Інна Тихонова 
З утилітарного підтвердження замовлення послуг цей елемент оформлення листів перетворився на конвертовану валюту, об’єкт інвестицій, предмет колекційного полювання – з одного боку, й історичний документ, джерело інформації, інструмент знань – з іншого.
Винахід століття
Попри те, що пошта існує тисячі років, до 1840-х років не було уніфіковано спосіб оплати пересилання кореспонденції. Поштові тарифи залежали від обсягу листа та відстані доставки, тому вимагали складних розрахунків. До середини XIX століття люди не могли домовитися, хто має оплачувати цей сервіс: відправник чи одержувач. Платити за ще не надану послугу відправникові здавалося передчасним. А коли відповідальним за оплату доставки призначався адресат, лист міг залишитися незатребуваним. Доходило до того, що суть повідомлення відправник лаконічно позначав умовними знаками на зовнішньому боці складеного листа (раніше кореспонденція надсилалася у відкритому вигляді), щоб адресат міг дізнатися зміст відправлення без його отримання.
Роуленд Гілл
Рішення знайшов англійський чиновник, який запропонував використовувати для полегшення зборів універсальну схему оплати за допомогою поштової марки. Ім’я автора економічно вигідного ноу-хау – сер Роуленд Гілл. Новація колишнього педагога та директора школи полягала у наклеюванні на конверт встановленого знаку оплати вартості доставки. На лицьовому його боці ставилася печатка (штемпель гасіння), щоб уникнути повторного використання), а на оборотну частину наносився спеціальний клейкий шар, що прилипав до відправлення при легкому зволоженні. Спочатку єдиний поштовий тариф становив чотири пенси, а з 1840 року його знизили до мінімально можливої суми в один пенні. Це негайно відбилося на збільшенні обсягів оплачених пересилок: кількість внутрішніх доставок кореспонденції зросла на 120%. Впровадження марок сприяло зростанню поштового сполучення країни з 75 мільйонів відправлень 1839 року до 168 мільйонів листів 1840 року.
Чорний пенні
У конкурсі ескізів першої поштової марки взяли участь 2700 проєктів, найкращим із яких було визнано варіант художника Генрі Коула і граверів Чарльза та Фредеріка Гітів. Поруч із портретом британської королеви Вікторії на першій у світі марці, випущеній 6 травня 1840 року (у міжнародному календарі Днем народження поштової марки зазначено 1 травня), містилися два написи: One penny («Один пенні») та Postage («Поштовий збір»). І якщо хтось думає, що безпрецедентний тираж світової новинки став колекційною сенсацією, то приготуйтеся дізнатися несподівану правду: першу в світі поштову марку колекціонери не вважають рідкістю. Цьому сприяла відсутність на той час конвертів. Оскільки відправники кріпили перші марки безпосередньо на складених листах, багато адресатів зберігали їх разом із посланнями. Тож внаслідок цього тисячі екземплярів «чорного пенні» дійшли до наших днів, і їхня сучасна ціна в гашеному стані не перевищує $200.
Британська марка «Чорний пенні» 1840 рік
Цікаво, що спочатку ідеї новатора щодо реформування пошти були розкритиковані Палатою лордів. Поштмейстер лорд Лічфілд визнав плани сера Гілла від 6 січня 1837 року «нездійсненними», а міністр пошти назвав проєкт ініціатора реформи «безглуздим». І лише лобіювання новації Торговим комітетом дозволило парламенту 7 серпня 1839 року оформити нову концепцію відповідним законом. Для впровадження системи сер Роуленд Гілл уклав з поштовим департаментом дворічний контракт і був призначений секретарем Головного поштмейстера, а після успіху реформи став поштовим міністром Англії. Заслуги винахідника поштової марки були високо оцінені британцями: у Лондоні цій людині поставлено пам’ятник, а упокоїли реформатора у Вестмінстерському абатстві поряд із винахідником парової машини.
Послідовники та попередники
Через три роки, першими після Великобританії, своїми поштовими марками обзавелися в 1843 році Бразилія та Швейцарія (кантони Цюріх і Женева), а до початку XX століття марки вже використовували 310 країн. Усі держави-емітенти були згодом зобов’язані Всесвітньою поштовою спілкою зазначати на поштових марках свої назви латинськими літерами. І лише одна країна у світі звільнялася від виконання цього правила – Великобританія. Виняток для неї зробили через пріоритет у створенні поштової марки. Хоча подібні спроби у світі робилися й раніше – зокрема, й у самій Англії.
Марки кантонів Цюріх і Женева, 1843 рік
У 1660 році генеральний поштмейстер Генрі Бішоп виявився причетним до появи перших штемпелів про поштовий збір у Лондоні, Дубліні, Единбурзі й англійських колоніях в Індії та Північній Америці. А 1683 року перша міська приватна пошта лондонського шпалерника Роберта Мюррея та його ділового партнера Вільяма Докрея запровадила трикутний штемпель попередньої оплати поштового збору в один пенні із зазначенням місця відправлення буквою в центрі трикутника. За ціною доставки листа вагою до одного фунта (один пенні) служба стала називатися «пенні-поштою».
На натюрморті Еверта Кольєра із зображенням дошки для кореспонденції відображено лист ( у центрі ),
позначений штемпелем Бішопа з датою 25 листопада
Попередній досвід
За два століття до Дня народження поштової марки стрічкові квитки оплати поштового збору вартістю один су були введені організатором регулярної поштової служби Жаном-Жаком Ренуаром де Вілайє в Парижі. У 1653 році французький король Людовік XIV дозволив ставити штемпель про оплату доставки листів на спеціальній паперовій стрічці, що називалася billet de port payé. Була своя передісторія появи знаків поштової оплати й у Сардинському королівстві, де випускався т. зв. штемпельний поштовий папір (сarta postala bolata), на якому зображувався з поштовим ріжком хлопчик, що їхав верхи на коні. На штемпельних листах для листів друкувалася синьою фарбою чи вибивалася тисненням вартість оплати та наносилися водяні знаки для захисту від підробок.
Захищені від підробок конверти з надрукованою маркою попередньої оплати могли з’явитися вже 1823 року у Швеції. Ідея лейтенанта Куррі Габріеля Треффенберга полягала у виконанні рельєфного безбарвного тиснення або барвистого алегоричного малюнка як запобіжника фальсифікації. Але стокгольмський Центральний поштамт відкинув новацію як «безглузду». Не вдалося реалізувати подібні плани і ще двом попередникам: шотландському видавцеві Джеймсу Чалмерсу, авторові проєктів знаків поштової оплати в 1834–1839 роках, і австрійському чиновнику (етнічному словенцю) Лоренцу Коширу, який служив помічником поштового рахівника і запропонував 1835 року попередньо оплачувати поштовий збір при наклеюванні марок.
Еволюція виготовлення
Ранніми способами серійного виробництва поштових марок були: гравірування на металі (фарба в процесі видавалася над папером), друкарський спосіб (коли сліди рельєфу з’являлися на зворотному боці) та метод літографії (обидві сторони марки залишалися гладкими). Для прискорення друкування на спільному аркуші з’єднувалося багато кліше (їх могло бути від 10 до 150 штук). Спочатку марки відрізали ножицями, але потім прискорили їх відокремлення за допомогою проколювання проміжків – перфорації. Зубчасті краї марок досі отримують завдяки винаходу в 1847 році перфораційної машини авторства ірландця Генрі Арчера. Продавши 1852 року свою розробку за 4000 фунтів стерлінгів англійському поштовому управлінню, інженер удосконалив машину для полегшення виготовлення марок.
Перша офіційно перфорована марка США (1857)
Щоб ускладнити підробку поштової марки та виключити її повторне використання після гасіння, на папері друкували водяні знаки, а всередину вкладали довгу шовкову нитку (т. зв. «дикінсонівський папір») або кольорові короткі шовкові нитки. Спосіб гофражу дозволяв видавлювати під пресом на марці тиснення з наскрізним пробиванням паперу: у такий спосіб фарба при гасінні марки проходила через паперові нарізи, утруднюючи видалення штемпеля. Серед хитрих технологій було нанесення мікроскопічних позначок, використання хімічного чорнила і змивних фарб. За спеціальною рецептурою вироблявся і клей для марок: він виготовлявся із суміші гумі (гуміарабіка) з декстрином та глюкозою. Позаяк липкий шар люди спочатку облизували перед наклеюванням, він не мав містити небезпечні речовини. У сучасному складі марочного клею можуть бути підсолоджувач та смакові добавки: ванілін, м’ята, лимонний сік чи навіть перець.
Форма та зміст
Більшість поштових марок випущено у традиційній формі прямокутника, але трапляються й інші геометричні фігури: квадрат, трикутник, п’ятикутник, шестикутник, восьмикутник, ромб, трапеція, коло та овал. Періодично випускаються так само марки довільних конфігурацій: у вигляді обрисів скелі, контурів карти, банана чи кокосового горіха.
Поштові марки різних геометричних форм
Матеріалом виготовлення поштової марки може бути не лише чистий папір. У 1918–1920 роках цю продукцію виготовляли з обгорткового паперу, топографічних карт і навіть друкованих зразків грошових купюр. Відомі дерев’яні та вишиті поштові марки (виробництва Швейцарії), вінілові марки-грамплатівки з музичними записами (випущені в Бутані та Катарі), пластикові марки зі стереоскопічним зображенням (виготовлені у Бутані). Крім того, поштові марки випускалися з папірусу (в Єгипті), шовку (у Бутані, Монголії, Польщі), капрону (у Німеччині), фарфору (в Австрії), сталі, міді, алюмінію (в Угорщині та СРСР), срібла (в Тонга) і навіть золота (у Габоні, Тонга, Сьєрра-Леоне, Чаді, Нігері, Малі, Гаїті, Мавританії та ін.). Від середини ХІХ століття поширилася практика гасіння поштових марок у перший день випуску. В такому разі використовуються спеціальні штемпелі із художнім оформленням. На американському штемпелі початку XX століття, наприклад, містився метеорологічний прогноз на день погашення марки. Випуск значної частини марок із початковою метою продажу колекціонерам дозволяє країнам отримувати доходи, не пов’язані з поштовими послугами. Для карликових держав (Ліхтенштейна, Джерсі, Тринідаду і Тобаго) оплата поштових марок, конвертів та листівок є одним із інструментів наповнення прибуткової частини бюджету.
Нарівні з монетою
Перші колекціонери марок вже у 1860-х роках зрозуміли, що марка має не лише практичне значення, а й художню цінність. Предметом збирання поштова марка стала як твір прикладної графіки малих форм. Після того, як на марки царської доби український уряд поставив штемпель у вигляді тризубу, на колекційному ринку вартість раритетів одразу зросла. На звороті марки першої української серії вказувалося, що вона «має ходіння нарівні із дзвінкою монетою».
У суворі часи такі марки відпарювали, відокремлювали від конверта, відмивали штемпель і пускали в обіг повторно. Для запобігання перепродажу поштові службовці надрізали або проколювали марки після гасіння штемпелем. Відсутність захисту призводила до масового підроблення марок на початку ХХ століття. Одеські фальсифікатори не без гумору писали на своїй «продукції» замість попередження: «Має обіг нарівні із дзвінкою монетою» – «Чим наші гірші за ваші?».
Філателіст. Картина Франсуа Барро (1929 рік)
Перші українські марки побачили світ 18 липня 1918 року. Виготовлені вони були у друкарні Стефана Кульженка у Києві, а намальовані відомими художниками Георгієм Нарбутом і Антоном Середою. Коли українському уряду довелося залишити Київ і перебратися до Кам’янця-Подільського, марку номіналом 20 гривень намалював Леонід Обозенко. Автор перших українських цінних паперів у 1937 році був заарештований і страчений за звинуваченням у шпигунстві (дружина митця підтримувала знайомство з працівницею німецького консульства).
Художник Микола Івасюк втілив українську ідею у серії з 13 марок, намалювавши портрети Петлюри, Мазепи, Шевченка, Хмельницького та зобразивши характерні сюжети з млином, хатою, волами та бандуристами. Надруковані у центральній друкарні Відня марки тоді там і залишилися: Української республіки на той час вже не стало. Проте українські марки (як і марки республік Закавказзя та Середньої Азії) автономно виходили за радянських часів, і їх високу якість визнавали навіть критики тієї епохи.
Зроблено в Україні
Днем народження поштової марки сучасної України вважається 1 березня 1992 року, і присвячувалася вона Декларації про незалежність країни. Робота художника Олександра Івахненка може бути гордістю автора, адже головною маркою будь-якої пошти вважається не ювілейна мініатюра, призначена для колекції, а серійна, утилітарна. Українка у плахті та віночку з лавровою гілкою в руках сьогодні дивиться на адресата з кожного стандартного конверту «Укрпошти». Найбільш ранніми марками незалежної України стали роботи того ж авторства, присвячені 500-річчю українського козацтва та 100-річчю першого українського поселення в Канаді. Друкувалися наші перші марки теж у Канаді, Австрії (як і 90 років тому) і Москві – поки ми не розжилися власною поліграфічною базою, яка підходить для такої важливої справи (сучасні українські поштові марки друкуються з дотриманням трьох ступенів захисту лише на поліграфкомбінаті «Україна» – підприємстві з виготовлення бланків цінних паперів).
У першій половині 1990-х років витрачатися на нові марки молодій державі доводилося часто, бо гроші в умовах гіперінфляції швидко знецінювалися. Коли художники здавали ескізи нових серій до друку, номінал був 10, 15, 20 карбованців, а на момент виходу з поліграфічних верстатів марки вже коштували 50, 100, 150, 250 та 300 карбованців.
З цієї причини на українських марках того часу вирішили писати замість цифр літери, а зображати, як і 1918 року, знову стали чумака, жницю, чабана, гончаря та пасічника. 250 мільйонів екземплярів для серії з восьми марок із зображеннями українців філателістам виявилося замало, тож тираж у подальшому додруковувався. Серед надходжень, затребуваних колекціонерами, виявилися барвисті мініатюри з народними костюмами, марки до 100-річчя скаутського руху в Україні, серії «Історія українського війська» та «Україна козацька». До 200-річного ювілею Тараса Шевченка країна щороку випускала нову марку на тему шевченкініани.
Предмет колекціонування
У 2020 році в Україні були випущені на папері, що сам клеївся, ароматизовані поштові марки круглої форми «Лаванда» та «Садовий жасмин» (запашні мініатюри вийшли в серії «Садові квіти»). Автором ескізів стала художниця Наталія Кохаль, відома своїми попередніми роботами «Лелека біла» та «Соловей східний» (перше місце на конкурсі «Найкраща марка Європи – вибір колекціонера 2019»). І того ж року українська марка «Олександр Вертинський» здобула бронзову нагороду як найкраща музична поштова марка світу. Автором випуску став художник Василь Василенко – той самий митець, що намалював українську марку «Віра Холодна», серії «Київські княжні на престолах Європи», «Традиційні головні вбрання українців» та ін.
Щороку в Україні видаються до чотирьох десятків різновидів марок і з півсотні конвертів. Як член Всесвітньої поштової спілки, наша країна може випускати лише доведену їй кількість марок і тільки з обумовлених тем (зі свого боку Україна бере участь у плануванні видань філателістичної продукції для інших країн) – спекулятивні випуски не допускаються. У філателістичному розряді марка буде дорожчою, якщо має менший тираж. Через кожні два роки вартість марки зростає на 30% – «Укрпошта» переводить минулі випуски з оборотного курсу до колекційного. А філателісти проводять власну переоцінку знаків поштової оплати, формуючи ринкову вартість предметів колекціонування. Для колекціонерів є важливими навіть сюжети зображень: деякі події залишаються в історії саме завдяки маркам. Не дарма поштову марку прийнято називати «візитівкою країни».
Фото: wikipedia.org
