Інна Тихонова 
Про АСМР та мізофонію: вчені розгадують секрети індивідуальних нейрофізіологічних реакцій у сприйнятті звуків, досліджуючи причини особистих уподобань і непереносимості.
Загадковий феномен
Абревіатуру ASMR (autonomous sensory meridian response) або АСМР (автономна сенсорна меридіональна реакція) по роликах у YouTube запам’ятали навіть далекі від психології користувачі. У соціальних мережах масштабується співтовариство виробників та споживачів специфічного контенту, призначеного для стимулювання АСМР. У найпопулярнішому відеохостингу вже опубліковано понад 13 мільйонів відео нового жанру, і вам напевно траплявся в рекомендаціях хоч один із таких треків із набором «чуттєвих провокацій», де головне місце займає звук.
Судячи з коментарів аудиторії, до регулярного перегляду ASMR-контенту люди вдаються задля заспокоєння, розслаблення та насолоди. Такі відео позбавляють стану тривоги та панічних атак, допомагають впоратися з безсонням і ефективно відновитися. Проте, наука ще не запропонувала вичерпного пояснення АСМР, і природа цього явища залишається невивченою. Відомо лише, що йдеться про суб’єктивне звукове і зорове сприйняття, яке характеризується короткочасними приємними відчуттями в тілі. Взаємозв’язок позитивних реакцій науковці визначають як «слабку ейфорію».
До сфери публічного обговорення незрозумілий ефект уперше потрапив у 2010 році, і через 13 років він все ще залишається загадкою. Зокрема, незрозуміло, чому деякі набори звуків викликають потиличні поколювання, що розповсюджуються «мурашками» по шкірі від шиї та спини до рук і ніг? Порівнюючи цю форму парестезії (сукупність помилкових тактильних відчуттів) з комбінованою слуховою і тактильною синестезією (нейрологічний феномен прояву відчуттів від одного органу почуттів в іншому: синестети «бачать» запахи або «чують» кольори), дослідники зафіксували, що АСМР традиційно «запускається» специфічним слуховим чи зоровим стимулом і рідше – цілеспрямованим контролем уваги.
Тригери сенсорної реакції
Стимулами АСМР можуть стати звуки, зорові образи, знаки персональної уваги та торкання. І якщо з трьома останніми категоріями все більш-менш передбачувано, то з першою, як кажуть, нічого не віщувало. На відміну від тактильних провокацій (масаж, м’які дотики), адресного прояву уваги (лікарський огляд, перукарські послуги), візуальних стимулів (привабливі рухи, м’яка пластика рук, танець, малювання, вишивка тощо), звуковий тригер не має вираженого зв’язку з центрами задоволення. Втім, саме перша звукова група є найбільшою і найпоширенішою в АСМР.
Домогтися «мурашок» можна «підручними засобами»:
- подихом або диханням у мікрофон;
- повільною м’якою мовою, тихим та ніжним голосом, шепотінням;
- цоканням язиком, прицмокуванням, вимовою звуків «ц», «ч»;
- шарудінням і хрускотом (проекспериментуйте зі своїми відчуттями, зім’явши руками целофановий пакет, пластикову або паперову упаковку);
- постукуванням та легким дряпанням нігтями або предметами по текстурній поверхні – дерев’яній чи пластиковій;
- шелестом сторінок, звуком тертя об папір пальців, ручки чи олівця.
Перевіряючи на глядачах магічну силу АСМР-стимулів, автори жанрових відео зазвичай поєднують в одному треку різні тригери. Зокрема, у зв’язному сюжеті roleplay (рольового відео) можуть бути не лише використані «особливі» звуки, а й відтворені можливі варіанти прояву адресної уваги до глядача. Взаємодія АСМР-автора з камерою відбувається за уяви на її місці особи, яка це відео дивитиметься. Такий прийом створює у глядача ілюзію занурення та особистого залучення. Ви можете переживати ситуації, пропоновані з екрану: чищення вух, відвідування лікаря, симуляцію стрижки тощо. Найкращим чином АСМР-тригери сприймаються у стані спокою та за відсутності факторів дискомфорту.
Не піддається осмисленню
Позиція наукового співтовариства щодо АСМР зводиться до визнання неврологічного розмаїття та складного устрою людського мозку внаслідок еволюційного вдосконалення.
З погляду американського невролога з Santa Monica College Едварда Дж. О’Коннора, головна перешкода для детального вивчення цього феномену полягає у відсутності спільного стимулу, який викликав би однакову чуттєву реакцію у кожної людини.
На думку старшого викладача неврології Yale University Стівена Новела, брак знань у дослідженні цієї наукової теми могло б забезпечити порівняння мозку людей, здатних і не здатних відчувати АСМР. Технічно це є можливим, зазначив американський учений, закликавши ширше використовувати в прикладних нейронауках можливості функціональної магнітно-резонансної томографії та транскраніальної магнітної стимуляції – сучасної неінвазійної методики активування нервових клітин мозку.
Висловився на цю тему і викладач когнітивістики Sheffield University Том Стаффорд. Як зазначив британський психолог, це явище поки залишається «білою плямою» в науці через свою приховану природу, адже внутрішні переживання – невидимі й невловимі. Але всі відкриття починаються з наукового інтересу: якщо він з’явився, будуть і результати.
Наука, що вивчає психологічні та фізіологічні аспекти сприйняття звуку, називається психоакустикою. Фахівці, які працюють у цій галузі, називають слухову систему людини складним і витонченим механізмом, здатним сприймати звуки за дискретними шкалами висоти та тривалості. Між усіма щаблями шкал існує безліч нюансів, що потребують аналізу та структурування. Слухаючи музику, ми відокремлюємо у своїй свідомості нотний звуковий спектр, що визначає тембр, та акордний спектр як елемент гармонії. Позаяк вухо сприймає звуки через призму відчуттів, наш слух можна потішити, стурбувати та дезорієнтувати.
Особливості сприйняття звуків
Найскладнішим у суб’єктивному відчутті параметром дослідники вважають тембр. Пояснення цього терміну схоже на розшифрування слова «життя»: кожен розуміє, про що йдеться, проте виразного наукового тлумачення цього поняття не існує. Фахівці звертають увагу на подвійне кодування звуку органами слуху, завдяки чому все, що ми чуємо, є доступним мозку в сенсорному сприйнятті. Водночас механізм кодування не виключає двозначності та парадоксів.
Як коливальний процес, що породжує хвилі у пружному середовищі, звук є об’єктивним фізичним явищем. З іншого боку, це відбиток у свідомості суб’єктивного психологічного образу, сприйнятого слухом. У гештальт-психології (geschtalt у перекладі з німецької – «образ») виведено загальні принципи розпізнавання одночасної звукової інформації від кількох джерел. Ми виявляємо, виділяємо, локалізуємо та ідентифікуємо звукові об’єкти, структуруючи акустичну реальність за певним законом.
Етапи аналізу слухової системи
- Сегрегація. Розділяючи звукові потоки, ми суб’єктивно виділяємо певну групу джерел: зокрема, у музичній поліфонії слухвідстежує розвиток мелодії у виконанні того чи іншого інструменту.
- Подібність. Схожі за тембром звуки наш слух поєднує разом і відносить до одного джерела: наприклад, близька висота основного тону в мовленні визначається як маркер одного співрозмовника.
- Безперервність. Звук з єдиного потоку інтерполюється слухом з ігноруванням (маскуванням) сторонніх перешкод: якщо в мову або музику вторгається короткочасний шум, то ми пропускаємо його повз вуха, не помічаючи і продовжуючи сприймати звуковий потік як безперервний.
- Спільна доля. Слухова система приписує одному джерелу звуки із синхронною зміною амплітуди та частоти, спільним початком і кінцем: під час слухання свідомість ці процеси об’єднує.
Когнітивні механізми сприйняття музики обумовлюються увагою та культурним знанням. Це передумови до перетворення абстрактних стимулів у потенційні уявлення: мозок постійно порівнює звукову інформацію з образами, що зберігаються в пам’яті. Якщо поєднання збігаються, ми їх ідентифікуємо як знайомі. Якщо ні – приписуємо їм нові властивості.
Механізм розпізнавання частот
У сприйнятті частоти звукових коливань задіяні нервові закінчення із різних зон слухового апарату. Отримуючи імпульс від нервових закінчень, мозок аналізує природу звуку за місцезнаходженням. Основна інформація про звукові коливання надходить до мозку у частотах до 4 кГц. У цьому спектрі – всі звуки природних стихій, голоси людей і тварин. Загалом ми здатні розрізняти нюанси частот від 20 Гц до 20 кГц. Але верхня межа у кожного слухача – своя. Це залежить від віку та низки факторів.
Поріг чутності в різних умовах є так само різним. У тиші та шумі наша слухова система працює не однаково. Сигнали великої частотної амплітуди викликають піки збурення базилярної мембрани, яка перестає одночасно реагувати на сигнали тієї самої частоти, але меншої амплітуди. Такі звуки не здатні конкурувати за «доступ» до мембрани і не в змозі викликати її коливання, тому залишаються не сприйнятими нервовими закінченнями та не поміченими мозком. Водночас мозок запам’ятовує звукові домінанти і концентрується на тих сигналах, які зв’язуються у сприйнятті з сильним емоційним відгуком.
Зокрема, актуальною психологічною проблемою в умовах війни став острах гучних звуків. Люди, які пережили вибухи та обстріли, продовжують лякатися, навіть усвідомлюючи, що перебувають у безпеці. У регіонах з постійними сиренами повітряної тривоги та розривами снарядів у дорослих і дітей розвиваються фантомні ефекти, коли мозок отримує та обробляє відповідний імпульс від нервових закінчень без реального звуку.
Техніки «заземлення»
Для людей з посттравматичним синдромом винайдено чимало методик порятунку від страху раптових гучних звуків. Спеціальні техніки «повернення в реальність» допомагають набути спокою, усвідомити страх і поступово навчитися його контролювати. Не звільняючи людину від рефлекторних реакцій на сигнали небезпеки («Чуєш сирену – поспіши в укриття», «Чуєш вибухи –ховайся за двома стінами»), психологи вчать справлятися з невротичним сприйняттям звуків. До речі, про наслідки шокових травм та хронічного стресу для населення України ми писали тут.
Ефективна технологія позбавлення страху гучних звуків – просити співрозмовника несподівано вставляти їх у свою промову: наприклад, ляснути в долоні або включити режим гучного зв’язку на телефоні. Мета – відпрацювати контроль трьох параметрів: рівного дихання, розслабленого стану та усвідомленого осмислення. Ви повинні зберігати спокій, не перериваючи дихання. Розслабте плечі і не напружуйтеся. Озвучте вголос, що сталося.
Далі потрібно аналізувати походження гучних звуків у навколишній обстановці: «Це мопед, а не дрон», «Під’їхав сміттєвоз», «Хтось газує на машині без глушника», «Чую сирену швидкої допомоги», «Грюкнули двері», «Сусід зверху зронив на підлогу важкий предмет».
Аби привчити мозок не сприймати кожен гучний звук як сигнал небезпеки, знадобиться тиждень подібних вправ. Набагато серйознішою є проблема індивідуальної нетерпимості до певних звуків. Ця психологічна патологія називається мізофонією. І вона не лікується.
Непереносимість звуків
Людині з таким відхиленням можуть «тріпати нерви» звуки, пов’язані з поглинанням їжі (найпоширеніший подразник): хрускіт чіпсів або яблука, що надкушується, смоктання, прицмокування або жування. Часто негативну реакцію викликає звук поцілунку, клацання суглобами пальців, хлюпання, друкування на клавіатурі та ін.
На відміну від просто неприємних звуків, у даному контексті йдеться про тригери психосоматичної реакції. Стрес, тривога, почуття небезпеки та гостре бажання позбутися її джерела (уникнути або захиститися за принципом «бий або втікай») призводять до втрати контролю над собою, аж до паралічу розумової здібності. За словами психологів, деякі пацієнти описують свої відчуття як аналогію переживань під дулом пістолета.
Інша назва мізофонії – селективна (виборча) звукова чутливість. Певні звуки викликають три типи емоційної реакції: тривогу (паніку), огиду, лють (злість є найчастішим рефлексом). Всі типи відгуків характеризуються сильним нервовим збудженням із припливом енергії та виплеском адреналіну. У цьому стані у людини частішає серцебиття, стає поверхневим дихання, підвищується температура, активізується потовиділення, з’являється тремтіння в тілі. Причиною неадекватного реагування на звук є дисфункція мозку. У людини з діагнозом мізофонія надмірно активна фронтальна ділянка острівцевої кори мозку: ця зона відповідає за зв’язок фізичних відчуттів та емоцій.
За словами пацієнтів, непереносимість звуків змушує їх жити із закритими вухами, інакше б їм щоразу доводилося відбиватися від подразників, зупиняючи це катування фізично. Для захисту таким людям доводиться постійно користуватися берушами або навушниками. Мізофонія створює напругу у робочих та особистих відносинах. Непереносимість звуків не дозволяє людям виконувати трудові функції у відкритому офісі, а сім’ї руйнуються через несприйняття проблеми партнерами. Виходом із становища може бути свідома самоізоляція. Самотнє проживання та віддалена робота – вимушені корективи у способі життя при мізофонії.
Ось яку владу над людиною має звук – невидимий друг або ворог, творець або руйнівник.
Фото: pixabay.com, pexels.com
