Сергій Гулюк 
«Обладі-облада» на українській Лазурці
На туристичній базі «Лазурне» однойменного селища у Херсонської області на самому початку дев’яностих років центральною розвагою для відпочивальників були щовечірні танці. Хтось їх вже називав на більш новітній лад дискотеками. Вони починалися десь о восьмій вечора, а вже о 23-ій на території бази оголошувався відбій, і офіційно стартувала тиха година. З цієї причини усі шукачі пригод і ті, хто бажав продовження банкету, гуртувалися у невеличкі групи за інтересами, які або переміщувалися ближче до пляжу з продукцією вітчизняних виноробів, або залишалися поруч з танцмайданчиком, де ледь не з повітря намальовувалася гітара, яку супроводжувала та сама виноробна продукція, і найголовніше – не було жодних часових обмежень. Питання було лише у тому, хто протримається до третьої ранку, а кому пощастить помилуватися сходом сонця просто на березі моря.
Щовечірні ритуальні танці відбувалися на дуже маленькому колі-п’ятачку спеціально облаштованого танцмайданчика, зовнішній вигляд якого не зазнав жодних змін ще з часів двадцять шостого, а може й двадцять п’ятого з’їздів КПРС. Як там могли вміститися, а тим паче – робити активні рухи більше аніж з десяток людей, було не зрозуміло, але, бувало, на колі збиралося й у п’ять разів більше люду. Заправляв тим чарівним перформансом невідомий історії диск-жокей на громадських засадах (він же, очевидно, співробітник бази), який творив свою магію у тісній хрестоматійній радіорубці за допомогою старого бобінного (катушечного) магнітофону.
Особливість та ексклюзивність плейлиста (слів тоді таких не знали, назвемо це по-старорежимному – програми) відповідального за розваги бази Лазурного полягала у тому, що кожний божий день, з вихідними включно, вона була абсолютно однаковою. Тобто складалася з тих пісень, які були записані на єдину катушку: десь на третю добу регулярного відвідування танців її – програму – можна було вже добре знати напам’ять.
З тієї славної пори повною загадкою залишилось те, як у цьому переліку опинилися три пісні групи The Beatles з «Білого Альбому», які звучали одна за одною: «Back in USSR», «Happy Birthday» та «Ob-La-Di, Ob-La-Da». На платівці, як відомо, такої послідовності немає, тому залишалося припускати, що музкерівнику ці записи дісталися у спадщину, або він вибірково обрав для танців найритмічніші з пісень платівки. Найбільшою популярністю користувалась пісня «День Народження», якою щодня вітали іменинників серед відпочивальників. Таким чином, ще у шкільному віці я відкрив для себе хіти з альбому «The Beatles» 1968 року, більш відомого у народі як «Білий Альбом».
Шерше ля Йоко Оно
Вже за декілька місяців я тримав у руках вініл того самого білого альбому. Його конверт був білим у прямому значенні, навіть у якійсь мірі – цнотливо-білосніжним, тобто ризик залишити на ньому відбитки пальців, плями від напоїв, сліди губної помади (різне траплялося) чи ще якогось нехлюйства був надзвичайно високим. Тому доводилося з ним обходитись, як з реліквією, здувати пил, як його тепер здувають з новеньких, теж іноді білосніжних айфонів юні леді сучасного світу. І це ж не була історія з розряду «пішов й купив»: нічого подібного у продажу тоді не було, це була «піратка», привезена з ближнього зарубіжжя, яка втім якісно звучить й досі. Навіть через понад тридцять років вона має чудовий зовнішній вигляд, днями переконався у цьому.
Альбом без назви з повністю білою обкладинкою – не просто номерна платівка квартету між «Сержантом Пеппером» та «Еббі Роуд». Кожен прискіпливий знавець творчості групи скаже вам, що вона стала переломною, фактично прискорила неминучий близький розпад The Beatles. Формальна причина – постійні конфлікти музикантів, протиріччя та розбіжності у поглядах, що з роками накопичувалися. Лише за час запису Рінго Стар офіційно залишав групу, а через деякий час, охолонувши, повертався до колективу. Практична ж причина – жінка. «Шерше ля фам». І не важко здогадатись, що це була Йоко Оно, яка навіть долучилася до запису. Для бітлолітописців це був гарний привід зафіксувати дату 8 жовтня як день, коли вперше під час запису пісні група використала жіночий голос.
З жінками під час роботи в студії у бітлів (та й не лише у них) було як у моряків: жодної спідниці на судні (без жодної мізогінії чи сексизму). Просто таке от негласне правило. Коли у 1968 році Леннон його порушив, привівши туди Оно, з якою у нього був найромантичніший період стосунків, «пацани» з групи не могли не напружитись, хоча добре намагалися приховати власні емоції. Коли Йоко Оно захворіла, Джон привіз ліжко і поставив його посеред студії. Та от якими б не були творчі умови запису цього двійника, можливо, й далекими від комфортних, на виході маємо шедевр, що увійшов у історію, і пісні, які хочеться не один раз переслуховувати. У кожної з них є своя історія, нагадаємо про деякі з них.
Українки – ви найвродливіші!
Перше, що мало б нас цікавити – присутність українських дівчат у пісні «Back in USSR». Станом на кінець 1960-х ліверпульці стали першими, хто публічно і привселюдно прославив красу українок на весь світ завдяки цьому рядку:
The Ukraine girls really knock me outThey leave the West behind
«Українські дівчата збивають з пантелику та залишають Захід далеко позаду». Маємо бути справедливими і зафіксувати, що далі там згадуються і «московські», і грузинські дівчата, але українські ж йдуть у цьому топі першими, чи не так? Питання, чому саме вони, задавали Полу Маккартні не рідше, ніж про пісню «Коли мені буде 64 роки». Перед знаменитим «дощовим» виступом на Майдані Незалежності у 2008 році він обмежився жартом: мовляв, ну а як же, справді бентежать ваші дівчата, а кого вони не бентежать? Більш інформативно він поділився своїми думками виданню Playboy трохи раніше, у 1984 році, де припустив, що Грузія та Україна були для «бітлів» умовною Каліфорнією, якій вони протягували свою руку. Мовляв, вони добре розуміли, що жителі Радянського Союзу від них у захваті, але кремлівські боси таких захоплень не вітали.
Пісня «Dear Prudence» – присвята рідній сестрі відомої американської кіноакторки Мії Ферроу. З нею та Мією «бітли» разом перебували у Індії напередодні запису альбому та навчалися азам медитації та йоги у місті Рішікеш. Пруденс аж занадто захоплювалася вченням і проводила у будинку майже весь час, тому Леннон у пісні ніби жартома кличе її вийти погуляти: «Come out to play».
«Ob-La-Di, Ob-La-Da» у перекладі з йоруба (мовою цього народу частково розмовляють у Нігерії, Того і Беніні) означає «Життя триває» (візьміть на озброєння, гарна фраза). Її якось почув від свого нігерійського приятеля Пол Маккартні. Це була спроба записати щось у популярних тоді стилях реггі, ска та рокстеді. І спроба, як бачимо, виявилася вдалою, особливо це стало помітним через багато років на херсонських дискотеках.
Пісня «Поки моя гітара тихо плаче» має головну особливість: неперевершену та ні з чим незрівняну гітарну партію у ній зіграв Ерік Клептон, у той час гітарист не менш видатного колективу Cream. Джордж Харісон, який придумав композицію, під час її створення ніби надихався китайською «Книгою Змін».
Героїня пісні «Моя дорога Марта» названа на честь Марти, собаки Маккартні породи бобтейл, але створена під впливом його стосунків з акторкою Джейн Ешер.
Пісня «Helter Skelter» («Бедлам»), яку зарахували ледь не у провісники хард-року та прото-металу, отримала скандальну відомість після того як у серпні 1969 року її назва (щоправда з помилкою: «Healter Skelter») була написана всередині голлівудського маєтку, де відбулося масове вбивство, скоєне членами секти Чарльза Менсона. Сам керівник секти неодноразово розповідав, що «Білий Альбом» справив на нього сильне враження, і він шукав у ньому прихований підтекст.
Пісня «Revolution» – перша публічна реакція на війну у В’єтнамі, вбивство Мартіна Лютера Кінга, та студентські повстання 1968 року у Парижі. Як відомо, на платівці також є композиція «Революція № 9» – експериментальний твір, створений під впливом авангардистів Кейджа та Штокгаузена, який не всі прихильники The Beatles сприйняли позитивно. Але не лише вони: навіть не всі з учасників квартету зрозуміли необхідність включення цього твору до альбому.
А тепер усі діти хором!
Сама ж пісня, де можна почути голос Йоко Оно, має назву «The Continuing Story of Bungalow Bill» («Історія з продовженням Бангало Білла»). Її коріння тягнеться теж з індійського Рішікешу, який, можна сказати, став духовною основою та плацдармом «Білого Альбому». Саме там учасники The Beatles познайомилися з таким собі американцем Річардом Куком, який там чи то відпочивав, чи, як і британці, шукав просвітлення.
За першою легендою Джон Леннон постійно жартував з Кука через те, що той, вирушивши якось полювати на тигра, його таки підстрелив, але при цьому настільки перелякався, що просто там із полюванням «зав’язав» назавжди. Приспів так і звучить: «What did you kill, Bungalow Bill?».
Як розповідав Леннон у інтерв’ю тому ж Playboy, збірне ім’я героя пісні було компіляцією з Джангла Джима – героя американських коміксів та Баффало Білла – американського військового та шоумена. За іншою версією, і це вже розповідала Міа Ферроу, у тій поїздці поруч з будинком Леннона у бунгало справді проживав юнак на ім’я Білл разом з матір’ю. Хоча, уявляючи атмосферу, у якій народжувалися ці пісні, можна припустити, що у результаті вийшов мікс з усіх легенд та фонетичних транскрипцій.
Власне сама пісня – синтез фолку та тих творів, що гарно співати у компанії біля вогнища. А, як стверджували класики, «підспівувати краще хором». Не виключено, що вона дуже подобалася дітям, адже перед приспівом Джон кожного разу повторює: «А тепер всі діти співають!». Записана вона була за один день 8 жовтня 1968 року на студії «Еббі Роуд», і у цьому процесі взяли участь усі, хто перебував там того дня. І Йоко Оно теж. Насправді Оно озвучила лише один рядок: «Not when he looks so fierce» («Не тоді, коли він виглядає таким лютим»). Її голос дуже схожий на дитячий: коли я вперше слухав платівку, то був впевнений, що це вимовляє хтось з дітей, яких теж захопили на «Еббі Роуд» (гуляти, так гуляти!). Окрім The Beatles і Оно, також співали звукорежисер Кріс Томас, який грав на мелотроні, та тодішня дружина Рінго Стара Морін Старкі.
Альбом побачив світ 22 листопада 1968 року, і за декілька тижнів очолив англійські музичні чарти. Через півстоліття, у 2018 році було організоване його ювілейне видання, де для фанів приготували деякі невідомі раніше пісні.
Фото з відкритих джерел
