника. Сім’я разом повернулася до Британії, де дружина допомогла письменникові примиритися з ріднею, яка раніше засуджувала цей союз. А потім вони знайшли свій рай на екзотичних тихоокеанських островах, куди хворому британцеві довелося переселитися через погіршення здоров’я.
Стівенсон з родиною у Вайлімі, Самоа, 1892 рік
Останній притулок
Острів Самоа став для Роберта Стівенсона також місцем упокою. 3 грудня 1894 року письменник упродовж дня працював над новим твором, що залишився незакінченим. Увечері він відклав перо та папір, щоб спуститися з другого поверху будинку до вітальні. Прихоплена на вечерю пляшка французького вина залишилася не розкупореною. Письменник раптом зблід і помер від інсульту.
Стівенсон з вождем Туї-Ма-Ле-Аль-Фано
Аборигени оплакували смерть «білого вождя-оповідача» разом із сім’єю. Вони довіряли магічному слову свого Тузітали, який викривав та засуджував грабіжницьку практику європейських колонізаторів. Мешканці острова поховали свого друга на вершині гори Веа і бережуть могилу під бетонним надгробком вже майже 130 років.
Фото: en.wikipedia.org
