Сергій Гулюк 
Ах життя моє – кругле, як м’яч,
Ти з яких зірвалось шківів?
Души мене. Кров’ю моєю пияч.
Так ніхто тебе не любив.
Майк Йогансен «Ах, життя моє дороге»
Екстравагантний мешканець квартири номер 12
Шалений галас та дикуваті, у симбіозі з дивакуватими, крики, які поступово перетворюються на суцільне божевілля. Спочатку максимально голосно відчиняються (тут доцільніше вжити слово «виносяться») двері під’їзду, далі у двір теж не безшумно вискакують дві енергійні собаки мисливської породи, а за ними, так само жваво, слідує зачинатель цього галасу та його рушійна сила – високий, статний, шляхетний, стильно одягнений чоловік у гамашах (різновид екіпіровки для взуття у формі гетрів або чохлів без підошов, що закривають щиколотки), з люлькою у зубах та з рушницею на плечі. Нічого незвичного, це Майк Йогансен вирушає на полювання – щоразу були впевнені (і тому не звертали на традиційний галас уваги) мешканці будинку номер 5 по вулиці Червоних письменників у місті Харків, відомого тепер як Будинок «Слово». Описана картина припадала орієнтовно на кінець двадцятих – початок тридцятих років минулого століття.
Харківський Будинок «Слово»
Або ось ще один сюжет: просто у дворі того самого будинку влаштували волейбольний майданчик. Повідбивати м’яча – необхідна фізична розвага для працівників розумової праці, які більшу частину часу проводять за письмовим столом (або на підвіконні, дивлячись, де зустрінуться з Музою). І ось посеред цієї захоплюючої спортивної атмосфери, немов грім серед неба, роздається потужний чоловічий голос, який луною відбивається аж до останнього поверху: «Обивателі! Ану виходь грати на пиво!». Це знову Майк Йогансен – певно, найактивніший та найекстравагантніший мешканець квартири № 12.
Красень-атлет Майк Йогансен
Художня стрічка «Будинок «Слово». Нескінчений роман», яку, до речі, ще можна побачити в українському прокаті, починається саме з «волейбольної» сцени. Письменника, поета, філолога, перекладача, інтелектуала та дотепника Майка Йогансена у ній, на жаль, зовсім мало, і авторів можна зрозуміти, адже у прославленому харківському кооперативі геніїв було трохи менше, аніж квадратних метрів. Більшість з них спіткала трагічна доля: жити їм довелося у криваві сталінські 1930-ті. Не став виключенням і Майк – українець німецького походження, один з яскравих представників «розстріляного відродження».
Рушниця на письмовому столі
«Біографії в мене ніякої нема: я син учителя німецької мови, чоловік я книжний і життя бачив мало», – так про себе писав наш герой. Хто насправді був батько письменника, літературознавці досі сперечаються – латиш, швед чи норвежець, а можливо, й данець. Мати ж була із старобільського козацького роду Крамаревських.
Вчився Михайло (Майком він стане вже згодом, коли візьме псевдонім) у російській гімназії у Харкові разом з майбутніми російськими футуристами Григорієм Пєтніковим та Божидаром. З дитинства знав німецьку мову і перші вірші писав нею. Але пізніше «спробував писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше».
«У віршах своїх і у прозі, і у теоретичних статтях неуклінно старався підняти українське слово до європейського рівня, не дбав про гроші і не дбав про славу і не шукав дешевих ефектів», – писав Йогансен у автобіографії. А ще – ось це: «Був при житті і залишусь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі».
Один з головних літературних творів Йогансена – фактично, його Magnus Opum – має назву «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» і написаний у 1928 році. За сюжетом, іспанський інтелігент і тираноборець Дон Хозе Перейра подорожує українським степом і у процесі подорожі перетворюється на Данька Харитоновича Перерву, члена степового райкому. Роман можна було б віднести до так званої експериментальної літератури, а стиль його викладення – до авангардних текстів. Там багато відсилок, алюзій, прийомів різних жанрів, незмінні асоціації з Сервантесом (екстравагантний Йогансен на повному серйозі заявляв, що є його далеким родичом) та Гоголем. Не менш цінним у творі є опис Слобожанщини та її чудової природи – до речі, саме того регіону, який зараз нещадно обстрілюється російськими нелюдами. Інший роман письменника «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» став першим вітчизняним бестселером: він мав шалений успіх, і його було продано накладом у понад 100 тисяч примірників.
Йогансена також називають зачинателем або «батьком» жанру «подорожній репортаж». Окрім полювання та риболовлі, він багато мандрував у різні екзотичні місцини, зокрема на Кавказ – у Дагестан, «головним чином відпочити і полювати качки, бо на курорти я не їжджу», як писав автор у власному нарисі «Подорож у Дагестан». Розповідали, що у Майковій кімнаті завжди був творчий безлад: мисливська рушниця на письмовому столі, а рукописи – на ліжку або розкидані на підлозі. Через постійний бедлам, галас та гарцювання собак йому довелося помінятися квартирами з Павлом Тичиною, якому необхідний був спокій.
Цигарка – «солодка любовниця»
Популярністю користується історія, яку розповів у своїх спогадах «Розповідь про неспокій» письменник Юрій Смолич, який дружив з Йогансеном та захоплювався ним. Якось під час чергової партії у більярд Майк промовив: «Після обіду полежу годинку, треба вивчити сербську мову». Очевидець стверджує, що вже увечері Йогансен сів за робочий стіл перекладати сербські думи і згодом дуже оперативно відніс їх до редакції. До того ж, цей його переклад сербських дум визнали найкращим.
Той же Смолич пригадував інший епізод: коли у 1936 році під час громадянської війни в Іспанії СРСР приймав біженців, до Харкова приїхали іспанські діти, і Йогансен на очах у письменника опановував іспанську мову у розмові з дівчинкою.
«Він зразу ж перекладав розмови з іспанськими дітьми – з іспанської на українську і з української на іспанську. А повернувшись додому, взяв іспанську книжку і вільно її читав. За кілька днів Майк опублікував вже й переклади з іспанської поезії», – писав Смолич.
Закінчивши Харківський імператорський університет, Майк написав дисертацію про латинські відмінки, знав французьку, давньогрецьку та латину. Сам вивчив англійську й іспанську, добре розумів скандинавські та деякі слов’янські мови. Вільно спілкувався з іноземцями, які відвідували тоді Харків, серед них були справжні світила літератури, перекладав Вільяма Шекспіра, Едгара По, Редьярда Кіплінга, Роберта Веллса та інших.
Петро Панч, Майк Йогансен, Василь Вражливий, Григорій Епік. Харків, 1926 рік
Як покину тебе, цигарко?
Коли серце вщерть переповниться,
Огортаєш легкою хмаркою,
Вірна, солодка любовнице
Це початок вірша Йогансена «Цигарка» із збірки «Пролог до Комуни», виданої у Харкові у 1924 році. Він у безпосередньому сенсі зізнається у коханні цьому атрибуту своєї пристрасті, і на багатьох фото ми можемо бачити його з люлькою або цигарками. Хоча, як стверджували сучасники поета, він вдавався до неодноразових спроб остаточно покінчити з палінням.
Ти думок моїх мудрая мати
Вигадок весела флюгарка
Як мені з тобою розстатись?
Як покину тебе, цигарко?
До речі, цей вірш покладено на пісню, яку виконує львівська група «Мертвий Півень», музику написав нинішній її соліст Юрій Рокецький, який замінив покійного Миська Барбару.
Сучасники пригадували й цілковиту байдужість Майка до спиртного, хоча у веселих та творчих компаніях, які, здається, збиралися у «Слові» нон-стоп, сам радо пригощав напоями товаришів. У того ж Смолича читаємо: «Майк мав дивовижну здатність купити завжди найгіршого, яке тільки може бути, вина. Людина найтоншого, вишуканого смаку в літературі й мистецтві, він не мав жодного смаку в гастрономії і взагалі не розумів, яка різниця між картоплею й м’ясом».
Маяковський під столом: «Братці, не четвертуйте!»
Більярд – ще одна популярна розвага мешканців Будинку. Йогансен проводив з києм у руках значну кількість часу, відшліфовуючи свою майстерність. Якось до тодішньої української столиці завітав вже знаменитий та популярний у СРСР поет Володимир Маяковський: на той час він вже був носієм негласного титулу першого поета країни. Але, окрім цього, ще й славився професійною грою на більярді. Ніби на підтвердження цього статусу він привіз із собою домашній більярд і кинув клич українським літераторам. Але поставив умову: він має взяти першим кий. А того, кому буде під силу вибити його з гри, проголосять більярдним королем.
На цю умову ніхто з присутніх господарів погоджуватися не хотів, бо здібності російського поета були широко відомі. Як пригадував Юрій Смолич, коли Маяковський починав гру, то закінчував партію американки «з кия» і клав усі вісім куль. До того ж, росіянин ще більше піднімав ставку: «Граємо на пролаз», це означало, що той, хто програє, мав на животі проповзти під більярдним столом.
Сміливцем виявився лише авантюрний Йогансен. Спершу Маяковський дав фори – чотири кулі, але згодом у довгому двобої (розрахунок був на те, у кого першого здадуть нерви) з головним поетом Союзу Йогансен переміг. Але шоу тільки починалось: коли Маяковський поліз під більярдний стіл, то… застряг під ним. Навколо панувала дика ейфорія: під галас та вигуки оточуючих російський поет намагався здолати ним же вигадану перешкоду, а коли загальмував, то літератори-більярдисти кинулися йому допомагати з різних боків. Одні тягли його за руки, інші – одночасно за ноги. Поету лише залишалося вигукувати: «Братці, змилуйтесь! Розірвете ж на частини, не четвертуйте! Здаюсь!». А Майка Йогансена проголосили більярдним королем.
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко
«В повітрі чистім і синім»
Справа, сфабрикована проти письменника, готувалася не один рік: згідно протоколів його було віднесено до «осіб, пов’язаних з українською воєнною націоналістичною організацією». У ніч на 18 серпня 1937 року традиційним зухвалим методом НКВС у дворі «Слова» з’явився черговий «воронок»: цього разу прийшли за Йогансеном.
Є свідчення того, що під час допитів він не приховував своїх політичних поглядів, заперечував усі обвинувачення і вважав наклепами звинувачення своїх колег й товаришів. Звинувачення звучало жахливо й абсурдно: «З 1932 року брав участь в антирадянській націоналістичній організації, яка ставила своєю метою повалення радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду».
Вирок талановитому українському літераторові – розстріл – було приведено у дію у тому ж жахливому 1937-му, за день до дня народження Йогансена – 27 жовтня. Наступного дня йому мало би виповнитися 42 роки. Його вбили у київській тюрмі НКВС, тіло відвезли до Бикивнянського лісу, що на Київщині. Рідним було повідомлено, що літератор отримав вирок – 10 років, а помер дорогою на заслання від сухот. На Лук’янівському цвинтарі у Києві є символічна могила Майка Йогансена.
Довідка про виконання вироку (розстріл) Майка Йогансена від 27 жовтня 1937 р.
У 1920 році, за сімнадцять років до своєї загибелі, один з кращих поетів української оновленої землі написав:
Я знаю: загину високий,
В повітрі чистім і синім.
Мене над містом повісять:
Зорі досвітній в око,
В холодне око дивитись.
Фото: wikipedia.org
